2. Боротьба проти гетьманського режиму та його падіння

Основні риси опору гетьманському режимові

Режим гетьмана Павла Скоропадського, незважаючи на його успіхи, все ж сприймався народом, як «пронімецький», суто поміщицький. Це й викликало незадоволення широких трудящих мас, опозиційних партій та рухів.

Опір гетьманському режиму набув таких рис:

• липень-серпень 1918 року - відбувся загальний страйк робітників по всій Україні (в авангарді виступили залізничники, близько 200 тис. чол.). Робітники піднімали й повстання ( напр., у листопаді 1918 року відбулося Катеринославське повстання);

• червень-вересень 1918 року – Україну охопили масові селянські повстання. Селяни спалювали маєтки поміщиків, вбивали німецьких окупантів. Деякі селяни схилялись до анархізму - суспільно-політичної течії, що заперечувала будь яку політичну, державну владу. На Катеринославщині місцевих селян очолив голова Гуляйпільської Ради, анархіст-комуніст Нестор Іванович Махно(Міхненко). Загін Махна грабував маєтки місцевих поміщиків, палив хутори німецьких колоністів, жорстоко їх караючи. Махно виступив за оновлення Рад, які повинні бути підзвітними місцевому населенню, за передачу поміщицьких земель селянам. Перший виступ Махна, якого місцеве населення величало «батьком», відбувся у вересні 1918 року, а у ніч на 16 жовтня 1918 року Махно захопив Гуляйполе, що зміцнило його авторитет;

• 30 липня 1918 року лівий есер Борис Донськой, в знак протесту проти антинародної буржуазної політики, вбив головнокомандуючого німецькими військами фельдмаршала Г. фон Ейхгорна;

• українські більшовики сформували на Київщині з числа добровольців Богунський та Таращанський революційні полки (командири М.Щорс і В.Боженко), розпочали бої з німцями та гетьманцями на Лівобережній Україні. На Чернігівщині активно діяв партизанський загін більшовика Миколи Кропив’янського. В листопаді 1918 року, після анулювання Росією Брестського договору, в зв’язку з революцією у Німеччині, керівник КП(б)У Е.Квірінг звернувся до уряду В.Леніна з проханням допомогти у боротьбі з контрреволюцією на Україні.

Директорія (в.Винниченко і с.Петлюра)

Початок виводу військ німців і австрійців

Режим гетьмана похитнувся ще й тому, що Німеччина, яка програла у І Світовій війні, страждала від власних внутрішніх проблем і не могла допомогти Українські державі. Після підписання 11 листопада 1918 року Комп’єнського перемир’я, німці почали виводити свої війська з України.

Грамота про федерацію з небільшовицькою Росією

Втративши зовнішню опору, гетьман почав шукати нових союзників.

14 листопада 1918 року Павло Скоропадський обнародував грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією, що свідчило про схильність гетьмана до підтримки білогвардійців. Його заяви, що майбутнє України він вбачає лише у рівноправному федеративному союзі з Росією, створення нового українського уряду з політиків проросійської орієнтації, формування білих офіцерських дружин на захист гетьманату, деякими розцінювалось як зрада національних інтересів.

Утворення Директорії і її дії проти гетьманату

Тому, 14 листопада 1918 року, з опозиційного блоку Український Національний Союз, було сформовано новий керівний орган Директорія в складі: Володимир Винниченко (політичний керівник), Симон Петлюра (військовий керівник); ввійшли також Федір Швець, Андрій Макаренко, Панас Андрієвський. Спочатку Директорія планувала разом з українськими більшовиками здійснити антигетьманське повстання, але не вдалося.

Згодом Директорія самостійно закликала українське населення до повстання проти гетьмана. Центром повстання обрали Білу Церкву, де були розташовані гетьманські війська. В цій міжусобній війні українців німці, за домовленістю з Директорією, зберігали нейтралітет. Під Білою Церквою В.Винниченку і С.Петлюрі вдалося, шляхом агітації, привернути на свій бік полк Українських Січових Стрільців Євгена Коновальця та Сірожупанну дивізію (40 тис чол.). Петлюра об’явив себе головним отаманом, послав Запорізький корпус отамана Петра Болбочана на оволодіння Харковом, сам повів війська на Київ.

18 листопада 1918 року, в бою під Мотовилівкою, гетьманці потерпіли поразку і відступили. Петлюрівці(УСС) захопили стратегічну ініціативу.

Бій під Мотовилівкою (детальніше)

18 листопада 1918 року відбулося військове зіткнення між військами Директорії УНР та Українською Державою гетьмана Скоропадського. Бій не був великим, однак мав величезне значення для долі всієї України. Куренем УСС, який був на боці Директорії командував Роман Сушко. Гетьманським загоном, який захищав П.Скоропадського(1 офіцерська дружина, піший і кінний козачі сердюцькі полки) командував підполковник князь Леонід Святополк-Мирський. Полк УСС спробував захопити м. Васильків, але авангард січовиків сотника Ф.Черника, що пересувався на бронепотязі, потрапив під вогонь бійців Святополка-Мирського. Січовики захищалися до кінця з допомогою кулеметів і гармат, Черник помер від ран. Але на допомогу прибули два нових бронепотяги січових стрільців. Заклекотав лютий бій. Шрапнель і кулемети викосили фланг гетьманців. Заливши близько 600 бійців загиблими, Святопок-Мирський був змушений відступити. З числа січовиків загинуло лише близько 17 бійців. Скоропадський втратив шанс придушити повстання бунтівників з Директорії в зародку. УСС(петлюрівці) зайняли Васильків і рушили далі.

21 листопада 1918 року петлюрівці оточили Київ. Столицю захищали російські офіцерські дружини, а також залишки гетьманців. Ці події яскраво і досить своєрідно відображені у творах київського письменника М.Булгакова – романі «Біла Гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних».

Історичні події у кінематографі

В. Самойлов в ролі гетьмана у фільмі «Дні Турбіних». «Біла гвардія» - захисники гетьмана

Крах гетьманату

14 грудня 1918 року гетьман П.Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. Зречення було зроблено мужньо, достойно. 18 грудня загони Директорії вступили до Києва і проголосили ліквідацію гетьманської влади і відновлення УНР. Зустрічали нову владу досить насторожено.

Що стосується П.Скоропадського, то він в майбутньому не заплямував себе співробітництвом з нацистами (незважаючи на усі коливання і пропозиції), хоча й жив до 1945 року у Німеччині. В листі до сина Данила гетьман писав, що доки не подолають українці в собі руйнівних почуттів, не буде спокою, добра та миру на нашій Батьківщині.