1. Наступ білогвардійців та дії їх противників
Військові сили та їх плани
Влітку 1919 року на території УСРР склалася складна політична та воєнна ситуація. У боротьбі за Україну зійшлися військові сили, які мали різні політичні задачі (див. таблицю):
Військова сила |
Мета |
Російська білогвардійська («Добровольча») армія генерала А. Денікіна |
Знищення радянської влади на Україні, наступ на Москву, повалення більшовицької влади у Росії, встановлення «єдиної та неподільної Росії»(в склад якої буде входити й Україна), встановлення військової диктатури до кінця громадянської війни. Денікін отримував суттєву допомогу від країн Антанти |
Червона Армія Радянської Росії та Радянської України |
Відстояти радянську владу в УСРР і в РСФСР, укріпити більшовицький режим, продовжити будівництво соціалізму; знищити білогвардійські угрупування. Отримували допомогу радянських урядів Білорусії, Латвії та Литви |
Українська армія Директорії УНР під головуванням С.Петлюри |
Відновити владу українського уряду Директорії, повалення влади більшовиків, не допустити захоплення влади білогвардійцями, відновити незалежну Україну Отримувала незначну допомогу від УГА ЗУНР, пізніше - Польщі |
Наступ білогвардійців
У квітні 1918 року Антон Денікін очолив Добровольчу Армію білих і, згодом, розпочав наступ з Північного Кавказу. Від Антанти він отримав 5 тисяч кулеметів, 3 тисячі гвинтівок, а також гармати, боєприпаси, харчі, пізніше – танки. За рахунок мобілізації його армія зросла. Вона виражала інтереси російських поміщиків і крупної октябристсько-кадетської буржуазії.
Маючи значну перевагу над Червоною Армією, білогвардійські війська генерала Денікіна у травні 1919 року, оволоділи Донбасом, та захопили Луганськ.
30 квітня, прорвавши оборону червоних козаків поблизу Катеринослава, кіннота білих під командуванням Андрія Шкуро захопила місто. Героїчно захищав П’ятихатки бронепоїзд червоних під командуванням балтійського матроса Анатолія Железнякова. Але червоним часто не вистачало боєприпасів, поступалися вони й кількістю кінноти.
Антон Денікін В. Май-Маєвський Анатолій Железняков Павло Дибенко
Історична особа. Антон Іванович Денікін
Денікін Антон Іванович (1872-1947) був сином відставного майора російської прикордонної сторожі Івана Денікіна (колишнього селянина-кріпака Саратовської губернії, який після 25 років служби досяг офіцерського чину). Мати, Лізавета (Ельжбета) Францисківна Вжесінська, походила з родини збіднілих польських дрібних землевласників (працювала швачкою). Обдарований юнак Антон Денікін добре вчився, закінчив Київське піхотне училище та Академію Генерального штабу, був досвідченим військовим, брав участь у І Світовій війні . За своїми поглядами він був принциповим противником незалежності України (у любих її проявах) та українського національного життя, виступав за відновлення «єдиної Росії» та дореволюційних порядків, повалення більшовизму. Дії армії Денікіна у 1919-20 роках в Україні фактично були не просто воєнними діями часів громадянської війни, а багато у чому нагадували геноцид. Денікінці започаткували на окупованих територіях табори смерті, катували до смерті і комуністів, і євреїв, і «малоросів», нещадно грабували населення. Після розгрому його військ Червоною Армією, генерал втік до Європи. Згодом проживав у США. (За даними Інтернету) |
У червні 1919 року білогвардійські війська під командуванням генерала Володимира Май-Маєвського захопили Харків. Генералу вдалося подолати багатоденну оборону червоних, за що він отримав ряд нагород. Цей хоробрий генерал білих (родом з шляхетської родини з Могильова) розглядався Денікіним в майбутньому як кандидат на пост воєнного міністра у російському уряді.
