5. Гетьманський переворот 29 квітня 1918 року

Останнє засідання Центральної Ради

29 квітня 1918 року відбулося останнє засідання Центральної Ради. Обговорювалися 83 статті «Статуту про державний устрій, права і вольності УНР»( Конституція 1918 року).

Проголошувалися суверенна самостійна Україна, розвиток культури і дотримання прав окремих національностей ; кожна нація мала право на власну автономію і на представництво в майбутньому уряді; проголошувалися свобода слова, друку, організацій, страйків, забезпечення економічних, релігійних, політичних свобод людей.

ЦР пробувала обрати президента, хоча ця посада не передбачалася жодним документом. За деякими даними президентом було проголошено Михайла Грушевського.

П. Скоропадський П.Скоропадський і Вільгельм ІІ П. Скоропадський на параді

«Хліборобський» з’їзд крупних землевласників

У цей же день, 29 квітня 1918 року в приміщенні київського цирку відбувся «хліборобський» з’їзд крупних українських землевласників. Було вирішено заради врятування країни від хаосу скинути Центральну Раду, створити монархічну форму державного управління у вигляді гетьманату.

Коли серед присутніх з’явився Павло Скоропадський, залунали вигуки :

«Хай живе гетьман!». Голова зборів запросив його до президії і «довірив країну». Звичайно ці «вибори» відбувалися під контролем окупантів.

Захоплення влади гетьманцями

В ніч на 30 квітня 1918 року гетьманці захопили усі державні установи. Центральну Раду обороняли «січові стрільці», але погано: в сутичці загинули лише 3 офіцери-гетьманці. В Києві, переповненому німцями, стати на захист уряду не наважився ніхто.

6. Внутрішня політика гетьманського уряду

Формування уряду

Після почесного молебню біля Софійського Собору, гетьман обнародував перші документи про тимчасовий державний устрій, про боротьбу з розрухою, де говорилося про нові перетворення в країні. Відповідно цих документів усі закони, видані ЦР, скасовувалися. Замість УНР проголошувалася Українська держава.

Уся законодавча і виконавча влада переходила до гетьмана (до скликання Українського сейму), який також був Верховним головнокомандуючим армії і флоту.

Було сформовано новий уряд з числа крупних землевласників – Рада міністрів (це були, як правило, досвідчені в політиці люди, чиновництво, що працювало ще за часів імперії). Очолив Раду міністрів поміщик, октябрист Федір Андрійович Лизогуб. Інші посади зайняли також заможні поміщики. Міністерство закордонних справ очолив історик, колишній соціаліст-федераліст Дмитро Дорошенко.

Павло Скоропадський - гетьман Федір Лизогуб Дмитро Дорошенко В’ячеслав Липинський

Переконаним прибічником гетьманської форми правління став також В’ячеслав Липинський, ідеолог українського монархізму. Він став послом Української держави у Відні(Австрія).

Історична особа. В’ячеслав Казимирович Липинський

Липинський В'ячеслав Казимирович(1882-1931) - видатний український політичний діяч, історик, соціолог, теоретик українського консерватизму і монархізму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. Походив з польського дворянського роду. Поважав і любив українську культуру. Закінчив Ягеллонський університет. Під час Української революції виступав проти крайніх проявів націоналізму, що межує з шовінізмом, за рівноправність усіх націй і народностей, що проживають в незалежній Україні, за дружні, а не ворожнечі відносини з іншими державами. Виступив за те, щоб Україною керував монарх(гетьман), опираючись на еліту – «кращих людей», тих, хто(незалежно від національності) приносить реальну користь державі. Підтримував П.Скоропадського. За гетьманату — посол України в Австрії. Після падіння гетьманату спочатку підтримував Директорію, але потім розчарувався. Виступав проти розпорошеності українських політичних сил, внутрішніх конфліктів. Жив і помер в еміграції від хвороби.

Герб Української держави Гроші Української держави П.Скоропадського

Реформи гетьманського уряду Орієнтація на кваліфікованих чиновників дозволила налагодити відносний порядок. Були проведені наступні перетворення:

• налагоджено дієздатний адміністративний апарат: обрані губернські і повітові старости, отамани (в Одесі, Києві, Миколаєві), урядники;

• введено новий суворий режим: заборонені вуличні збори, страйки, в деяких містах введено комендантську годину, військово-польові суди для покарання тих, хто не був лояльний до режиму гетьмана;

• встановлено Державну Варту, що виконувала функції поліції і органів державної безпеки;

• відбулося переформування військових частин (Сердюцька, Запорізька, Сірожупанна дивізії, полк Галицьких Січових стрільців); була здійснена спроба відродити козацтво, як окремий стан населення та резерв національної армії (в козаки записувалися нащадки козаків, добровольці – селяни; в жовтні 1918 року вийшов універсал гетьмана про створення кошів в 3 губерніях);

• проведені судова та адміністративна реформи;

• відновлено поміщицьке землеволодіння; поміщики отримали право використовувати примусову селянську працю під час засіву поля, та жнив, косовиці (за ухилення від праці селяни каралися штрафом, інколи - ув’язненням); також селяни мали обов’язково здавати продукцію державі по твердим закупівельним цінам;

• у липні 1918 року розпочато земельну реформу, за якою селянин -«хлібороб» мав викупити додатковий наділ землі у приватного власника або у держави (25 га на 1 особу), але реформа з-за різних причин завершена не була;

• відновлено залізниці, відбудовані окремі дороги та мости, діяв річковий транспорт;

• заводи і фабрики поверталися буржуазії, на деякий час в галузі промисловості вдалося досягти певної стабілізації;

• відбувався наступ на права робітничого класу: заборонені профспілки, страйки, робітничий день досягав 10-12 годин; з часом, з-за наростаючої кризи окремі підприємства закривалися і кількість безробітних досягала 200 тисяч чоловік;

• реформована банківська система, нарешті введена запланована ще Центральною Радою грошова одиниця – гривня (згодом – карбованець), вдавалося підтримувати її стабільність.

Київ. Вид на Хрещатик Портрет гетьмана Павла Скоропадського

Стабілізація в Україні

Таким чином, політика гетьманського уряду дала деяку стабілізацію розваленого українського життя. Усі, хто в ті часи відвідував Київ відмічали відносні тишу, красу, спокій і порядок у повсякденному житті: їздили візники та автомобілі, ходили трамваї, працювали магазини, ресторани та кав’ярні, гуляли добре одягнені чоловіки і дами, працював сінематограф, глядачі стояли у черзі на концерти відомого шансоньє, уродженця Києва Олександра Вертинського, лунали народні пісні, читали вірші поети, на човнах каталися по Дніпру діти. Усе це різко контрастувало з похмурим, розваленим, повним небезпеки життям у Росії, Австрії, Німеччині. Саме в Україну з’їжджалися емігранти, біженці, що не бажали жити при радянській владі, чи в важких умовах постійних криз, військових зіткнень білих і червоних, бандитизму. Але не варто забувати, що Українська держава залишалася залежною від Німеччини. За Законом 10 вересня 1918 року Україна вимушена була надати Німеччині нову партію харчів. Незважаючи на стабільність, стан населення суттєво не покращувався. Поступово зростатиме соціальна напруга.

В. Вернадський Г.Нарбут О.Вертинський П.Саксаганський