4. Німецький окупаційний режим

Риси німецького окупаційного режиму

Володимир Винниченко, у якого серце боліло за Україну, писав про ці часи:

«Німці та австріяки наступають…Так, можливо німці й принесуть самостійність Україні. Але ж чи вони цим задовольняться ? Чи не схотять вони принести поміщицьку, буржуазну Україну ?».

Побоювання В.Винниченка почали підтверджуватися досить скоро. Німці відновили владу Центральної Ради, повернули буржуазії націоналізовані раніше підприємства, але, при цьому, вони заважали здійсненню соціальних перетворень. На Україні був фактично утворений типовий для загарбаних територій окупаційний режим. Його основними рисами були:

• відверте, систематичне пограбування багатств України, що пояснювалося «угодою про воєнну здобич» (німці вривалися в села, нещадно грабували селян, в містах – вривалися в квартири, грабували будинки городян. Наприклад: 20 квітня через станцію Ковель у Німеччину було відправлено 40 тисяч коней; за 5 днів перебування австрійців на Одещині було вивезено 500 вагонів хліба);

• запровадження в Україні (за наказом командувача німецькими окупаційними військами фельдмаршала Германа фон Ейхгорна), військово-польових судів, які чинили жахливі репресії, страчуючи тих людей, хто був проти їхньої влади, чи підтримував більшовиків;

• поділ українських губерній на зони окупації (Волинь, Поділля, Херсонщина, частина Катеринославщини – австрійці, усі інші – німці);

• фактична ізоляція Центральної Ради від управління країною.

Герман фон Ейхгорн і німецькі війська на вулицях Києва

Падіння авторитету Центральної Ради

Відновивши владу, Центральна Рада пробувала проявити активність. 23 березня 1918 року було запроваджено українську мову у діловодстві, а російський герб було замінено українським.

Але авторитет Центральної Ради серед народу, і так не дуже стійкий, неухильно падав з кожним днем. Поміщики були незадоволені планами ЦР націоналізувати землю, селяни ж так і не дочекалися землі. Не було налагоджено роботу промисловості. Не викликало захоплення у населення й бажання ЦР зруйнувати пам’ятники російським письменникам та монархам.

Окрім того, ЦР не була спроможна виконати вимоги союзників, забезпечити відправку до Німеччини і Австрії продовольства. Червоні партизани часто заважали цьому, зупиняли потяги, розстрілювали німецьку охорону, харчі роздавали селянам. Влаштовувалися акти саботажу. М.Грушевський, після невдалого замаху на нього учасника бою під Крутами, самоусунувся від політичних справ та декілька місяців переховувався невідомо де.

Окупанти вважали ЦР «занадто соціалістичною» владою, крім того, слабким, непрофесійним урядом. Центральна Рада пробувала протестувати проти по масових грабунків населення, введення Ейхгорном військово-польових судів, втручання у справи сільського господарства, роззброєння дивізії синьожупанників. Але німецька влада вже не звертала ніякої уваги на Центральну Раду. Начальник штабу генерал Гренер писав: «Центральна Рада - не уряд, а мішанина з мрійників ідеалістів…, які не мають, ні поваги ні влади в державі».

Тому визріла думка про скинення Центральної Ради і встановлення нової української влади. На посаду керівника країни розглядалися особи В.Габсбурга, М.Міхновського, Є.Чикаленка, П.Скоропадського. Остання кандидатура задовольняла кайзера Німеччини Вільгельма ІІ.

Історична особа. Павло Петрович Скоропадський

Павло Петрович Скоропадський (1873-1945) був представником старовинного козацького роду Скоропадських. Мав гарну освіту, володів іноземними мовами. Навчався в Росії на військовика. Служив у Кавалерґардському полку, виконував обов'язки командира ескадрону, полкового ад'ютанта, а у 1897 році став поручником. Пізніше служив командиром сотні Читинського полку забайкальських козаків. Його загони брали участь у розвідувальних операціях та блискавичних нападах на тили противника. Був відзначений царською владою за героїзм під час Російсько-Японської війни (Золота Георгієвська зброя), мав політичний досвід ( у грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначив Скоропадського своїм фліґель-ад'ютантом, із наданням звання полковника). Пізніше Скоропадський відновлював козацькі полки в Україні, став почесним військовим отаманом «Вільного козацтва», лідером політичної організації Українська народна громада, одним із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху. (З Інтернету)