4. Прорахунки Центральної Ради

Зволікання з вирішенням земельного питання

Проголосивши за ІІІ Універсалом новий курс, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат намагалися виконати обіцяне.

На 27 грудня були призначені вибори до українських Установчих зборів.

Було скасовано приватну власність на землю, оголошено передачу землі селянам без викупу. Але послідовності і рішучості у виконанні цього питання не було проявлено. На з’їзді крупних банкірів, цукрозаводчиків і поміщиків, що відбувся 10 листопада 1917 року, В.Винниченко, голова Генерального Секретаріату, заявив , що остаточно питання про землю буде вирішуватися на Українських Установчих зборах. Через декілька днів, у Роз’ясненні до універсалу, ЦР категорично заборонила свавільне захоплення землі, погрожуючи військовою силою. Крім того, передбачалося, що у землевласників, які мають 40 десятин і менше земля відбиратися не буде. Не підлягали поділу землі під виноградниками, хмелем тощо.

Представники влади відмовляли селянам у їх прагненнях терміново отримати землю, віддавали особливо наполегливих селян під варту.

В тих революційних умовах, коли навіть один день багато що вирішував, таке зволікання з вирішенням земельного питання було рівнозначно катастрофі. Можливість створення високоприбуткового фермерського господарства гальмувалася нерішучістю уряду, в той час, як селяни прагнули швидкого зрівняльного поділу землі.

Український карбованець часів Центральної Ради

Невирішеність нагальних питань українського життя Крім того, не було наведено ладу в промисловості, хоча у ІІІ Універсалі декларувалося необхідність «доброго упорядкування виробництва», рівномірного розподілу продуктів виробництва і кращої організації праці. Не було належного державного контролю за фінансами і виробництвом, восьмигодинний робітничий день не дотримувався. Зростали безробіття, дорожнеча, дефіцит найпотрібніших товарів. Не було реорганізовано державний апарат. Генеральний Секретаріат зберігав урядові установи, які діяли ще за часів Тимчасового уряду, були в силі застарілі розпорядження ТУ. Це навіть прихилило до ЦР шовіністичну буржуазію і монархістів (наприклад В.Шульгіна), що викликало непорозуміння і недовіру до ЦР інших верств населення.

Україна ще перебувала у стані війни. Мирні переговори не велися. ЦР погрожувала, умовляла, обіцяла, ухвалювала нові закони, але нічого реально не здійснювала. Формально влада її була мізерною. На півдні царювало справжнє безладдя, на Донбасі – влада Рад, авторитет яких поступово збільшувався. Формувалася Червона Гвардія. Український есер Ковалевський писав, що ЦР втратила довір’я у народу тому, що вона обіцяла створити «на українському ґрунті свій рідний український соціалізм», але не виконала обіцянок. В.Винниченко в книзі «Відродження нації» писав про те що більшість членів ЦР вважали своєю опорою селян, що немовби за природою були індивідуалістами –власниками, для яких ідеї більшовизму були чужими. «Яка неправда! І той самий наш селянин…чудесно відчув усю вагу не тільки політичної, а й соціальної революції. І як він прекрасно відрізнив нас від більшовиків і нас покинув, і навіть бив і пішов за більшовиками».

Прорахунки у зовнішній політиці

В галузі зовнішньої політики, ЦР не налагодила добрих відносин з країнами Антанти. В грудні 1917 року Франція і Великобританія формально визнали уряд УНР, але це було зроблено, щоб утримати Генеральний Секретаріат від переговорів з Німеччиною. Ніякої реальної допомоги не було обіцяно.

В галузі відносин з Радянською Росією з боку УНР мала місце явна недооцінка більшовиків.

З незначним успіхом проводилися переговори з крайовим урядами Дону, Кубані, Сибіру, Криму, Молдавії з метою утворення єдиного федералістичного уряду Росії з УНР у її складі.