6. Поразка Директорії та відновлення радянської влади в Україні

Створення українськими більшовиками Тимчасового робітничо-селянського уряду

Після Листопадової революції в Німеччині, Рада Народних Комісарів Радянської Росії 13 листопада 1918 року визнала Брестський договір недійсним. Не визнавали більшовики й проголошення незалежної Української Народної Республіки. В офіційному циркулярі дипломата Л.Карахана було зазначено: «Ідея самостійної України – це ширма для захоплення її іноземцями».

Бійці М.Щорса в бою (фільм «Щорс») Червоноармійці Атака червоноармійської кінноти

28 листопада 1918 року українські більшовики проголосили утворення Тимчасового робітничо-селянського уряду на чолі з Георгієм П’ятаковим. З партизанських загонів та «червоних козаків» були сформовані І та ІІ Повстанські дивізії на чолі з Володимиром Антоновим-Овсієнком.

Дії І Повстанської дивізії червоних

І Повстанська дивізія червоних з грудня 1918 року розпочала наступ на Київ. До дивізії приєднувалися незадоволені політикою Директорії робітники й частина селянства.

Богунський полк червоного командира Миколи Щорса 12 січня 1918 року відвоював у петлюрівців Чернігів, та об’єднався з Таращанським полком Василя Боженка.

Червоні війська розбили загони С.Петлюри під Броварами. Шлях на Київ був відкритий. В боях червоний командир Микола Щорс заслужив славу героя.

5 лютого 1919 року І Повстанська дивізія червоних захопила Київ. Директорія втекла у Вінницю, а згодом у Проскурів, Рівне і надалі стала «кочуючим урядом». М.Щорс був нагороджений почесною зброєю і був призначений комендантом Києва.

Микола Щорс Павло Дибенко Василь Боженко М. Щорс під час бою

Історичні особи. Червоні командири

Щорс Микола Олександрович (1895-1919) – командир дивізії Червоної Армії. Походив з родини залізничника, що був родом з Білорусії. Працював фельдшером, а після закінчення Полтавського військового училища служив прапорщиком у царській армії. Брав участь у Першій Світовій війні. Спочатку співчував есерам, але згодом став підтримувати націонал-комуністів. Створив червоний партизанський загін на Чернігівщині. Згодом загін перетворився в полк, названий іменем козацького отамана І.Богуна – Богунський. Бійці дуже поважали Щорса за гострий розум, м’якість, інтелігентність, неабияку хоробрість. Загинув за нез’ясованих обставин під час бою з петлюрівцями. Боженко Василь Назарович(1871-1919) – командир Таращанського полку Червоної Армії, згодом - комдив. З родини бідняка Херсонської губернії, працював теслею. Дослужився до фельдфебеля під час російсько-японської війни. Брав активну участь у революційній діяльності. Організатор партизанських загонів червоних. Користувався повагою бійців за хоробрість і почуття гумору, його називали «батьком». За однією з версій – помер від ран. Дибенко Павло Юхимович(1889-1938) – провідний радянський військовий і державний діяч,перший народний комісар армії і флоту Радянської Росії, командарм 2-го рангу. З родини незаможного селянина Чернігівщини. Член РСДРП з 1912 року. У 1915 році був одним із керівників антивоєнного виступу матросів на лінкорі «Імператор Павло I». Після 6-місячного ув'язнення відправлений на фронт першої світової війни, потім був знову заарештований за антивоєнну пропаганду. Звільнений Лютневою революцією 1917 року. Був членом Гельсінгфорської ради, з квітня 1917 року — голова Центрального комітету Балтійського флоту. Брав активну участь у підготовці флоту до Жовтневого збройного повстання. Брав участь в багатьох боях з білими і інтервентами під час громадянської війни. Незаконно репресований у 1938 році. Реабілітований у 1956 році. (З Інтернету)

Дії ІІ Повстанської дивізії червоних

ІІ Повстанська дивізія під командуванням Павла Дибенка рухалася на Харків, де 1 січня 1919 року відбулося нове повстання робітників проти Директорії.

3 січня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд прибув до Харкова. Повстання у підтримку радянської влади відбулося й у Катеринославі, який було звільнено від військ Директорії 27 січня 1919 року.

Через деякий час радянська влада встановлюється на Полтавщині, Донбасі, Херсонщині. «Співчуття місцевого населення - усе вирішило»- писав петлюрівський отаман у доповіді про причину поразки.

Дивізія П. Дибенка ввійшла до Криму, а 29 квітня 1919 року червоні звільнили Севастополь. Флот Франції, на який сподівався С.Петлюра, був неспроможний воювати проти більшовиків. Більшість французьких моряків були солідарні з російським та українським пролетаріатом, що виступив проти поміщиків та буржуазії, тому не бажали воювати з червоними(на кораблях «Франс» та «Жан Барт» було піднято червоні знамена).

Загони Червоної Армії ( з картин Б.Грекова) Агітація до Червоної Армії

Таким чином на значній частині України було відновлено радянську владу. Директорія зазнала поразки. Але С.Петлюра продовжував боротьбу. У червні 1919 року він реформував війська і закріпився на лінії Проскурів – Кам’янець-Подільський.