2. Наступ польських військ і польський окупаційний режим

Польська окупація України

25 квітня 1920 року армії Польщі (150 тисяч бійців, командуючий Ю.Пілсудський) та Директорії УНР (бл.15тисяч бійців, командуючі О.Удовиченко та М.Безручко під загальним керівництвом С.Петлюри) перейшли кордон і почали наступ на території УСРР. Ю.Пілсудський, не довіряючи до кінця українцям, не дозволив С.Петлюрі сформувати ще 4 військові корпуси.

Але й без того, наступаючі, краще озброєні, ніж Червона Армія, мали успіх. Ефект раптовості дозволив полякам захопити Житомир, Бердичів, Коростень. Була окупована частина Білорусії.

7 травня 1920 року польсько-українська армія захопила Київ. Сюди терміново переїхала Директорія. Але це був останній успіх наступаючих.

Далі просунутися вони не змогли – біля Броварів добре закріпилися і не відступали червоні війська.

Петлюра і Пілсудський сподівалися на масове антирадянське повстання в Україні, але воно не відбулося. Навпаки, вторгнення викликало глибоке обурення у населення. Робітники і селяни називали петлюрівців зрадниками. Мобілізація у Червону Армію йшла успішно.

Польський окупаційний режим

На окупованих землях створювався польський адміністративний апарат, в який українці практично не допускалися . Окремі польські пани об’являли себе власниками українських земель, відбирали їх у селян. Частково відновлювалося поміщицьке землеволодіння, був введений великий продовольчий податок. Вивозилися харчі, а також устаткування заводів і фабрик до Польщі.

Історичні події у кінематографі

Польське військо Червона Армія (кадри з фільму «Варшавська битва 1920 року»)

Майже все населення з ненавистю ставилося до польської окупації. Під керівництвом більшовика (польського походження) Фелікса Кона розгорнулася партизанська війна проти окупантів.

3. Контрнаступ радянських військ та утворення Галицької соціалістичної радянської республіки

Михайло Тухачевський Олександр Єгоров Іона Якір

Формування червоних фронтів

В цей час голова Реввійськради червоних Лев Троцький поступово нарощував кількісну перевагу, перекидаючи на польський фронт найбільш боєздатні червоноармійські з’єднання з інших фронтів: І Кінну армію Семена Будьонного, 8 дивізію Червоних Козаків Віталія Примакова, фастівський корпус Іони Якіра, Кавказьку кавалерійську бригаду Григорія Котовського, інших.

Було сформовано два фронти червоних військ:

Західний фронт (командуючий Михайло Тухачевський). Задача: визволення від польських окупантів Білорусії .

Південно-Західний фронт (командуючий Олександр Єгоров). Задача: визволення від польської окупації України.

Наступ червоних і визволення України

14 травня 1920 року наступ червоних розпочався. І Кінна Армія С.Будьонного в районі Умані атакою прорвала оборону 3 польської армії генерала Е.Ридза – Смілги, визволила Житомир і Бердичев. 3 польська армія була відрізана від Києва, біля якого знаходилася 6 польська армія генерала В.Івашкевича, тому не отримала допомоги. Розгублені польські війська були вимушені відступити.

Фастівська група червоних військ під командуванням І. Якіра та кавалерія Г.Котовського зайняли Білу Церкву, згодом – Фастів, Сквиру. Основні сили 3 польської армії були розгромлені.

12 червня 1920 року червоні війська ввійшли до Києва. Їх підтримала 14 Червона Армія І.Уборевича, яка закріпила успіх київської операції, захопивши Гайсин і завдавши удару 6 польській армії, та армії Директорії. Директорія втекла до Проскурова, згодом – до Варшави.

Радянські плакати періоду радянсько-польської війни

Далі - Південно-Західний фронт О.Єгорова, активно переслідуючи поляків, до липня 1920 року визволив Вінницю, Новоград-Волинський, Жмеринку, Проскурів і розпочав визволення Західної України. Війська О.Єгорова і І.Якіра звільнили від поляків територію ЗУНР, проголосивши тут радянську владу.

Додаток. Відомі червоні командири громадянської війни

Якір Іона Еммануїлович(1896-1937) - радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу. Народився в Кишиневі в сім'ї медика. Навчався в Базельському університеті та Харківському технологічному інституті. Проходив службу на військовому заводі в Одесі. Під час громадянської війни 1918-1920 рр. вміло командував червоними загонами в боях з румунськими, польськими, білогвардійськими військами тощо. Був командувачем військами Українського військового округу, згодом – Ленінградського. Прихильник «українізації». Несправедливо репресований під час сталінських чисток. Єгоров Олександр Ілліч(1883-1939)- радянський воєначальник. Один з перших Маршалів Радянського Союзу, начальник Генерального штабу Червоної Армії. З родини міщанина. В 1905 році з відзнакою закінчив Казанське піхотне юнкерське училище і отримав звання підпоручика. Під час І Світової війни дослужився до звання полковника царської армії. За роки війни отримав 5 поранень і контузій. Згодом вступає до Червоної армії. Хоробро і винахідливо воює на різних фронтах; командував Південно-Західним фронтом в Україні проти поляків. О. Єгоров перебував на посаді командувача військами УРСР та Криму, заступника наркома оброни СССР. Постраждав від сталінських репресій. Тухачевський Михайло Миколайович(1893-1937) – видатний радянський військовий діяч, один з кращих полководців СРСР, військовий теоретик, якого цінували в Європі. Походив з родини потомственного смоленського дворянина. Брав участь у І світовій війні, друг Шарля де Голля. Воював з білогвардійцями та з поляками, визволяв БСРР і УСРР, ліквідовував антирадянські повстання. Маршал СРСР, начальник штабу, заступник наркома оборони СРСР. Проводив значні військові реформи. За деякими даними – готував військовий переворот в СРСР, але твердих доказів немає. Розстріляний 1937 року після процесу військових. (З Інтернету)

Галицька Соціалістична радянська республіка

15 липня 1920 року було проголошено утворення нової держави Галицької Соціалістичної радянської республіки, яку очолив вищий орган державної влади - Галицький революційний комітет з числа західних комуністів, під керівництвом комуніста-східняка Володимира Затонського. Столиця – м. Тернопіль.

Було проголошено Декрет про землю, йшла активна організація Червоної Української Галицької Армії(ЧУГА).

Але новоспечена республіка довго не проіснувала. Галицькі селяни та робітники не були готові до соціалістичних перетворень. Слова «соціалізм», «радянська влада», гасла, типу «грабуй награбоване» не всім були зрозумілі. Не сподобалося реквізиції хліба для армії та антицерковна політика. Республіка проіснувала до 1921 року, а згодом, за Ризькою угодою, ці землі були анексовані Польщею.

Додаток. Галицький революційний комітет

На визволених від польських окупантів західноукраїнських землях почала діяти Комуністична партія Східної Галичини. 8 липня 1920 року у Тернополі, почав діяти вищий орган державної влади - Галицький революційний комітет (Галревком), в який ввійшли місцеві комуністи: колишній сотник УСС Михайло Баран та майор УСС, діяч ЗУНР Никифор Гірняк, комуністи Михайло Левицький та Мирослав Гаврилів, польський соціаліст Казимир Литвинович, письменник Михайло Козоріс, військовий УГА Омелян Паліїв, інші. Після прибуття Галревкому на засідання до Києва, його очолив член КП(б) У Володимир Затонський. Відомий педагог Федір Замора очолював Тернопільський повітовий ревком. 1 серпня 1920 року штаб-квартира уряду розмістилася в Тернополі. Того ж дня Галревком ухвалив декрет «Про встановлення радянської влади в Галичині». Галревком готувався наприкінці серпня 1920 року провести вибори постійних органів радянської влади та скликати загальногалицький з'їзд Рад. Проте, 15 вересня 1920 року, у зв'язку з відступом Червоної армії з території Західної України під тиском контнаступу польського війська, Галревком покинув Тернопіль. А 21 вересня 1920 року Галицька Соціалістична Радянська Республіка припинила існування. Майже усі члени Галревкому згодом перейшли до КП(б)У чи КПЗУ. Але більшість цих діячів були незаконно репресовані у 1930-их роках, після встановлення в СРСР сталінської диктатури. (З Інтернету)