4. Бойовий шлях легіону Українських Січових Стрільців(усс)

Формування УСС

З ініціативи Головної Української Ради (ГУР) в серпні 1914 році, у місті Стрий було сформовано легіон Українських Січових Стрільців (УСС) для участі у війні проти Росії на боці австрійської армії. Це військове формування також розглядалося, як зародок майбутньої української армії. Основний контингент легіону становили молоді вихованці - добровольці воєнізованих українських організацій: громадянської «Сокіл», пожежної «Січ», учнівсько-шкільної «Пласт». Бажаючих вступити в УСС виявилось достатньо багато - 28 тисяч чоловік. Але австрійський уряд, не наважаючись утворити у своєму тилу таке велике військове формування українців, обмежив УСС кількістю 2,5 тисяч чоловік, озброївши їх застарілими рушницями, знятими з озброєння ще у 1888 pоці.

Командиром Легіону Українських Січових Стрільців став директор Рогатинської гімназії Михайло Галущинський.

УСС на фронті

Присягнувши на вірність австрійському імператорові, січові стрільці були кинуті в бій проти російської армії під час Галицької битви. Займалися також охороною і розвідкою.

У 1914 році УСС допомагали австрійцям захищати Ужоцький перевал від переважаючих російських військ. Австрійська армія потерпіла поразку. На деякий час січові стрільці були перетворені у маленькі розвідувальні групи.

Січові стрільці в боях 1915-1916 років

У березні 1915 року австрійське командування підпорядкувало січовиків генералу Гофману, командиру австрійського корпусу. Командирами куренів стали старшини Дмитро Вітовський і Григорій Коссак.

Згодом УСС перетворили в полк під командуванням Григорія Коссака.

На початку травня 1915 року січові стрільці добре проявили себе під час бою за гору Маківка. Це було справжнє бойове хрещення стрільців. Російські війська генерала Г.Іванова запекло штурмували гору, а стрільці вдало відбивали їх атаки. В бою загинуло 42 стрільця, а 35 потрапили в полон.

Також «усуси» проявили героїзм у боях із частинами російської армії на горі під Галичем, Болеховом, Завадовом і Семиківцями. Отримали нагороди. В УСС хоробро воювали сини письменника Івана Франка.

Влітку 1916 року, під час знаменитого Брусиловського прориву російської армії, стрільці захищали гору Лисоня на Тернопільщині. Цей бій 2 вересня 1916 року став останнім для полку УСС. Часто українські солдати не бажали стріляти братів - слов’ян, тим більше, що і в російській армії воювали українці. В бою біля Лисоні стрільці втратили більшу частину свого складу і відступили.

Доля січових стрільців

Залишки вояків УСС були переведені на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним властям поповнювати австрійську армію рекрутами з місцевого населення. Користуючись цим, січові стрільці відразу зосередились на освітній роботі, організувавши 46 початкових шкіл, працюючи там вчителями.

5. Наслідки війни для України

Антивоєнні виступи

Війна принесла Україні величезні зруйнування і страждання, оскільки частина боїв відбувалася на її території.

З початком воєнних дій розпочалися активні виступи трудящих мас проти війни. Робітники, селяни ухилялися від мобілізації, дезертували з військ, піднімалися на повстання, влаштовували страйки, антивоєнні демонстрації, мітинги протесту. Основні гасла були: «Геть війну!», «Хай воює той, хто війну задумав!», «Геть царизм!», «Мир народам!», тощо. Кількість народних виступів з кожним роком війни зростала. Народні маси часто підтримувалися більшовицькими організаціями. Активними ораторами, організаторами антивоєнних виступів, захисниками народних інтересів стали Г.Петровський, М.Муранов та інші.

Визначні повстання у Наддніпрянській Україні відбулися в Катеринославі, Луганську, Макіївці, Кам’янському, Маріуполі, Горлівці, Миколаєві. Разом стали груддю проти війни шахтарі, будівельники, залізничники, металурги, суднобудівники.

Лише за перші півроку війни відбулося 60 селянських виступів. З великими зусиллями поліція і жандармерія розправлялися з повсталими. Людей розстрілювали, вішали кидали у в’язниці, били нагайками.

Неодноразово антивоєнні виступи відбувалися і на Західній Україні.

Дії царської адміністрації на західноукраїнських землях

Далеко не демократично поводила себе російська влада на захопленій західноукраїнській території. Під впливом брошюри члена «Карпато-руського визвольного комітету» Наркевича «Сучасна Галичина» український рух подавався як цілком проавстрійський, мазепинський, антиросійський. Тому, окремих людей підозрювали в «мазепенстві», в антиросійських настроях. Утисків зазнавали католицька і уніатська церкви. Призначений генерал-губернатор завойованих територій граф О. Бобринський не приховував своїх намірів: «Я буду вводити тут російську мову, закон та устрій». Тому дії російської влади не могли мати загальної підтримки місцевого населення.

Репресії з боку австрійської і угорської влади

Через деякий час російська влада була змушена залишити Західну Україну. Разом з відступаючою армією рухалося багато біженців, які боялися переслідувань з боку Австро-Угорщини. Всього до Росії переселилося понад 100 тисяч українців.

Але ті, хто залишилися, підверглися жахливим репресіям з боку австрійської влади. Австро-польська адміністрація в Галичині вирішила підірвати український визвольний рух під приводом боротьби з русофільством. Австро-угорське командування, щоб виправдати свої поразки на фронті, пояснювали їх «зрадою українців», їх «москвофільством». Західну Україну охопив масовий терор. Тисячі українських селян, священиків, інтелігентів загинули невинно на шибеницях і в казематах австрійських тюрем. Десятки тисяч українців було кинуто в концентраційні табори Талергоф, Гнав, Гмюнді, Терезєнштад, де вони були в жахливих умовах, тисячами гинули від хвороб і варварського поводження влади. Лише в концтаборі Талергоф перебувало 30000 русофілів і українофілів.

Додаток. Жорстокості гонведів

Мадярські війська (гонведи — краєва самооборона) вішали людей без суду. «Прихід мадярських частин позначили численні насильства, грабунки, доконувані на місцевому українському населенні, — згадував генерал М. Тарнаєвський. — Всі звірства, що їх допускалися худі, напівпівдикі люди, — мали за прчину москвофільство нашого духовинного селянства. В дійсності це була нагода безкарно розгнуздувати… первісні, дикі інстинкти». М. Тарнаєвський твердив про факт спалення живцем п’яти десятків українських селян в Ріпневі під Буськом. Знахабнілі австрійські генерали піддавали артилерійському обстрілу цілі українські села. 15 вересня 1914 року гонведи зарубали шаблями сорок українців серед білого дня на вулиці Перемишля. (З Інтернету)

Дослідник І.Нагаєвський наводить загальну цифру втрат українців внаслідок австро-угорського терору. Вона становить 36 тисяч цивільних людей, в тому числі старих та жінок, розстріляних або повішених. Стільки ж українських в’язнів загинуло в австрійських таборах.

Що принесла війна українському народу?

Війна принесла українським землям зруйнування господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. Зупинялися підприємства, економіка потрапила в глибоку кризу. Багато людей загинуло, потрапило до полону. Безліч було скалічених і убогих.

У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тисячі промислових підприємств. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів´я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%.

Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 року тут працювало 3381 підприємство, то у 1915 році — лише 2849. У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків.

На 1917 рік з 4 млн. селянських господарств 1,8 млн. дворів були без коней. Селянські господарства занепадали, люди страждали від голоду, нестачі найнеобхіднішого. В Російській імперії і в Австро-Угорщині поступово складувалася революційна ситуація. Країни стояли на порозі значного соціального вибуху.