4. Помилки Директорії та її розкол
Конфлікти і радикалізм
Через свої непродумані радикальні дії Директорія залишилася без підтримки більшості спеціалістів, чиновників державного апарату, промисловців, без яких неможливе нормальне існування держави. Уряд змінювався шість разів. Різкий перетряс кадрів, зняття чиновників, службовців, призначених гетьманом, анулювання свідоцтв про освіту, наданих гетьманською чи більшовицькою владою викликали загальне обурення. Деякі міністри опинилися в тюрмах, гетьманського прем’єра М.Устимовича було вбито, а Ф.Лизогуб взагалі пропав безвісти. Відомий історик і політик Михайло Грушевський гостро критикував недоліки в роботі Директорії. Гальмували роботу Директорії та Трудового конгресу численні дискусії, сварки з приводу, яку модель державності - європейського чи радянського типу треба обрати.
Додаток. Михайло Грушевський в опозиції
Відомий історик і політик Михайло Грушевський, не обраний навіть у президію, провів в Кам’янці-Подільському Конгрес своїх прихильників, де висловився за встановлення радянської влади, підписання миру з Радянською Росією, за незалежну соціалістичну Україну, критикував Директорію за зв’язки з Антантою. Емігрувавши до Франції, відомий історик створив «Комітет незалежної України» та запевняв французькі урядові кола, що українську проблему не варто пов’язувати з Директорією. |
Сам уряд Директорії за рівнем хабарництва і нехлюйства далеко перевершив царських чиновників колишньої Російської імперії. Міністерство юстиції заводило кримінальні справи, але реальних заходів проти корупції не вживалось.
Особливо загострювали ситуацію конфлікти таких політиків (безперечних лідерів Директорії), як Володимир Винниченко та Симон Петлюра(див. таблицю):
Погляди Володимира Винниченка |
Погляди Симона Петлюри |
В.Винниченко більше схилявся до радянської системи влади (за збереження системи Рад), але при дотриманні демократичних принципів управління, за скоріше вирішення соціальних проблем, покращення життя селянства; за боротьбу з анархією і сваволею. Він виступив проти союзу з Антантою, який принижує Україну, за порозуміння з Радянською Росією, яка може визнати незалежну Україну. Його підтримували А.Макаренко, В.Чехівський, М.Шаповал, Ф.Швець. |
С.Петлюра виступав за укріплення самостійності держави через посилення армії і адміністративних органів влади, за союз з Антантою, за жорсткий авторитарний режим, що межував з диктатурою. Він опирався на таких політиків, як П.Андрієвський, С.Остапенко, Є. Коновалець, Є.Петрушевич. Це розхитало відносини і призвело до розколу в Директорії. |
Ці розбіжності в поглядах призвели до безкінечних конфліктів, а згодом - до розколу в Директорії.
Дискусії з зовнішньополітичних питань
У січні – лютому 1919 року відбувалися напружені переговори з блоком Антанта. Великобританія і Франція вимагали за військову допомогу проти Червоної Армії не багато й не мало: контролю за фінансовою системою України і відсторонення усіх соціалістів від влади. Не всі члени Директорії це підтримали. Країни Антанти допомагала генералу російських білогвардійців Антону Денікіну, який був рішуче проти незалежної України, в той час як Радянська Росія була готова визнати Українську Народну Республіку(УНР), якщо і ній більшовикам буде надано легальний статус. До Москви був відряджений посол від Директорії С.Мазуренко, який у січні 1919 року, дістав запевнення В.Леніна про готовність визнання УНР.
Герб УНР На вулицях Києва Козаки Директорії
Тому, В.Винниченко і Ф.Швець висунули ультиматум С.Петлюрі: випустити Маніфест про встановлення в Україні радянської влади. С.Петлюра відмовився і демонстративно вийшов з УСДРП. Вихід В. Винниченка з Директорії і початок самовладдя С. Петлюри
В лютому 1919 року, під тиском прибічників Петлюри, Володимир Винниченко покинув Директорію, подавши у відставку. В знак протесту проти авторитаризму Петлюри вийшли також прем’єр Володимир Чехівський, міністр земельних справ, поет Микита Шаповал. Разом з М.Грушевським вони емігрували за кордон.
Директорію очолив Симон Петлюра, що стояв за зміцнення влади в мілітаризованих формах. Головою Ради міністрів став Сергій Остапенко. Але, країною фактично керував військовий тріумвірат у складі: головний отаман – Симон Петлюра, командир січовиків – Євген Коновалець, його заступник – Андрій Мельник.