5. Конфлікт Генерального Секретаріату унр і Ради Народних Комісарів Радянської Росії
Загострення конфлікту між Радою народних комісарів Росії і Генеральним Секретаріатом ЦР
Колишній царський генерал Олексій Каледін, що був проголошений отаманом донських козаків, розпочав боротьбу проти Радянської Росії, з метою скинення влади більшовиків.
Задля ліквідації виступу О.Каледіна, уряд Радянської Росії (Рада народних комісарів) посилав війська червоноармійців по залізниці на Дон через територію України. Генеральний Секретаріат не пропускав більшовицькі війська через територію України. В той же час, за таємною угодою з донським отаманом О.Каледіним, російські білогвардійські війська (Каледін і Краснов) мали право на вільне пересування по території України. Ходили чутки, про готовність ЦР передати Донбас під владу О.Каледіна.
Така подвійна, невизначена, нерішуча поведінка ЦР, збільшувала стихійний екстремізм люмпенізованих народних мас. Українські більшовики звинувачували Раду у антинародній діяльності.
Робітники Києва, під головуванням обласного керівництва РСДРП(б), готували нове повстання проти Центральної Ради. Військам ЦР вдалося раптово оточити казарми збільшовичених військ і роззброїти їх. Значну частину цих солдат вислали за межі України.
2 більшовицький корпус спробував самостійно захопити Київ. Але 1 Український корпус П.Скоропадського зупинив його біля Вінниці, блокувавши вузлову станцію Казатин.
Так, поступово Генеральний Секретаріат ЦР почав вести політику на відділення від Радянської Росії.
25 листопада 1917 року він ухвалив власні гроші – карбованці. Комендант Києва Ковенко проводив арешти прихильників більшовиків. Усі ці дії й поглиблювали й без того гострий конфлікт.
Голова Раднаркому В.Ленін біля телеграфу Голова Генерального Секретаріату В.Винниченко
Ультиматум Раднаркому Радянської Росії до Центральної Ради 4 грудня 1917 року, через радіотелеграф, на Україну було передано «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» підписаний В.Леніним і Л.Троцьким. За ним:
визнавалася Українська народна республіка і її право зовсім відокремитися від Росії, або увійти у федеративний договір з Росією;
визнаються усі національні права українського народу;
але Центральна Рада, як представник трудящих мас України не визнається;
ЦР не скликала крайовий з’їзд українських Рад, ігнорує радянську владу, намагається її придушити, що не допустимо.
Раднарком Росії вимагає : а) припинити дезорганізацію фронту, роззброєння червоноармійців і утримувати спільний з Росією фронт; б) пропускати через свою територію червоні більшовицькі війська на Південний фронт для боротьби з білим генералом Олексієм Каледіним; б) не пропускати контрреволюційні війська на Дон, які формують ворожу білу армію; в) визнати осередки радянської влади на Україні.
Лише при виконанні цих вимог Раднарком Радянської Росії визнає УНР суверенною державою.
У разі невиконання цього ультиматуму протягом 2 діб Раднарком Росії буде вважати себе у стані війни з ЦР України.
Відповідь Генерального Секретаріату на ультиматум Раднаркому
Центральна Рада з обуренням відкинула цей ультиматум.
У «Відповіді Генерального Секретаріату» говорилось про недопустимість нав’язування своїх форм політичного устрою, а роззброєння більшовицьких частин пояснювалося бажанням уникнути громадянської війни на українській території. Пропонувалося створення однорідного соціалістичного уряду(більшовиків, есерів і меншовиків) Росії, Кавказу, Дону, Криму, утворення федерації. Генеральний Секретаріат відкинув війну, як засіб ведення політики.
Щоб запобігти поглиблення конфлікту Раднарком Росії відправив свою делегацію до Києва, але вона не була прийнята ГС. Це був хибний крок української влади – остання можливість запобігти війні не була використана.
5 грудня 1917 року Раднарком Росії, не дочекавшись позитивних наслідків ультиматуму, постановив «вважати Раду в стані війни з Росією», й прийняв рішення звільнити український пролетаріат від «буржуазно-націоналістичної Ради».