7. Північна Буковина і Хотинщина у 1918-1919 роках

Органи влади на Буковині

Буковину населяли переважно українці (особливо її північну частину) та румуни.

Восени 1918 року представники обох національностей почали створювати свої органи влади. Виникали Ради народних депутатів. Прихильники соціалізму об’єднали декілька марксистських гуртків у нелегальну Комуністичну партію Буковини, на чолі з С.І.Канюком .

3 листопада 1918 року в місті Чернівці відбулося 40-тисячне Буковинське народне Віче. Було утворено орган влади буковинців - Український крайовий комітет, на чолі з Омеляном Поповичем та Осипом Бурачинським. Головний заклик «Хочемо до України!» свідчив про намір об’єднати Буковину з ЗУНР та УНР.

Буковинське віче О.Бурачинський Повстанці - буковинці

6 листопада 1918 року крайовий комітет проголосив Українську республіку Буковини, на чолі з О.Залозецьким. Але державотворчим намірам українців не судилося бути здійсненими. Королівський уряд Румунії вважав ці землі своєю власністю.

Окупація Буковини Румунією

Тому, 8 листопада 1918 року король Румунії Фердинанд видав указ про захоплення всієї Буковини. Сильна румунська армія увійшла на Буковину, долаючи опір нечисленних добровольчих українських загонів.

11 листопада румунські солдати захопили Чернівці і згодом окупували усю Буковину. Були розгромлені й війська УНР, що прийшли на допомогу. Також була окупована Бессарабська губернія, що належала Росії.

Хотинське повстання 1919 року і його поразка

Хотинський повіт на півночі Бессарабії був населений переважно українцями та молдаванами. Українське населення, незадоволене румунською окупацією, з допомогою місцевих комуністів, 23 січня 1919 року підняли Хотинське повстання.

Підпільники і партизани захопили Хотин, розгромили полк румунських прикордонників. Було проголошено перехід влади до рук Хотинської Директорії, прийнято рішення про приєднання Хотинщини до Радянської України. Швидко була сформована Повстанська армія (30 тис. бійців). Українці оволоділи близько 100 населеними пунктами, де встановили свою владу.

Але регулярні румунські війська 31 січня подолали опір повстанців і знищили українську владу. Червона Армія Радянської України, що воювала в ті дні з Директорією УНР та білогвардійцями, не мали змоги допомогти повстанцям. Залишки повстанців переправилися через Дністер на територію Радянської України. Там деякі з них були схоплені і розстріляні петлюрівцями, а деякі, за наказом петлюрівських отаманів, видані румунській владі.

У травні 1919 року румунські війська захопили Покуття і Коломию. Приєднання до Румунії Буковини та Бессарабії було оформлено за Бессарабським протоколом від 28 жовтня 1920 року.

8. Закарпаття у 1918-1919 роках

Становище Закарпаття

Закарпаття в Австро-Угорській імперії було підпорядковано безпосередньо

Угорщині і після розвалу імперії стало її частиною. Національна, культурна та економічна ситуація в краї була досить складною.

Край населяли українці, угорці, словаки, чехи, румуни.

90% населення було малоземельними, або безземельними, 86% - неписьменними.

Суспільно-політичні рухи на Закарпатті

На Закарпатті точилася політична боротьба між групами місцевої еліти: «москвофілами», що виступали за приєднання до Росії, та групами, які русинів та лемків (місцеві самоназви українців), які вважали свої народи окремими, що не мають відношення до українців та росіян . Великий вплив на край мали товариства закарпатських переселенців у США. Так, у листопаді 1918 року, у Скрентоні (штат Пенсільванія США), на з’їзді Національної Ради угорських русинів були пропозиції: • приєднатися до демократичної Росії на правах автономії, • приєднатися до Української держави, • приєднатися до Чехословаччини. Остання пропозиція дістала найбільше схвалення, і з’їзд зобов’язав лідера русинів Закарпаття Г.Жатковича розпочати переговори з урядом Чехословаччини.

Закарпатські Народні Збори 1919 року і спроби встановлення соціалізму

21 січня 1919 року, в Хусті були зібрані Закарпатські Народні Збори (420 представників від 175 місцевих і сільських громад). Більшість голосів була за приєднання до Української соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) (серед народу були популярні гасла більшовиків про націоналізацію та зрівняльний поділ землі). Це не співпадало з планами русинської еліти.

21 березня 1919 року, в Угорщині, під владою якої поки що залишалось Закарпаття, було встановлено радянську владу. Уряд Радянської Угорщини надав Закарпаттю територіальну автономію. За прикладом угорських робітників, на Закарпатті виникали Ради робітничих і солдатських депутатів, що на не окупованій частині Закарпаття взяли владу в свої руки. Почалася конфіскація поміщицьких земель, та наділення нею селян. В Мукачеві почалося формування Русинської Червоної Гвардії (6 тис. бійців), яка у складі Угорської Червоної армії почала воювати з румунськими та чеськими інтервентами. Але внаслідок наступу переважаючих сил інтервентів (Мала Антанта) радянська влада протрималася в Угорщині лише 40 днів.

Наприкінці липня 1919 року, чеські й румунські війська окупували всю територію Закарпаття і Угорщини. Радянська Угорщина пала.

У цей же період, окремі національно-демократичні сили Закарпаття виступили з ідеєю приєднання краю до Чехословаччини(тим більше що в Угорщині невдовзі до влади прийшов диктатор Хорті).

Доля краю

8 травня 1919 року Народна Рада в Ужгороді проголосила об’єднану Чехо-Словацько-Руську федеративну республіку. Чехословацький уряд визнав керівний орган краю – Директорію Закарпаття, в склад якої увійшли А.Волошин, Г.Жаткович, Ю.Бращайк.

Заключно долю Закарпаття було вирішено на Паризькій конференції. За Сен-Жерменським договором 1919 року Закарпаття відійшло до Чехословаччини на правах автономії, що співпадало з прагненням значної кількості жителів краю.

Увійшла до складу Чехословаччини також і Гуцульська республіка, (що існувала на що території Рахівщини з січня по червень 1919 року). Таким чином після І Світової війни український народ залишався роз’єднаним між декількома державами, що посилить в майбутньому прагнення до возз’єднання і відродження нації.

Тема: Громадянська війна та іноземна інтервенція в Україні (1919-1920)

Лекція№8. Політика радянської влади в Україні у 1919 році