Бої в Карпатах

Завзятим опором росіяни зірвали задум ворожого командування.

Наступальна операція Південно-Західного фронту влітку 1916 року призвела до поразки австро-угорських військ у Галичині і Буковині. Брусиловський наступ, як відзначали німецькі військові історики, виявився найбільш важким потрясінням, що випадало до того на частку австро-угорського війська.

Брусиловський прорив (детальніше)

Ураганний вогонь російської артилерії перетворив австрійські і німецькі окопи у справжнє пекло. Земля тряслася від тисяч вибухів. У дротових загородженнях супротивника, які вважалися неприступними, були пророблені проходи, і російські солдати ринулися у наступ. У боях російські війська застосовували і хімічну зброю. Тепер всі солдати й офіцери російської армії вже мали протигази. Наступ мав великий успіх. Щоб врятувати положення, австрійцям і німцям довелося терміново перекидати війська з інших місць. Німеччина змушена була перекинути частину сил з-під Вердена, де йшли запеклі бої з французами. Це помітно полегшило положення союзників Росії. 3 червня 1916 року австро-німецькі війська нанесли сильний контрудар. Завзятим опором росіяни зірвали задум ворожого командування. Російські війська форсували Прут, а 5 червня опанували Чернівцями. Під впливом перемог Брусилова, 14 серпня 1916 р. у війну на стороні Росії вступила Румунія. Однак ця подія тільки ускладнила становище Росії. Австро-німецькі війська швидко розгромили слабку румунську армію і зайняли Бухарест. Наступальна операція Південно-Західного фронту влітку 1916 р. мала велике військово-політичне значення. Вона призвела до поразки австро-угорських військ у Галичині і Буковині. Супротивник втратив убитими, пораненими і полоненими до 1,5 млн. чоловік, 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. Втрати росіян склали близько 500 тис. чоловік. (За даними Інтернету)

Брусиловський прорив дозволив Антанті перехопити стратегічну ініціативу. Але, для Росії це була остання вдала операція. Глибока економічна криза призвела в країні до революційної ситуації 1917 року. Новий наступ на фронті у 1917 році був для російської армії невдалим.

З-за нестачі боєприпасів, харчів і медикаментів, росіяни були змушені відступити, а у 1918 році підписати Берестейській мир з Четверним союзом.

3. Українські політичні партії та організації в роки і Світової війни

Погляди партій і політиків Східної(Надніпрянської) України

Українські політичні партії та організації по різному реагували на І Світову війну. В Наддніпрянській Україні, що перебувала під владою Росії, більшість українських політиків висказувалися за підтримку саме Росії у І Світовій війні.

М. Грушевський С.Петлюра В.Винниченко Д.Донцов

Один з лідерів партії Української соціал-демократичної партії(УСДРП) Симон Петлюра, у газеті «Українське життя», що виходила в Москві, спростовував думку про нібито «астрофільську орієнтацію» українців. У Маніфесті «Війна і українці» він закликав своїх співвітчизників чесно виконувати свій обов'язок перед російською державою, вступати до російської армії. Також він закликав до толерантного відношення до західних українців в Австро-Угорщині. Інший лідер УСДРП - Володимир Винниченко займав антивоєнні позиції, розповсюджував листівки з закликом «Ні війні!».

Таємне Товариство Українських Поступовців (ТУП), на чолі з Михайлом Грушевським зайняло очікувальну (нейтральну) позицію стосовно війни. Але це не завадило арештам в рядах ТУПу. За підозрою в «таємному астрофільстві» М.Грушевського було заслано на північ Росії. У 1916 році була опублікована Відозва ТУП із рішучим протестом проти продовження війни.

Позицію проти війни займали також українські більшовики (з партії РСДРП(б). Вони публічно засуджували уряди країн обох ворогуючих блоків і закликали перетворити імперіалістичну війну у громадянську, проти своїх урядів, і встановити справедливий соціалістичний лад.

Погляди і діяльність організацій Західної України

В Австро-Угорщині відбувалася мобілізація українського населення до австрійської армії, розпалювалися антиросійські настрої.

В серпні 1914 року у Львові була утворена Головна Українська Рада (ГУР), що являла собою міжпартійний блок, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична, націонал-демократична партії. Очолив її Кость Левицький.

ГУР закликала до боротьби проти Росії на боці Австро-Угорщини і Німеччини. Фраза «Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!» й була головною метою цієї організації. Також, ГУР виступила з ініціативою створення загонів українських січових стрільців, які будуть воювати у складі австро-угорських військ.

Діяльність ГУР(детальніше)

У травні 1915 р. Головна Українська Рада(ГУР) реорганізовується у Відні в Загальну Українську Раду(ЗУР), яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада домагалася від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холмщини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України, але задовольнили низку другорядних вимог, зокрема, про організацію окремих таборів для військовополонених українців. У таборах засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням української національної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії, як поневолювачки і гнобительки українського народу. З часом з українських полонених у Німеччині було створено дві дивізії — "синьожупанну" і "сірожупанну", названі так за колір їхньої форми. (З Інтернету)

Варто відзначити, що заклики ГУР підтримати австрійські війська частиною населення не підтримувалися. Часто українці, мобілізовані до австрійської армії не бажали стріляти братів - слов’ян, при нагоді здавалися в полон.

Тоді ж, у серпні 1914 року, з ініціативи політичних емігрантів зі сходу Володимира Дорошенка, Дмитра Донцова, Олександра Скоропис-Йолтуховського та Андрія Жука у Львові була створена організація Союз визволення України(СВУ). Мета була викладена в програмній брошурі «Наша платформа»: створення самостійної Української держави у вигляді конституційної монархії з елементами демократії, з самостійною українською церквою. СВУ вважало себе зародком майбутнього уряду вільної України. СВУ вважав за доцільне співробітничати з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Головна Українська Рада (пізніше – Загальна Українська Рада) домагалася від австрійського уряду відкриття українських шкіл, бібліотек, створення місцевої української адміністрації, полегшення умов утримання полонених українців у концтаборах.

Додаток: Діяльність СВУ

Поставивши перед собою завдання сформувати коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, представники СВУ вступали у таємні переговори з російськими політичними емігрантами, в основному з діячами обох фракцій РСДРП — більшовиками і меншовиками. Так, СВУ пробувало залучити на свій бік лідера більшовиків Володимира Леніна, вбачаючи в ньому авторитетного борця проти царського самодержавства. Але Ленін відповів відмовою, стверджуючи, що соціал-демократам і націонал – буржуазії, яка прислужує австрійській монархії, не по дорозі. Теж відповідали й грузинські соціалісти. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Берліна, здійснював велику пропагандистську діяльність. Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, в таборах полонених, друкували статті, а головне — налагодили регулярне видання різними мовами багатьох десятків науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України. Серед друкованих видань СВУ: "Кобзар" Т.Г. Шевченка, праці М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, , публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч сам він ставився до СВУ неприхильно. Допомога, що надавалася державами Четверного союзу, зараховувалась як державний борг майбутньої самостійної України. СВУ припинив свою діяльність у червні 1918 р. Історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим серед українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави. (З Інтернету)

5 листопада 1916 року австро-угорський і німецький уряди проголосили утворення самостійного Польського королівства, що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії. Галичина підпадала під польський вплив з туманними обіцянками про автономію. Це ставило під удар створення незалежної Української держави. На знак протесту Загальна Українська Рада склала свої повноваження. Почалася криза національного руху на західноукраїнських землях. Щоб врятувати становище, керівником українського руху у краї став Євген Петрушевич.

Січові стрільці Михайло Галущинський Дмитро Вітовський