7. Рішення vііі Всеросійської конференції ркп(б)

«Про радянську владу на Україні»

Для радянської влади було дуже важливо мати повну підтримку народних мас, і задля цього більшовицький уряд був готовий дещо реформувати свою політику. Важливим було питання про національний статус України. Голова Раднаркому УСРР Християн Раковський писав Володимиру Леніну: «Ідея про самостійність української радянської держави захопила і деякі кола нашої партії». Розуміючи болючість та важливість цього питання вождь більшовиків виніс його на партійне обговорення.

Політичний плакат часів громадянської війни

4 грудня 1919 року відбулася VІІІ Всеросійська конференція Російської Комуністичної партії (більшовиків) у Москві затвердила резолюцію, (написану В.Леніним), «Про радянську владу на Україні»:

• «партія стоїть на точці зору визнання самостійності України, а входити чи не входити в союз радянських республік – це буде вирішено самими українським робітниками і селянами»;

• члени партії були зобов’язані «всіма засобами сприяти усуненню усіх перешкод до вільного розвитку української мови та культури»;

• у державних установах «треба протистояти усім спробам відтіснити українську мову на другий план»;

• забезпечити тісний зв'язок радянських установ, уряду з корінним населенням, не допускати міщанства у державний апарат;

• добровільність об’єднання селян у комуни , артілі, не допускати примусу;

• до рішення українським народом, відносини УСРР та РСФРР визначати як федеративні.

Дехто вважав це черговою демагогією радянської влади, а дехто – цілком реальними речами. Радянська Росія шукала зовнішньої підтримки і готова була на поступки.

В.Пузирьков Патруль П.Чеканюк Комсомольці на селі Л.Котляров З’їзд Рад

8. Зміни в політиці радянської влади в Україні на початку 1920 року

Опозиційні рухи 1920 року

Політика «воєнного комунізму» призвела до посилення опозиційних рухів.

В опозицію більшовицькому режимові стали такі партії:

Опозиційна партія, блок, лідери	Погляди і доля
Більшовики «демократичного централізму» (децисти) (лідер: Т.Сапронов)	Вихідці з РКП(б) і КП(б)У.Виступали проти «мілітаризації економіки», за пом’якшення політики «воєнного комунізму». Після перереєстрації КП(б)У багатьом децистам відмовили у членстві.
Українська Комуністична партія боротьбистів(Г.Гринько)	Виступали за незалежну соціалістичну Україну, що матиме воєнний союз з Рад. Росією для боротьби з білими. Захищали селянство, інтелігенцію, ідею розвитку укр. культури. У березні 1920 року саморозпустилися. 4 тис.членів ввійшли до КП(б)У, а Г.Гринько –до Всеукревкому.
Українська партія лівих соціалістів-революціонерів (Борьбисти - назва – від газети «Борьба») (В.Качинський)	Визнавали ідею побудови соціалізму, встановлення радянської влади, але без диктатури пролетаріату, та «воєнного комунізму».У 1920 р. партія саморозпустилася. Багато її членів увійшли до КП(б)У, а В.Качинський до Всеукрревкому.
Українська Комуністична партія(УКП)(М.Ткаченко, А.Річицький)	Нечисельна партія колишніх членів УСДРП, діячів ЦР. Від спроб підняти повстання у 1919 році, перейшли до опозиційної боротьби у 1920 році, розробили власну програму побудови комунізму. Єдина партія яка крім КП(б)У офіційно була визнана та вільно діяла в УСРР.

КП(б)У вимушена була визнати інші партії і течії, піти з ними на союз. На цьому наполягав перш за все В.Ленін, який тиснув на Х.Раковського, рекомендуючи утворити спільний з боротьбистами блок на виборах до Рад, а згодом запропонувати їм ряд державних посад в УСРР. Раковський, хоч і не дуже охоче, але здійснив цей крок і запобіг багатопартійності в УСРР. Що стосується тих лідерів конкуруючих партій, що не бажали ввійти до КП(б)У, то з часом вони були арештовані чекістами, як контрреволюціонери.

У березні – квітні 1920 року відбулися вибори до Рад усіх рівнів. Більшість депутатських мандатів завоювали представники КП(б)У. Раднарком знову очолив Християн Раковський, а ВУЦВК – Григорій Петровський. Це свідчило про те, що більшість трудящих в цей період вітали радянську владу.

радянський агітаційний плакат «Всю владу Радам!» В.Козлов Заклик

Зміни в політиці більшовиків 1920 року

У політиці більшовиків в УСРР відбулися наступні зміни:

• 5 лютого 1920 року затверджено Закон про землю, за яким проголошувалася конфіскація поміщицьких, монастирських земель, які передавалися селянам без викупу; колгоспи і комуни могли створюватися тільки на добровільній основі, без примусу;

• поміщики та їх сім’ї виселялися за межі маєтків (пізніше близько 5% поміщиків отримають землю і почнуть вести трудове життя, інші емігрують, переїдуть в міста на службу, дехто перейде служити до білих);

• На селі створювалися комітети незаможних селян(комнезами), що проводили агітацію щодо вступу до колгоспів;

• у лютому 1920 року було затверджено Закон про хлібну розкладку (продрозверстку), з метою забезпечення робітничих районів, міст, армії продуктами. Але продрозкладка у 1920 році була в строго обмеженому розмірі, від неї звільнялися бідні селяни, що постраждали від війни;

• створювалися українські продзагони (15 тис. робітників) для збирання продрозкладки (з грудня 1919 року з Радянської Росії продзагони не приїжджали; в кінці 1920 року в УСРР заготовлено 65 млн. пудів хліба, проти 10 млн. у 1919 році);

• продовжувалася націоналізація підприємств( було націоналізовано 11тисяч підприємств), але, при цьому, було дозволено було роботу 10 тисяч приватних дрібних підприємств реміснично - кустарного типу;

• запроваджено загальну військову повинність, 8 годинний робітничий день, закони про охорону праці, страхування;

• здійснювалася допомога сім’ям червоноармійців, робітникам похилого віку, сиротам; були спроби врятування трудящих від епідеміологічних захворювань шляхом організації щеплення ( у 1920 році – 900 тисяч хворих на тиф);

• 21 лютого 1920 року було прийнято Декрет ВУЦВК «Про вживання в усіх установах української мови поряд з російською».

Таким чином політика радянської влади у 1920 році була більш врівноваженою та лояльною. Звісно вистачало й проблем: енергетична криза, зупинка багатьох підприємств з-за кризи та війни, напівголодне життя в містах (робітники виїжджали на харчування до сіл), хвороби, зламані долі людей, передусім інтелігенції, дворянства тощо.

Влітку 1920 року продрозкладку допомагала здійснювати армія, яка нещадно придушувала заворушення селян. З лютого 1920 року ВУНК(чекісти) під керівництвом Василя Манцева почали активну боротьбу з контреволюцією, вишукуючи колишніх білогвардійців (після розгрому Денікіна їх немало залишилось в республіці), усіляких інших ворогів радянської влади, опозиціонерів. Це породжувало в людях почуття страху й недовіри до радянської влади.