5.Антибільшовицькі витупи і червоний терор

Бунт отамана Матвія Григор’єва

Селяни піднімали бунти проти продовольчої диктатури «політики воєнного комунізму».

Так, у березні - квітні 1919 року відбулося 98 виступів проти продрозкладки , а у липні 1919 року їх кількість досягла 210. Селяни виступали з гаслами «За радянську владу без комуністів! », «Геть Комуну!». Серед селянства активно агітували есери, анархісти. Організовувалися десятки повстанських загонів селян на чолі з так званими «батьками» - отаманами Зеленим, Струком, Соколовським, Лютим, Ангелом.

Отаман М. Григор’єв Отаман Д.Зелений( в центрі) і його ад’ютанти Отаман Струк з прибічниками

Найбільшим повстанням 1919 року проти радянської влади несподівано став виступ отамана Матвія Григор’єва, ще недавно – командира 6 Стрілецької дивізії Червоної Армії. Справжнє прізвище Матвія Григор’єва – Ничипір Серветник (в історичній літературі є варіанти написання його імені – Микита, Микола). Колишній царський чиновник, близький до есерів, він часто змінював сюзеренів, підтримуючи то Центральну Раду, то гетьмана Скоропадського, то Петлюру, то більшовиків, а інколи й виступаючи з титулом самопроголошеного «отамана херсонського і таврійського». Спочатку центром бунту стала Олександрія. Збунтувавши частину дивізії, об’єднавшись з анархістами, невдоволеним селянством та люмпенами, М.Григор’єв з повсталими захопили досить велику територію: Єлисаветград, Катеринослав, Черкаси, Олександрівськ, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Деякі червоноармійські загони підкорилися отаману. До нього приєднався також «батько-отаман» Данило Зелений(Терпило). У спеціальному «Універсалі» від 7 травня 1919 року Григор’єв засуджував «комуну» і закликав до передачі влади «Радам трудового народу України». У той же день, після проголошення «Універсалу», григор’євці влаштували в Єлисаветграді масовий «єврейський погром», під час якого загинули не менше 3 тисяч чоловіків, жінок і дітей. Населення відвернулося від отамана.

Придушення виступу Григор’єва

Ліквідацією бунта Григор’єва займався сам голова Реввійськради Червоної Армії Лев Троцький. Проти Григор’єва, як зрадника, були кинуті добірні частини Червоної Армії під керівництвом Олександра Пархоменка, Клима Ворошилова а також Червоні козаки Віталія Примакова.

Наприкінці травня 1919 року значна частина «григор’євців» була розбита, він втратив усі захоплені села і міста. Після кровопролитних боїв, Григор’єв вимушений був відступити на Херсонщину, де об’єднався з загонами відомого анархіста - «батьки» Нестора Махна. Побори серед селянства, кримінальні конфлікти в середині повстанців, що являли собою суміш декласованих елементів, підірвали авторитет М.Григор’єва.

Розгром отамана Григор’єва (агітаційна листівка) Червоні козаки

Крім того, Махно був незадоволений широкими зв’язками отамана з білогвардійцями генерала Денікіна, чиїх посланців він перехопив і наказав стратити. М.Григор’єв був застрелений 27 липня 1919 року під час особистої сварки з Нестором Махно. Частина повстанців влилась у військо Н.Махна, який заборонив єврейські погроми і зв’язки з білими.

Репресії радянської влади проти незадоволених

Радянська влада рішуче і жорстоко придушувала тих, хто виступав проти неї, не поділяв більшовицьких поглядів. Знищення експлуататорських класів сприймалось як один з найважливіших кроків на шляху до комунізму.

17 липня 1919 року вийшла постанова ЦВК УСРР «Про придушення куркульських і білогвардійських заколотів на селі». Передбачалися арешти за переховування зброї, за антирадянську агітацію, захоплювалися заложники. В містах з білогвардійськими приплічниками, монархістами, антирадянським підпіллям боролися чекісти (представники ВУНК) та бійці ЧОН(Частини особливого призначення) з числа робітників і бідних селян.

Керівник українських чекістів Мартин Лаціс говорив підлеглим: «Ми знищуємо буржуазію як клас… Не шукайте доказів. Достатньо походження…». До ворогів радянської застосовувались арешти, тюрми, розстріли.