5. Репресії під час режиму Директорії та прорахунки с.Петлюри
Репресивні акти Директорії
Хоч Директорія й підкреслювала демократичні основи свого правління, жорстокостей, нетерпимості до інакодумства, інколи, самодурства – вистачало. Були заборонені профспілки. Відбувалися розстріли більшовиків та їх прихильників, катування (часто – до смерті) гетьманців, анархістів, есерів і навіть учасників селянського губернського з’їзду в Полтаві. Петлюрівці нещадно придушували страйки робітників, обшукували та грабували будинки громадян, розстрілювали підозрілих.
З грудня 1918 року по лютий 1919 року по Україні прокотилася хвиля страшних єврейських погромів. Отамани загонів Директорії, розквартировані в містах і містечках, селах, вирізали цілі сім’ї, ґвалтували жінок, вбивали дітей… Міністр у єврейських справах А.Ревуцький отримував велику кількість скарг і нічого не міг подіяти. Найчастіше євреїв звинувачували у вічному «гнобленні українців», в симпатіях до більшовиків, хоча більша частина їх залишалася аполітичною. Особливо в погромах «прославились» отамани Ангел та його січовики, отаман Михайло Ковенко; найбільші звірства чинили отаман Олексій Козир-Зірка на Волині, а також отаман Іван Семесенко. Погроми відбулися в Житомирі, Черкасах, Рівно, Фастові, Коростені, Бахмачі. Головний отаман С.Петлюра спочатку не вірив чуткам про погроми, пізніше засудив до страти І.Семесенка, обіцяв розібратися з іншими випадками, але не дотримав свого слова. Він був нездатним навести порядок і дисципліну. Директорія швидко втрачала здатність до самостійного державного будівництва.
Репресії і єврейські погроми під час правління Директорії (детальніше)
Так, 26 грудня 1918 року, в день проголошення Декларації, отаман Євген Коновалець видав наказ про заборону будь якої антиурядової агітації і пропаганди, погрожуючи розстрілом. Напередодні, вночі підлеглі Коновальця розстріляли в Києві, в районі Володимирської гірки більшовиків Врублевського, Шуцького та Юрківського. Потім січовики Коновальця закатували сотні гетьманців, анархістів, більшовиків, есерів, громили профспілки, придушували страйки, обшукували та грабували будинки громадян, розстрілювали підозрілих. Отаман П.Болбочан сік різками членів селянського губернського з’їзду в Полтаві за поділ землі, за «більшовизм». З грудня 1918 року по лютий 1919 року прокотилася хвиля страшних єврейських погромів в містах і селах України. Отамани загонів Директорії, розквартировані по Україні, вирізали цілі сім’ї, ґвалтували жінок, вбивали дітей… Найчастіше євреїв звинувачували у вічному « гнобленні українців», в симпатіях до більшовиків, хоча більша частина їх залишалася аполітичною. Найбільші звірства чинили отаман О.Козир-Зірка на Волині, а також отаман І. Семесенко (в лютому 1919 року здійснив страхітливий погром в Проскурові, загинуло декілька тисяч євреїв). Погроми відбулися в Житомирі, Черкасах, Рівно, Фастові, Коростені, Бахмачі. Головний отаман С.Петлюра спочатку не вірив чуткам про погроми, пізніше засудив до страти Семесенка, обіцяв розібратися з іншими випадками, але не дотримався цього. |
Історичні події і особи у кінематографі
Жорстокості отаманів УНР(«Як гартувалася сталь») Є.Євстігнєєв в ролі С.Петлюри(«Стара фортеця»)
Основні прорахунки С.Петлюри
Таким чином основними прорахунками лідера Директорії С.Петлюри були:
насадження отаманщини з загонами, схильними до анархізму (отамани Зелений, Григор’єв, Семесенко, Тютюнник, інші), що призвело розброду, розкладання дисципліни;
відсутність належного контролю за діями «батьків»-отаманів, які фактично почали перебирати на себе владу в окремих селищах і містечках та не бажали воювати далі власних осель, здійснювали грабунки населення та єврейські погроми;
проявлення елементів шовінізму (проповіді національної винятковості, розпалювання національної ненависті), наприклад:
у січні 1919 року вийшов наказ про віддання під суд тих, хто носить погони російської армії і царські нагороди (крім Георгіївських хрестів), та висилку усіх «ворогів України» (наприклад, було усунуто з посади начштаба північно-західного фронту талановитого генерала УНР Всеволода Агапієва, який був за походженням російським дворянином),
заборона російської мови у щоденному використанні, заміна усіх вивісок, оголошень російською мовою на українські (але, при цьому, невідомо чому залишались англійські, французські, польські і т.д.),
закриття Академії Наук, арешти православних священників, чиновників за відсутність української мови, нелояльність до режиму, тощо.
Тому В.Винниченко в своїх споминах назве Петлюру «малоосвіченим міщанином».
Розвал армії УНР
Сам С.Петлюра безпосередньо сприяв появі нових отаманів та їх загонів. Мільйони карбованців без усякого контролю роздавалися сумнівним особам, які обіцяли створити воєнний загін і вступити в армію УНР. Нерідко ці люди з грошима щезали. Недалекоглядна політика головного отамана С.Петлюри призвела до того, що його армія розвалювалася на очах. Першою «збільшовичилася» дивізія отамана Зеленого(Данили Терпила), яка вже у січні 1919 року перейшла на бік радянської влади. Пізніше зчинила бунт проти Директорії Задніпровська дивізія отамана Матвія Григор’єва. Під радянські знамена стали отамани О.Савицький, Ю.Тютюнник. Різко проти С.Петлюри висловлювався і отаман Нестор Махно, який погрожував вбити його, згодом також перейшов на бік радянської влади. Близько 250 тисяч вояків з армії Петлюри розбіглися по домівкам - ділити поміщицькі землі.
Його армія розвалювалася на очах.
Заколот Володимира Оскілка
Прорахунки Симона Петлюри в державній діяльності, його непослідовність, безхарактерність призвели до формування опозиції.
29 квітня 1919 року один з командирів УНР Володимир Оскілко здійснив переворот з метою скинення Петлюри і з своїми загонами захопив м. Рівне, об’явивши себе «головним отаманом військ УНР». Але спроби заарештувати Петлюру провалилися – не всі наважилися підтримати заколотників. В.Оскілко був змушений втекти до Польщі, лякаючись репресій Петлюри.
Всеволод Агапієв Зелений(Д.Терпило) Володимир Оскілко Семен Гризло
Заколот Володимира Оскілка (детальніше)
Отаман, генерал-хорунжий Армії УНР В.Оскілко був різким противником напіврадянської демагогії петлюрівських міністрів і прихильником приватної власності на землю. Він вважав, що С.Петлюра веде Директорію і всю УНР до краху. Він відмовлявся воювати з Червоною Армією, вважаючи це безглуздям. Під час перевороту 29 квітня 1919 року однодумцями отамана стали полковник Гемпель, керівник оскілківської контррозвідки Шапула і начальник штабу Північної групи генерал Агапієв, отаман Білоусов. Учасники державного перевороту вимагали скликання Установчих Зборів та усунення Петлюри від керівництва військовими справами. Крім того, Оскілко надіслав своїх представників до Польщі з метою ведення мирних переговорів. Були арештовані голова уряду Б. Мартос, більшість петлюрівських міністрів. Однак, заарештувати Петлюру не вдалося. Він перебував не в Рівному, а на залізничній станції Здолбунів. Його арешт Оскілко довірив великому загону кінної гвардії на чолі з отаманом Семеном Гризлом. Але їх спіткала невдача. Тим часом, Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців Євгена Коновальця, загони петлюрівської польової варти і один бронепотяг. На десяту годину ранку 30 квітня переворот Оскілка зазнав повної поразки. Оскілку та деяким його соратникам вдалося втекти до Польщі, де його посадили в концтабір. (З Інтернету). |
Усі ці заворушення призвели до того, що у С.Петлюри залишалося обмаль військ: Запорозький козачий корпус отамана П.Болбочана та корпус «січовиків» Є.Коновальця.