3. Становлення державності на західноукраїнських землях
Основні заходи уряду ЗУНР
Становлення державності на західноукраїнських землях відбувалося в умовах безперервних боїв з польськими загонами, та стрімкої агресії з боку румунських, а пізніше – чеських окупантів.
«Польська організація військова» на чолі з Юзефом Пілсудським, виступала за приєднання Західної України до відновленої Польщі. Польські війська ввійшли в Галичину.
22 листопада 1918 року уряд ЗУНР змушений залишити Львів, та переїхати спочатку до Тернополя, згодом – до Станіслава (нині - Івано-Франківськ). В той же час румунські війська зайняли Чернівці, а згодом-усю Північну Буковину.
За 8 місяців існування діячі ЗУНР встигли зробити наступні заходи :
22-26 листопада 1918 року були проведені вибори і сформовано новий склад Української Національної Ради, яка отримала законодавчу функцію і узялася за розбудову держави( уряд Державний секретаріат був підзвітним Українській Національній Раді);
була утворена жандармерія та Українська Галицька армія (УГА), яка налічувала близько 40 тисяч вояків. ЇЇ очолив колишній генерал царської Росії Михайло Омелянович – Павленко;
була утворена ефективна система місцевого управління (суть організації якої була запозичена у австрійських органів влади), інколи біля влади залишалися старі чиновники – професіонали;
щоб запобігти національних хвилювань(у Львові невідомі здійснили єврейський погром) були об’явлені широкі права національним меншинам (євреїв, поляків, австрійців, інших), надано їм 30% місць у парламенті;
прийнято ряд законів про організацію судочинства, державну мову та школу, про громадянство, затверджені герб держави – золотий лев на блакитному тлі і синьо-жовтий прапор;
14 квітня 1919 року була об’явлена земельна реформа, за якою потрібно було примусово вилучити землю у крупних землевласників(переважно поляків) та наділити нею селян. Але реформа відкладалася і так і не була реалізована.
Прорахунки і недоліки уряду
Уряд ЗУНР мало звертав уваги на потреби робітників і селян, тому мав слабку опору в народних масах. У той же день, 14 квітня, коли була проголошена земельна реформа, у Дрогобичі відбулося повстання робітників з радянськими гаслами проти політики уряду ЗУНР.
Презирливе ставлення верхів до селянства (їх називали «мужва») призвело до відсутності бажання у населення вступати до лав Української Галицької Армії (УГА).
У грудні 1918 року голову Державного Секретаріату ЗУНР Костянитина Левицького звільнили з посади за хабарі.
Новим головою став юрист Сидір Голубович. Але корупція і протекціонізм продовжували й надалі були характерними рисами державного механізму.
4. Міжнародна ізоляція зунр. Акт злуки унр і зунр
Зовнішня політика ЗУНР
Наслідком зовнішньополітичної діяльності ЗУНР стало відкриття українських посольств в Австрії, Німеччині, Угорщині, були встановлені дипломатичні відносини ще з рядом країн Західної Європи.
Уряд ЗУНР пробував добитися визнання і допомоги від США, було надіслано лист президенту Вудро Вілсону, але без успіху.
З метою заручитися підтримкою Антанти, делегації від ЗУНР та УНР, з прибули на Паризьку конференцію, на якій були присутні лідери провідних держав світу. Але на конференції обидві делегації діяли ізольовано, жодна з них підтримки не мала. Особливо ворожою до ЗУНР була позиція Франції, яка була зацікавлена у зміцненні Польщі, на противагу Німеччині. Усі вимоги польської делегації, у тому числі стосовно Галичини, Франція намагалася задовольнити. Польська делегація доводила, що створення ЗУНР- це в інтересах ворогів Антанти – тобто Німеччини та Австрії.
Сам уряд ЗУНР інколи здійснював необачні кроки, що були несумісні з мирною демократичною державою. Декілька разів УГА пробувала відбити у поляків Львів, але марно. Провалився й похід у січні 1919року на Ужгород та Мукачеве. Ці невдачі сприяли падінню ще однієї самопроголошеної у 1918 році держави - Гуцульської народної республіки.
Паризька конференція направила до ЗУНР місію французького генерала Бартельмі, задля вирішення питання перемир’я з Польщею, але уряд ЗУНР ці пропозиції не прийняв. Державний Секретаріат не був задоволений запропонованою лінією кордонів з Польщею.
Акт злуки УНР і ЗУНР
У той же час Західноукраїнська Народна Республіка пробувала зблизитися з Українською Народною Республікою.
Так, 1 грудня 1918 року, у Фастові, делегації УНР та ЗУНР підписали попередню угоду про об’єднання .
22 січня 1919 року, у Києві, на площі біля Софіївського Собору, було урочисто проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР.
ЗУНР стала вважатися західною областю УНР і отримала повну автономію (відтепер – ЗОУНР, тобто – Західна область УНР). ЗОУНР втрачала свої власні законодавчі (Національна Рада), та адміністративно-виконавчі (Державний Секретаріат) органи влади.
Герб ЗУНР Проголошення злуки УНР і ЗУНР
Цей факт мав історичне значення: нарешті західні і східні території України були возз’єднані у єдину державу. Однак, це був скоріше формальний декларативний акт, своєрідна «заява про наміри», тому що:
УНР не мала сил захищати ЗОУНР від поляків, а уряд УНР - Директорія не хотіла розривати добре налагоджені відносини з польською стороною, сподіваючись на допомогу Польщі проти більшовиків;
сама Директорія УНР через декілька днів була змушена покинути Київ в зв’язку з наступом Червоної Армії, а згодом – не контролювала значної території України;
не збігалися принципи управління, окремо діяли й дипломати обох регіонів;
відбувалися політичні конфлікти (спроба «залізничного куреня» військ Директорії заарештувати лідера ЗУНР Є.Петрушевича, а також ув’язнення у Станіславі українського есера М.Шаповала, який, немовби, разом з лідером «Селянсько-Робітничого Союзу» Й. Безпалко, готував у ЗУНР державний переворот, тощо).
Міжнародна реакція
Крапку у відносинах УНР та ЗУНР поставила позиція Директорії у Варшаві, на переговорах з поляками. Уповноважений Директорії, (довірена особа С.Петлюри) Борис Курдиновський заявив, що «Директорія аж ніяк не зацікавлена в справі Східної Галичини». Те ж саме було заявлено і у червні 1919 року на Паризькій конференції.
Це було відкрите ігнорування близької за національними ознаками території, заради забезпечення власного існування та влади. Тому злуку було денонсовано.
25 червня 1919 року представники Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини (з наданням прав місцевому населенню та з наданням автономії).