6. Наступ польських військ і падіння зунр

Наступ польських і французьких військ

У квітні 1918 року на допомогу Польщі прийшла добре озброєна і навчена французька армія (60 тисяч вояків) генерала Йозефа Галлера, сформована з польських військовополонених, що воювали під час І Світової війни у складі німецької армії. Командували переважно французькі офіцери, що мали бойовий досвід. Як зазначалося вище, Франція була зацікавлена в сильному союзнику - Польщі, як противазі Німеччині. Польщу підтримувала Румунія, що оволоділа Підкарпаттям. ЗУНР не було кому допомагати. Довірена особа С.Петлюри у Варшаві Р.Пилипчук виразив свою незацікавленість долею західних українців.

Розгорнулися бої. УГА залишила Львів, Перемишль, Раву-Руську, Тернопіль, пробувала зупинити поляків на Золотій Липі, але невдало. Слабо озброєна та погано навчена армія відступала з кривавими боями аж до Збручу. Польські війська захопили майже усю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем та Заліщиками.

Чортківський наступ 1919 року

Задля стабілізації ситуації, у червні 1919 року Українська Національна Рада усю виконавчу, законодавчу та контролюючу владу в державі надає диктатору – Євгену Петрушевичу. Він призначає нового командуючого УГА – генерала Олександра Грекова, який готував нову широкомасштабну операцію.

Наступ УГА був здійснений 7-28 червня 1919 року і отримав назву Чортківського наступу (або «Чортківської офензиви»). 35 тисяч українських солдат примусили відступити по всьому фронту 60- тисячну польську армію Юзефа Пілсудського. Особливо відзначився корпус Мирона Тарнавського, та авіація Петра Франка (сина І.Франка). Але тритижневі бої виснажили армію, відчувався брак боєприпасів, ліків, харчів. Й.Галлер і Ю.Пілсудський використовували легкі танки, бронепоїзди, бронеавтомобілі, тому мали перевагу у техніці.

Петро Франко Літак Петра Франка Тарас Франко Мирон Тарнавський

Тому стрімкий наступ польських військ 28 червня 1919року завершив Чортківську офензиву. УГА, втративши декілька тисяч вбитими, відступила за Збруч.

Окупація західноукраїнських земель

До середини липня 1919 року польські війська, за підтримки Антанти, окупували усю Східну Галичину і Волинь, ліквідувавши українську державність. У польсько-українській війні загинуло близько 15 тисяч українців і 10 тисяч поляків.

21 листопада 1919 року, за спеціальним договором з західними державами, Галичина(тобто землі ЗУНР) офіційно ввійшла в склад Польщі на правах автономії. Остаточно ці землі будуть віддані Польщі за Варшавським договором 1920 року.

Додаток. Сини Івана Франка

Франко Петро Іванович(1890-1941) – вчений, військовий, письменник. Закінчив Львівський Політехнічний університет, захоплювався гімнастикою, брав участь у організації гуртків Пласта. Під час І Світової війни вступив до легіону УСС, як сотник бере участь в боях. Освоїв літак, став героїчним льотчиком УГА. В одному з боїв його літак був збитий польсько-французськими солдатами. З полону втік. Прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю. З 30-х років живе і працює в УРСР. Був науковцем у Інституті прикладної хімії в Харкові, згодом - деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока. Писав мемуари про батька, оповідання, кіносценарії. У 1940 році обирається депутатом до Верховної Ради УРСР. З початком Великої Вітчизняної війни, під час евакуації, загинув на залізниці за нез’ясованих обставин. Франко Тарас Іванович (1889-1971) – письменник, перекладач, педагог. Закінчив філософський факультет Львівського університету, навчався також у Віденському університеті. Робив переклади творів грецьких і латинських письменників, писав вірші, які опублікував під спільним заголовком «Старе і нове вино». Під час І Світової війни був мобілізований до австрійської армії. Потрапив у полон, жив Одесі. За радянської влади став членом Спілки письменників СРСР. Вчителював в Одесі, у Львові, викладаючи німецьку, російську мову і літературу, після війни - викладав класичну філологію у Львівському університеті,був директором Літературно-меморіального музею Івана Франка. Завзятий спортсмен та пропагандист спорту серед молоді Львова. У 1950–1963 роках — співробітник Інституту літератури АН УРСР. Як франкознавець брав участь у підготовці 20 томів творів І. Франка; книги «Про батька. Статті, спогади, оповідання» (1956). Помер 1971 року у Києві. (З Інтернету).