1.Педагогіка - наука про виховання, навчання і розвиток особистості.

Педагогіка - це наука про м-цтво виховання.

Педагогіка - це сукупність теоретичних і практичних наук.

Предмет педагог. - виховання людини, процес виховання, виховна діяльність.

Основні категорії:

1. Виховання - це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людських цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природнього потенціалу та творчого ставлення до життя, процес спрямований на утвердження суспільно-значущих норм і правил поведінки особи.

2. Навчання - процес цілеспрямованого управління пізнавальної діяльності учнів, в ході якого опановуються знання, вміння, навички, розвиваються пізнавальні сили і творчі можливості, формується світогляд.

3. Освіта - це процес і результат оволодіння учнями системи наукових знань і пізнавальних вмінь і навичок, формування на їх основі світогляду, моральних та інших якостей особистості.

Педагогіка є розгалуженою системою.

Вона включає в себе:

- заг. педагогіка

- вікова - дошкільна, шкільна, п-ка дорослих

- спеціальна - сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, логопедія..

- соціальна - вплив на п-ку ін. певних соц. інститутів.

- історична педагогіка.

- галузеві-військова, медична, інженерна..

- порівняльна

- методика викладання окремих навчальних предметів

- гендерна педагогіка - підготовка дітей до статево-ролевої поведінки людини.

Зв’язки з ін. науками:

- філософія

- психологія

- соціологія

- фізіологія

- генетика

- стенографія

- математика

Використовує здобутки:

- історії

- літератури

- географії

- антропології

- медицини

- економіки

- кібернетики

2. методи науково-педагог. дослідження - це сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення пед. явищ і розв’язання науково-педагог. проблем.

1. методи вивчення теоретичних джерел:

- аналіз(розчленування цілого)

- синтез(цілісна модель розв’язування проблеми)

- порівняння

- індукція

- дедукція

- узагальнення

- класифікація

- моделювання

2. методи аналізу реального педагог. процесу(емпіричний метод)

- пед. спостереження

- дослідницький:бесіди, анкетування, інтерв’ю

- метод рейтинга(судді експертну оцінку)

- метод соціометрії(для визначення відношень у соціометрії)

- аналіз продуктів діяльності

- вивчення документацій

- аналіз досвіду роботи вчителів

3. методи вивчення педагог. процесу

в спец. змінених умовах:

- педагог. експеримент

- дослідницька перевірка висновків у масовій д-ті

вивчення і узагальнення передового пед. досвіду.

4. за способом обробки і аналізу дослідження

- якісний аналіз

- кількісна обробка - результат

Методи пед. спостереження:

- анкети:закритого, відкритого, напівзакритого типу та полярна(так, ні)

- пед. експеримент - комплексний метод, передбачає одночасне застосування окремих методів

Види:

природний, лабораторний, констатуючий, перетворюючий(формуючий)

3. Особистість - це людина як соціальний індивід, носій загальнолюдського, суспільно значущого, активний перетворювач дійсності.

Ознаки:

- розумність

- відповідальність

- свобода і здатність приймати самостійно рішення

- особиста гідність(рівень вихованості , самооцінки)

- індивідуальність

Структура:

- світоглядна спрямованість(інтереси, внутрішні мотиви д-ті і поведінки)

- пізнавальна д-ть(почуття, воля)

Індивідуальність - сукупність зовн. і внутр. особливостей людини, що визнач. її своєрідність, відмінність від ін. людей

Розвиток - процес становлення особистості під впливом природних і соціальних, внутрішніх і зовнішніх факторів, некерованих і керованих, серед яких найважливішим є навчання і виховання.

Формування особистості - процес соц. розвитку людини, становлення її як суб’єкта д-ті, члена суспільства, громадянина.

Фактори впливу: спадковість, середовище, виховання.

4. Спадковість - передача від батьків до дітей певних якостей і особливостей, які закладені в їх генетичну програмую склад. із заг. суми задатків.

Види:

- спадковість фізичних задатків

- спец. задатків і здібностей

- принцип природовідповідності

Здібності - індивід. психологічні особливості особистості, які є однією з важливих умов виконання певних видів діяльності. психічні якості особистості не успадковуються.

Середовище - комплекс різноманітних явищ, які стихійно діють на л-ну.

- природне і географічне

- соціальне і домашнє

- макросередовище

- мезосередовище(місто, село)

- мікросередовище(сім’я, клас, школа)

5. Дидактика - галузь педагогіки, що розробляє теоретичні основи навчання, теорія освіти і навчання. Предметом дидактики є заг. теорія навчання усіх предметів.

Категорії:

- освіта(це процес і результат оволодіння учнями системи наукових знань і пізнавальних вмінь і навичок, формування на їх основі світогляду, моральних та інших якостей особистості.)

- навчання(процес цілеспрямованого управління пізнавальної діяльності учнів, в ході якого опановуються знання, вміння, навички, розвиваються пізнавальні сили і творчі можливості, формується світогляд.)

- викладання

- учіння

- закономірності і принципи навчання

- процес навчання і його компоненти(мета, завдання, зміст, методи, засоби, результати навчання)

- компетентність

- ЗУН

1. Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

2. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:

* особистісна орієнтація освіти;

* формування національних і загальнолюдських цінностей;

* створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

* постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

* розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

* пропаганда здорового способу життя;

* розширення україномовного освітнього простору;

* забезпечення освітніх потреб національних меншин;

* забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

* розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

* органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

* запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

* створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

* створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

* інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

6. процес навчання - це цілісний двосторонній процес педагогічної діяльності вчителя(викладання) і навчально-пізнавальної д-ті учнів(учіння) спрямований на досягнення поставлених навчальних завдань.

Структурні компоненти:

1. цільовий(відображає усвідомлення педагогом й прийнятя учнями ммети і завдання)

2. стимулюючо-мотиваційний

3 змістовий(визначається навчальним планом і державними програмами, підручниками)

4. операційно-діяльнісний(відображає процесуальну суть навчання)

5. контрольно-регулюючий(контроль вчителя щодо виконання поставленого завдання і самоконтроль учня)

6. оціночно-результативний

7. Різнобічний розвиток особистості визначається зв’язком освіченості, виховання та розвитку.

Функції процесу навчання:

- освітня (засвоєння учнями наукових знань, забезпечити формування умінь та навичок)

- виховна (формування в учнів системи цінностей. Формування наукового світогляду є підґрунтям для ви­ховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості. У процесі навчання формуються такі моральні якості, як почуття обов'язку і відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна позиція щодо навчання і життя взагалі, а також якості, необхідні майбутньому працівникові будь-якої галузі виробництва: вміння планувати свою роботу, добирати прийоми її виконання, контролювати себе, раціонально використовувати час.)

- розвиваюча (розвиток пам’яті, мовлення, тісних станів особистості до с-ства. Передбачає розвиток учнів у процесі навчання.

Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають навчитися: структурування — встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого визначається структура знань; систематизації — встановлення віддалених зв'язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони організуються в певну систему; конкретизації — практичного застосування знань у ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного; варіювання — зміни неістотних ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних; доведення — логічного розмірковування; робити висновки — поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення — акцентування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під час вивчення навчального матеріалу; класифікації — розподілу понять на взаємопов'язані класи за істотними озна­ками; аналізу — виокремлення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх власти­востей; синтезу — поєднання, складання частин (дія, зво­ротна аналізу); порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування — виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних; узагальнення — виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять).

8. Рушійною силою навч. процесу:

- суперечності які виникають між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і його реальний стан.

- суперечність між потребами учнів в засвоєнні знань та реальних можливостей учня.

Закономірності процесу навчання - це заг. суттєві, необхідні, стійкі й зв’язки й залежності між процесом навч. і більш широкими соц. процесами, а також внутрішні зв’язки і суперечності між окремими компонентами навч. процесу(метою, завданням, змістом)

Мотивація - система стійких мотивів, що визначає конкретну активну д-сть учня.

Мотиви є:

- соціальні(утвердження соц. статусу)

- спонукальні(вплив на свідомість школяра певних чинників:вимог батьків, колективу однолітків)

- пізнавальні(пробудження пізнавальних інтересів, задоволення від процесу пізнання і результатів)

- проф. ціннісні(прагнення отримати професійно підготовку)

- меркантильні(безпосередня матеріальна вигода особистості)

9. Заг. закономірності навчання:

- процес навчання залежить від потреб суспільства, від його вимог, та від реальних можливостей учнів

- процес навч. зв’язаний з процесами освіти , виховання і розвитку

- викладання та учіння взаємопов’язані

- активність школярів залежить від наявності в учнів пізнавальних мотивів

- взаємозалежність мети, завдань, змісту, методів, форм у навчальній програмі

- ефективність процесу залежить від умов в яких він протікає(естетичних, гігієнічних)

Принципи навчання - основоположні вимоги які випливають із закономірностей виявлених дидактикою, дотримання яких забезпечую найкраще для даних умов навчання.

1. принцип спрямованості

2 принцип науковості

3. зв’язок навчання з життям та практикою

4. систематичність

5 доступності

свідомості і активності учнів

7. наочності

8. поєднання різних методів, засобів навч

9. поєднання різних форм організації навч

10. створення необхідних умов

11 міцності, усвідомлення, дієвості результатів освіти і розвитку

12. врахування вікових індивідуальних особливостей учня.

10. принцип науковості вимагає, аби виучувані учнями знання відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Учні мають засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність законів , особливості розвитку і становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. важливо залучати школярів до самостійних досліджень. все це має сприяти формуванню наукового світогляду.

Принцип доступності ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості. В іншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, може призвести до втра­ти віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності.

* від забезпечення добору, групування і вивчення на­вчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху;

* урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу;

* правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого;

* урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів;

* урахування фактора часу;

* поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу;

* проведення занять з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів;

* широкого застосування сучасної комп'ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумо­вих і фізичних здатностей учнів;

* надання індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні;

* широкої організації змагань за досягнення високих результатів у навчальному процесі тощо.

11. Принцип систематичності та послідовності. він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого — до складного.

З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

12. Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

13. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант. Тому кожен педагог, вихователь повинен знати і враховувати індивідуальні особливості дітей, їх фізичний розвиток, темперамент, риси характеру, волю мислення, пам'ять, почуття, здібності, інтереси, щоб, спираючись на позитивне, усувати негативне в їх діяльності та поведінці.

14. Основні етапи оволодіння знаннями:

- сприймання(щоб процес був ефективним, потрібно забезпечити розуміння учнями необхідності тих чи ін. знань. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної д-ті)

- осмислення

- розуміння(Це проникнення у сутність явищ і процесів, встановлення зв’язків між частинами цілого. Формується свідомість учнів, розвив. інтелект. можливості та інтереси)

- узагальнення(Узагальнення передбачає уявне виокремлення певних властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до заг.)

- закріплення

- застосування(Завершальний етап учіння. Якщо учень не бачить застосування знань на практиці, то це породжує абсурдність учня, гальмує пізнавальну д-ть).

15. Зміст освіти - с-ма знань про природу, суч. виробництво, суспільство, культуру та мистецтво, людину, а також с-му узаг. інтелект. та практичних умінь, навичок, творчого розв’язання практичних і теоретичних проблем, етичних норм.

Інваріантна складова - забезпечує єдність освітнього простору, визначаючи зміст заг-культур., заг.-наук., технологічної підготовки всіх учнів.

Варіативна складова - включає додатковий час на навчальні предмети, курси за вибором, факультативи, індивідуальні та групові заняття.

Пріоритети:

- створення передумов для різнобічного розвитку й саморозвитку особистості

- індивідуалізація та диференціація навчання, переходу до особистісно орієнтованої пуд. технології

- вих. особистих якостей громадянина, патріота України

- формування життєвої, соц. , комунікативної, комп’ютерної компетентності учнів

- посилення практичної та творчої складових у змісті всіх освітніх галузей

- гуманізація та гуманітаризація освіти

- комплексна організація оздоровчої ф-ї, освітньої

- забезпечення у старшій школі профільності навч, інтеграції знань

- перерозподіл змісту між ступенями школи

- забезпечення українознавчої спрямованості

- забезпечення наступності та навч змісту та вимог щодо його засвоєння

- вимога мовної культури особистості, вивченння к-кох іноз. мов.

- посилення практичного х-ру природничої галузі.

Підручник - навчальна книга, яка викладає основний зміст конкретного навчального предмету у відповідності до програми.

Навчальний план - документ, який визнач. склад навч. предметів, їх розподіл по рокам із вказівкою к-ті годин, уроків, які відводяться на вивчення кожного предмету в тиждень.

навчальна програма - держ. документ, в якому визначено зміст та обсяг знань учнів і навичок з навч. предметів і розподіл змісту за розділами, темами та к-тю годин на їх вивчення.

16. Державний стандарт освіти - чітко окреслений обсяг змісту освіти та характеристики рівня його засвоєння, що задає державну норму освіченості і гарантії держави щодо її одержання громадянами

Включає:

Навчальний план - документ, який визнач. склад навч. предметів, їх розподіл по рокам із вказівкою к-ті годин, уроків, які відводяться на вивчення кожного предмету в тиждень.

Базовий навч план, на його основі-типовий навчальний план.

НА основі типового плану, школа розробляє робочий навчальний план - варіативна складова(вчитель учень)

Державний стандарт включає:

- освітні стандарти галузей знань(навч. предметів) як с-му ЗУН, а також с-му вимог, що визнач. рівень їх засвоєння, обов’язковий для досягнення кожним учням.

- держ. гарантії одержання середньої освіти

- держ. вимоги до мінімального рівня засвоєння змісту сер. і заг. освіти.

- навчальні програми - держ. документ, в якому визначено зміст та обсяг знань учнів і навичок з навч. предметів і розподіл змісту за розділами, темами та к-тю годин на їх вивчення.

17. Профіль навчання - спосіб організації диференційного навчання, що передбачає поглиблення і професійне зорієнтоване вивчення циклу споріднених предметів.

Профіль навчання визначається з урахуванням освітніх потреб замовників освіти; кадрових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів школи; соціокультурної і виробничої інфраструктури району; регіону; перспектив здобуття подальшої освіти і життєвих планів учнівської молоді. Основні напрями:

- суспільно-гуманітарний

- природно-математичний

- худ. - естетичний

- спортивний

Форми організації профільного навчання регламентують діяльність суб'єктів навчально-виховного процесу в системі профільних загальноосвітніх навчальних закладів і забезпечують умови для реалізації його мети і завдань. За характером взаємодії суб'єктів профільного навчання виділяються такі форми його організації:

Внутрішньошкільні:

профільні класи в загальноосвітніх навчальних закладах;

профільні групи в багатопрофільних загальноосвітніх навчальних закладах;

профільне навчання за індивідуальними навчальними планами і програмами;

динамічні профільні групи (в тому числі різновікові).

Зовнішні:

міжшкільні профільні групи;

профільна школа інтернатного типу;

опорна старша школа;

навчально-виховний комплекс (НВК);

міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК);

загальноосвітні навчальні заклади на базі вищих навчальних закладів.

Профільні групи у багато профільних загальноосвітніх навчальних закладах передбачають профільну підготовку груп учнів у класах певного напряму профілізації. Наприклад, у класі суспільно-гуманітарного напряму можуть бути організовані групи для навчання за філологічним та історико-правовим профілями.

Профільне навчання за індивідуальними навчальними планами і програмами здійснюється з метою задоволення індивідуальних запитів обдарованих учнів.

18-19. Методи навчання - способи впорядкованої, взаємозвязаної д-ті учителя та учня, спрямованої на вирішення завдань освіти.

Поділяються на спеціальні та загальні.

Класифікація(за бабанським)

1.методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності:

- словесні(лекція, бесіда, пояснення), наочні, практичні. - індуктивні та дедуктивні(логічний аспект)

- репродуктивний дослідницький аспект(аспект мислення)

- самостійні роботи та роботи під керівництвом вчителя(аспект управління діяльності учнів)

2. методи стимулювання та мотивації:

- стимулювання та мотивація інтересу до учіння.

- стимулювання та мотивація обов’язку та відповідальності в учінні.

3. методи контролю та самоконтролю:

- методи усного контролю та самоконтролю.

- методи письмового контролю та самоконтролю.

- методи лабораторно-практичного контролю та самоконтролю.

- методи машинного контролю та самоконтролю.

Засоби навчання - усі пристосування і джерела, які допомагають учителю вчити, а учню вчитися.

До засобів навчання відносять:

- наочні посібники(плакати, схеми, таблиці)

- обладнання для лабораторних занять.

- станки

- технічні(комп’ютери)

- дидактичні та роздаткові матеріали(карточки)

- навчальна л-ра(підручники, посібники)

Прийоми навчання - це складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

20. 1. Словесні методи навчання:

- пояснення

- розповідь: вступ, викладання, висновки, узагальнення.

- навчальні - лекція

- бесіда(діалогічний метод)

- навчальна дискусія

1.1 наочні методи навчання:

- ілюстрації

- демонстрації

1.2. Практичні методи:

- вправи(коментовані)

- лабораторні роботи

- трудові завдання

- вправи із звукозаписами

- заняття в комп’ютерних класах

- заняття в лінгафонних кабінетах

2. Індуктивні(від окремого до заг.)не сприяють розвитку абстрактного мислення.

2.1 дедуктивні(шлях від заг. в окреме)

3. репродуктивні - знання подаються в готовому вигляді. Не розвивають мислення, економія часу.

3.1 Проблемного пошуку:

- проблемного викладу

- часткового пошуку

- дослідницький

3.1 метод проекту - перехід від інформ. до діяльнісного рівня освіти

- за напрямом д-ті:

дослідницькі

інформаційні

- за к-тю учнів:

парні

індивідуальні

групові

- за часом:

короткі

середньо тривалі

довготривалі

- за формою:

екскурсії

круглі столи

дебати

4. самостійної роботи:

- робота з підручниками

- складання плану

21. 1. Метод створення на уроці ситуації, захоплення: аналіз уривків з художньої л-ри, співставлення наукових та життєвих ситуацій, створення ситуативної новизни.

метод пізнавальних ігор, створення ситуативних успіхів, метод навчальної дискусії.

2. роз’яснення суспільної значимості - учіння, особистісної значимості учня, пред’явлення навчальних вимог, заохочення та осудження.

3. методи усного контролю:

- індивідуальне опитування

- фронтальне опитування

- усні заліки та екзамени.

3.1 методи письмового контролю:

- контрольні роботи

- твори

- перекази

- диктанти

- тести

- письмові заліки та екзамени

3.2 методи лабораторного контролю

- контрольна лабораторна робота

3.3. методи машинного самоконтролю - самі знаходять помилки.

22. Методи навчання - способи впорядкованої, взаємозв’язаної д-ті учителя та учня, спрямованої на вирішення завдань освіти.

3. методи контролю та самоконтролю:

- методи усного контролю та самоконтролю.(Етапи усного опитування: постановка вчителем питань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді і викладення своїх знань: корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді; аналіз і оцінка відповіді.

Перевірочні питання і завдання вчителя можуть бути:

а) репродуктивні, які вимагають відтворення вивченого; б) реконструктивні, які передбачають застосування знань у дещо змінених ситуаціях; в) творчі, які вимагають застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартних) умовах, переносу засвоєних принципів доведення (способів дій) на вирішення більш складних мислительних завдань.)

- методи письмового контролю та самоконтролю.(письмові контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, письмові заліки та ін.).

Позитивне: за короткий проміжок часу можна багатьох перевірити; результати перевірки зберігаються; виявляються і деталі, і неточності у відповіді учнів.

Негативне: забирає багато часу в учителя для перевірки письмових робіт; призводить до зниження грамотності учнів, якщо вчителі не дотримуються вимог єдиного орфографічного режиму.

- методи лабораторно-практичного контролю та самоконтролю.

- методи машинного контролю та самоконтролю.((письмові контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, письмові заліки та ін.).

Позитивне: за короткий проміжок часу можна багатьох перевірити; результати перевірки зберігаються; виявляються і деталі, і неточності у відповіді учнів.

Негативне: забирає багато часу в учителя для перевірки письмових робіт; призводить до зниження грамотності учнів, якщо вчителі не дотримуються вимог єдиного орфографічного режиму.)

23. Засоби навчання - усі пристосування і джерела, які допомагають учителю вчити, а учню вчитися.

До засобів навч відносять:

- наочні посібники(плакати, схеми, таблиці)

- обладнання для лабораторних занять.

- станки

- технічні(комп’ютери)

- дидактичні та роздаткові матеріали(карточки)

- навчальна л-ра(підручники, посібники)

Інформатизація передбачає застосування педагогічних програм на базі комп’ютерів.

Комп'ютер у школі. Роль і місце ЕОМ у промисловості, на транспорті, у сфері обслуговування, науці сьогодні настільки великі, що вміти працювати з ними повинен кожен. Розширюється коло професій, пов'язаних з комп'ютерами. Школа не може стояти осторонь цієї справи. Якщо узагальнити сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації у сфері освіти, то можна виявити таких чотири напрямки використання комп'ютерів: комп'ютер як об'єкт вивчення; комп'ютер як засіб навчання; комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.

Комп'ютерна готовність означає: а) ознайомлення з основними сферами застосування комп'ютерів, їх роллю в розвитку суспільства; б) знання будови ЕОМ, принципу її роботи; в) поняття про алгоритми і алгоритмічну мову; г) уміння будувати алгоритми для вирішення завдань; ґ) уміння користуватися комп'ютерними редакторами; д) уміння складати програми на одній з мов програмування.

Комп'ютер як засіб навчання. За допомогою комп'ютера можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Його можна використати як засіб навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. В обов'язки вчителя при використанні комп'ютера входить проведення вступної і підсумкової бесід за матеріалами уроку, теми, розділу.

Позитивні моменти роботи учнів з ЕОМ:

— підвищення інтересу й загальної мотивації навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напрямку науково-технічного прогресу;

— індивідуальність навчання: кожен працює в режимі, який його задовольняє;

— об'єктивність контролювання;

— суттєва активізація навчання завдяки найширшому використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змагання учнів з машиною та самих з собою, прагнення отримати вищу оцінку;

— розширення інформаційного і тестового "репертуарів";

— посилення доступу учнів до "банків інформації"', можливість оперативно отримувати необхідні дані у достатньому обсязі.

Негативні моменти роботи учнів з ЕОМ:

— робота з ЕОМ швидко втомлює учнів, може погано впливати на зір чи навіть призводити до розладу нервової системи;

— комп'ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення на шкоду збагачення емоційної сфери;

— в умовах автоматизованого навчання прискореними темпами формуються егоїстичні нахили людини, загострюється індивідуалізм, розширюється конкурентність, сповільнюється виховання колективізму, взаємодопомоги;

— інтерес до програми з обмеженою інформативністю швидко падає;

— оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, то нерідко учень почувається "дурнішим" за ЕОМ, що з часом може викликати стійкий негативізм до машини.

Спілкування з комп'ютером сприяє розвитку інтелектуального, духовного і морального потенціалу учнів. Так, ЕОМ розвиває такі якості особистості, як уміння планувати і раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності. В учнів формуються такі риси характеру, як акуратність, точність і обов'язковість.

24. умови оптимального вибору методів навчання:

- врахування закономірностей процесу навчання.

- відповідність методичним принципам і закономірностям

- відповідність цілям та завданням навчання.

- відповідність змісту даної теми

- відповідність здатності школярів до виконання

- відповідність наявним умовам і відведеного часу.

- відповідність можливостям учителів.

Спираючись на педагогічний досвід, спеціальні психологічні дослідження, можна сформулювати загальні вимоги щодо оптимального поєднання методів навчання. Вибір їх залежить від:

— навчальної дисципліни. Виділяють методи, які успішно використовують у процесі вивчення: всіх навчальних дисциплін (пояснення, бесіда, робота з книгою тощо); певної групи предметів (лабораторні, дослідні роботи тощо);

— теми уроку, його мети (навчальної, виховної, розвиваючої). На уроці засвоєння нових знань доцільно використовувати бесіду, розповідь, демонстрацію або ілюстрацію. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок потребує використання методу вправ, тестів, контрольної, самостійної роботи;

— змісту і структури навчального матеріалу. Якщо матеріал складний, не пов'язаний з раніше засвоєними учнями знаннями, використовують переважно словесні методи. За умови, що матеріал невеликий за обсягом і знайомий учням, застосовують практичні методи навчання;

— часу, відведеного на засвоєння матеріалу. Перевагу надають методам, за використання яких навчальна мета досягається при менших затратах часу;

— навчально-матеріальної бази школи. Добре обладнані навчальні кабінети, наявність наочних посібників сприяють широкому використанню методів демонстрації, ілюстрації, лабораторних, дослідних робіт;

— вікових особливостей навчально-пізнавальної діяльності учнів, їх індивідуальних можливостей та рівня загальної підготовленості класу;

— черговості уроку за розкладом занять. Недоцільно проводити контрольну, самостійну роботу або пояснювати складний за змістом матеріал на останніх уроках, після уроку фізкультури тощо;

— здібностей, нахилів майстерності вчителя. Одні вчителі добре розповідають, інші вдало організовують дискусію, пізнавальні ігри. Вчитель повинен використовувати не лише методи, які йому найкраще вдаються, а й постійно вдосконалювати свою майстерність.

25. Форма організації навчання - зовнішній вияв діяльності вчителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку й режимі.

Класифікація:

1. за к-тю учнів:

- фронтальне

- групове

- індивідуальне

2. за місцем навчання:

- шкільні

- позашкільні(навчальні екскурсії, заняття на підприємстві)

3. за дидактичною метою:

- теоретичного навчання(лекції)

- комбінованого або змішаного типу(урок, семінар)

- практичного(практикум)

- трудового

4. за тривалістю

- класичний урок (45 хв.)

- спарений урок(90)

- спарений скорочений урок(70)

Історія розвитку форм:

- індивідуальне (первісне суспільство)

- індивідуально-групове (середні віки)

- групова(братські школи)

- класно-урочна

26. Ознаки класно-урочної с-ми:

- комплектування класів здійснюється в межах одного віку та певної чисельності.

- навчальна робота проводиться з учнями постійного складу, однакового віку протягом певного часу.

- основною формою навчання - є урок.

- визначений розклад занять

- відвідування уроків - обов’язкове, семестри, канікули.

Переваги:

- чітка організаційна структура

- економна(1 учитель - група учнів)

- створює сприятливі умови для змагання, взаємодопомоги

- сприяє раціональному використанню часу.

недоліки:

- орієнтована на середнього учня.

- відсутність можливостей здійснення індивідуальної роботи з учнем.

Теоретично ця система була заснована і широко популяризувалась в ХVІІ столітті Яном Амосом Коменським. В наш час ця форма організації навчання, що витерпіла значну модифікацію та модернізацію, являється найпопулярнішою в школах світу, незважаючи на те, що класу та уроку як дидактичним поняття уже більше 350 років. В чому суть класно-урочної системи як специфічної форми організації навчальної роботи? Відповідь на це запитання міститься в тих особливостях , які притаманні цій системі. На мою думку, найважливішими з них є: - учні приблизно одного віку та рівня підготовки складають клас, який зберігає в основному постійний склад на весь період шкільного навчання; - клас працює за єдиним річним планом і програмою згідно з постійним розкладом.

27. Урок - форма організації навчання, якій характерний постійний склад учнів, регламентація часу, встановлений розклад.

Вимоги:

1. загальні

2 дидактичні(створення ситуації для дії рушійної сили навчання, робота з формуванням мотивів навчання, врахування логіки навч. процесу, оптимальний підхід до вибору методів та засобів навчання)

3. розвиваючі

4. виховні(досягнення мети всебічного розвитку учнів, виховання через чітку організацію навчально-виховного процесу)

5.організаційні

6. психологічні(врахування індивідуально - психічних особливостей учнів, психічного стану учнів і вчителя, настрою вчителя)

7. етичні(не ображати учня)

8. гігієнічні(температура, освітлення, працездатність, перевтома)

9. управлінські

28. Урок - форма організації навчання, якій характерний постійний склад учнів, регламентація часу, встановлений розклад.

типи уроків:

- оволодіння учнями новими знаннями

- уроки формування та удосконалення умінь та навичок.

- узагальнення та систематизація знань

- повторення закріплених ЗУН

- контрольно-перевірочні(усні та письмові)

- комбіновані(вирішення декількох дидактичних завдань)

за способом проведення:

- урок лекція

- бесіди

- диспути

- самостійна робота учнів

за етапами навчальної д-ті:

- вступні уроки

- урок первинного ознайомлення з матеріалом, формування понять

- урок застосування зУН.

Структура комб. уроку:

1. повідомлення теми, мети і завдань уроку(організація роботи)1-2 хв.

2. повторення вивченого(актуалізація опорних знань)8-12 хв.

3. вивчення нових знань, формування умінь - 25 хв.

4. закріплення вивченого - 10 хв.

5. підсумки, повідомлення дз

Урок засвоєння нових знань:

- перевірка дз

- повідомлення учнями теми, мети і завдань

- мотивація

- вивчення нового матеріалу

узагальнення та систематизація знань

- підсумки

- повідомлення дз.

29. У підготовці вчителя до уроку виділяють такі етапи: попередній і безпосередній.

Попередня підготовка до уроку передбачає детальне ознайомлення із змістом та вимогами навчальної програми з предмета, роботу з підручником чи посібником, з психолого-педагогічною та методичною літературою, вивчення досвіду роботи інших вчителів, самоаналіз результатів власної діяльності. Цей етап розпочинається із створення календарно-тематичного плану, в якому встановлено терміни вивчення тем, визначено типи уроків, передбачено інші форми організації навчання.

Безпосередня підготовка вчителя до уроку передбачає, насамперед, створення поурочного плану-конспекту, який допомагає цілеспрямовано провести урок. Системний підхід до планування уроку вимагає дотримуватися такої послідовності дій:

1.Конкретизувати мету і завдання уроку з урахуванням необхідності комплексного розв’язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів: а) урахувати навчальні можливості учнів, мотиви їх діяльності, інтереси і здібності, рівень розвитку; б) проаналізувати зміст теми в підручнику і виявити його освітні, розвивальні і виховні можливості; в) встановити зв’язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом, проаналізувавши навчальну програму чи методичний посібник.

2. Визначити обсяг і зміст навчального матеріалу: а) виявити світоглядні положення та ідеї; б) встановити взаємозв’язки між різними компонентами навчального матеріалу (теоретичним, емпіричним, практичним); в) виявити міжпредметні зв’язки; г) при необхідності доповнити зміст новими фактами і практичними завданнями.

3. Вибрати оптимальні методи і прийоми навчання з урахуванням вимог дидактичних принципів, змісту навчального матеріалу.

4. Вибрати форми організації навчання (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), визначити тип уроку, його макро- і мікроструктуру.

5. Вибрати дидактичний апарат уроку, встановивши його відповідність змісту матеріалу (підготовка приладів, схем, діаграм, малюнків, роздаткового матеріалу тощо).

6. Визначити зміст і методику виконання домашнього завдання, самостійної роботи за матеріалами уроку.

Підготовка вчителя до уроку завершується створенням конкретного плану-конспекту уроку, яким можна користуватися в наступні роки за умови внесення в його зміст необхідних коректив.

Підготовка вчителя до уроку:

- складання календарно-тематичного плану

- попередній етап(вивчення методичної літератури, ознайомлення з вимогами до навчання, аналіз досвіду)

- безпосередній етап - (конкретизація, календарно-тематичний план, складання тематичного плану, поурочний план).

Ефективність визначається результативністю.

30. Контроль за навчальною діяльністю учнів забезпечує зовнішній зворотній зв’язок і внутрішній зворотній зв’язок, самоконтроль учнів. Контроль є компонентом навчального процесу.

Педагогічні вимоги:

- індивідуальний характер

- систематичність

- регулярність

- різноманітність форм проявлення

- всебічність

- об’єктивність контролю

- диференційований предмет

- єдність вимог до контролю

- оптимальність контролю(за невеликий час - більшу к-ть)

- оціночні судження(початкова школа)

Це все забезпечує об’єктивність.

31. Види:

1. попередній

2. поточний(на уроках, перевірка д/з)

3. тематичний(ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ)

4. підсумковий(кінець навчального року)

Методи:

- систематичне спостереження

- усні методи

- письмові методи

- практичні методи

- екзамени

- заліки

Форми організації контролю:

- контрольна (багато учнів, короткі відповіді)

- групова

- індивідуальний контроль

- ущільнений(комбінований)

- самоконтроль

32. Оцінювання - вираження результатів контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів. Оцінювання виражається в оціночних судженнях вчителя, які він може зробити як в усній так і в письмовій формі.

Якісне - коли вчитель оцінює "молодець."

Кількісне - бали, оцінка.

Функції:

- Контролююча

- навчальна

- діагностико-корегуюча

- стимулюючо-мотиваційна

- виховна

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підпадає:

- логічність

- обґрунтованість

- правильність

- якість знань

- гнучкість

- систематичність

- узагальненість

- рівень володіння розумовими операціями

- самостійність оцінних суджень.

33. Компетентність-загальна здатність, що базується на знаннях, цінностях, здібностях здобутих завдяки навчанню.

Основні групи компетентностей:

- соціальні

- полікультурні

- комунікативні(оволодіння кількома мовами)

- інформаційні(зростання ролі інформації)

- саморозвитку

- креативні

Рівні навч. досягнень:

1 початковий

2 середній

3 достатній

4 високий

Критерії оцінювання:

1 - відповідь фрагментарна(щось знає)

2 - виконує завдання за зразками

3 - самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях

4 - вміє застосувати знання для виконання творчих завдань.

34. Виховання – це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людських цінностей, створення сприятливих умов для реалізацією нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, процес спрямований на утвердження суспільно-значущих норм і правил поведінки особи.

Виховання може здійснюватися через навчання.

Процес виховання - створення базису формування особистісної культури, с-ми ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя та вихованця , спрямованих на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.

Особливості:

• Двохсторонність

• цілеспрямованість(мета)

• Багатофакторність

• Багатогранність(за завданнями та змістом)

• Складність, різноманітність

• Безперервність

• Комплексність

• Віддаленість результату

• Залежність ефективності процесу виховання від рівня сформованості мотиваційної бази.

Структура передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами, правилами поведінки.

2. Становлення почуттів, переконань

3. Становлення умінь і звичок поведінки.

Структурні компоненти процесу виховання.

• Мета

• Завдання

• Зміст

• Методи

• Засоби

• Результати, на які поширюються його закономірності

• Форми

Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового розбудовувати її як суверенну, незалежну , соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, сприяти громадському миру та злагоді в суспільстві, успішно само реалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.

Завдання:

• Забезпечення сприятливих умов для самореалізації ос-ті відповідно до її інтересів.

• Реалізація ідивід. підходу до ос-ті

• Сприяння набуттю дітьми соціального досвіду,успадкування ними духовних надбань укр. народу

• Фомування мовної к-ри, оволодіння і вживання укр. мови

• Забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, піклування про менших

• В-ння правової к-ри, поваги до Конституції України, законів.

• Культивування кращих рис укр. ментальності.

• Формування почуття господаря

• Охорона і зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я

• Розвиток естетичних потреб і почуттів

• Формування екологічної к-ри

• Спонукання зростаючої ос-ті до протидії проявам аморальності та правопорушень.

Поняття про виховний процес, його структура та особливості. Нац програма про мету та завдання виховання.

Виховання – це процес залучення особистості до засвоєння вироблених людських цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, процес спрямований на утвердження сусп.-значущих норм і правил поведінки особи. Процес виховання - створення базису формув. Особистісної культури, с-ми ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпеч співробітництва вихователя та вихованця, спрямованого на засвоєння людством культ цінностей. Особливості: двохсторонність, цілеспрямованість, багатофакторність, багатогранність, складність, різноманітність, безперервність, комплексність, віддаленість результату, залежність ефективності процесу виховання від рівня сформованості мотиваційної бази. Структура процесу виховання(змістова): оволодіння знаннями, нормами, правилами поведінки; становлення почуттів, переконань(стрижень поведінки особистості); становлення умінь і звичок поведінки. Структурні елементи(компоненти) процесу вих.-ня: мета,завдання, зміст, методи, засоби, результати, на які поширюються його закономірності, форми.

Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов'язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал, носій культури. Мета виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:- забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;- реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на "усередненого" вихованця;- сприяння набуттю дітьми та учнівською молоддю соціального досвіду, успадкуванню ними духовних надбань українського народу;- виховання національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, держави;- формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації;- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих;- виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;- культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, зв'язку із природою, поваги до жінки, толерантності;- формування почуття господаря: господарської відповідальності, підприємливості, ініціативності, свідомого ставлення до життя в умовах ринкових відносин;- охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров'я;- забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;- формування екологічної культури, гармонізація відносин особистості з природою;- спонукання зростаючої особистості до протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

35. Процес в-ння який досягає найвищого рівня, викликає самовиховання – активізація особистістю власних зусиль, спрямованих на зміну та удосконалення моральної свідомості. Самовиховання потребує стимулу – поваги до себе. За Сухомлинським можливе лише коли душа чутлива до людських засобів впливу доброго слова. Педагогічне керівництво самовиховання – відносини між педагогом та учнем.

Виховний процес супроводжується і перевихованням – переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистостей, які породжуються унаслідок негативних контактів з тими або іншими явищами в соціальному середовищі.

Процес в-ння - створення базису формування особистісної культури, с-ми ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя та вихованця , спрямованих на засвоєння вироблених людством культурних цінностей. Процес виховання, який досягає найвищого рівня, викликає процес самовиховання – активізація особистістю власних зусиль спрямованих на зміну та удосконалення моральної свідомості. Самовиховання потребує стимулу – поваги до себе. За Сухомлинським – можливе лише тоді коли душа чутлива до людських засобів впливу доброго слова. Пед керівництво самовиховання- відносини між учителем та учнем. Виховний процес супроводжується і перевихованням – переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистості, які породжуються внаслідок негативних контактів з тими або іншими явищами в соц.середовищі.

36. Рушійні сили:

• Суперечності між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня.

• Суперечності між позицією вихованця і його прагненням до самостійності

• Суперечності між домаганнями школяра і можливостями їх задоволення .

Джерелом розвитку людини як особистості є суперечність між потребами і способами їх задоволення. Розрізняють зовнішні та внутрішні суперечності.

Закономірності процесу виховання:

• Зумовленість в-ння часом або історією, суспільними потребами та умовами

• Зв'язок виховного процесу із властивостями народу

• Взаємозв’язок процесів в-ння, навчання і освіти

• Визначальна роль діяльності і спілкування

• Залежність в-ння від вікових,індивідуальних особливостей в-ння

• Взаємозв’язок особистості і колективу у виховному процесі.

Рушійні сили: суперечності між зовнішніми вимогами та поведінкою самого учня, між позицією вихованця і його прагненням до самостійності, між домаганнями школяра і можливостями їх задоволення. Джерелом розвитку людини як особистості є суперечність між потребами і способами їх задоволення. Розрізняють зовнішні і внутрішні суперечності. На процес виховання впливають різні фактори: об’єктивні особливості розбудови незалежності України, відродження нац. Самобутності народу, особливості розвитку виробничих відносин, розвиток господарства на основі ринкових відносин, розширення спілкування з громадянами інших держав, урбанізація. Суб’єктивні – соц. – пед. Діяльність сімї, д-сть гром організацій, д-сть навч вищих закладів в особі їх працівників, цілеспрямована д-сть ЗМІ, важко забезпечити єдність виховного впливу щодо головного вияву інформації. Закономірності: зумовленість виховання часом, історією, сусп.. потребами та умовами; зв'язок виховного процесу із властивостями народу; взаємозв’язок процесів виховання, навчання і освіти; визначальна роль діяльності і спілкування; залежність виховання від вікових, індив. Особливостей виховання; взаємозв’язок особистості і колективу у виховному процесі.

37. Основними принципами виховання є:

- принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у дітей та учнівської молоді національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу;

- принцип культуровідповідності. Виховання здійснюється як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості;

- принцип гуманізації виховного процесу - вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і можливості.

- принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції.

- принцип цілісності означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу

- акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтації виховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця

- принцип особистісної орієнтації . Педагог культивує у зростаючої особистості почуття

самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей

- принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачає становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні.

- принцип полікультурності - формування у дітей відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування

інших народів;

- принцип технологізації передбачає послідовні науково-обґрунтовані дії педагога у виховному процесі та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані

досягненню системи виховних цілей.

- принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес

- принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливи держави, враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища.

Указані принципи складають певну систему, вони є важливою складовою і взаємопов'язані з іншими. Їх органічне поєднання виступає запорукою ефективності виховного процесу.

38. Сучасний зміст виховання в Україні складає система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості,що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, самої себе, праці, природи, мистецтва, самої себе, людей. Цей процес передбачає поєднання інтересів суспільства, держави, нації.

Можна визначити такі пріоритетні напрямки в-ння:

- Патріотичне(виховання патріотичних почуттів, вироблення ідеалів служіння народу, готовності трудитися в ім’я держави: 1. Виховання громадянини-патріота , розуміння громадянських обов’язків, любов до землі, народу.2. формування мовної культури 3.формування соціальної к-ри. )

- Правове(виховання правової к-ри, держ. Символів, знання і дотримання законів.)

- Моральне(виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі. Завдання: 1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів 2. Опанування духовної к-ри людства, нації 3. Наслідування кращих зразків свого народу 4 . утвердження предметів вселюдської моралі. 5 культивування найкращих рис національної ментальності.)

- Художньо-естетичне(це виховна д-ть, спрямована на виховання естетичних почуттів, смаків, художніх здібностей особистості та розвиток здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах д-ті л-ни.)

- Трудове (процес залучення школярів до різноманітних видів суспільно корисної праці, підготовки до життя, бережливе ставлення.)

- Екологічне(систематична педагогічна д-ть, спрямована на розвиток в учнів екологічної к-ри)

- Фізичне(с-ма соц.-педагог. Засобів, спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму, фізичних можливостей л-ни)

39. Моральне виховання - виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі.

Завдання:

1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів

2. Опанування духовної к-ри людства, нації

3. Наслідування кращих зразків свого народу

4 . утвердження предметів вселюдської моралі.

5 культивування найкращих рис національної ментальності.

40. Фізичне виховання - с-ма соц.-педагог. засобів, спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму, фізичних можливостей л-ни. Ціннісне ставлення до свого фізичного "Я" характеризує вміння особистості позитивно оцінювати свою зовнішність, тілобудову,

поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність,здоровий спосіб життя, активний відпочинок, вольові риси особистості.

Процес формування ціннісного ставлення до власного здоров'я та здорового способу життя передбачає врахування вікових особливостей вихованців. Основним завданням виховання дошкільників та молодших учнів є формування у них уявлень про здоров'я,

здоровий спосіб життя, руховий режим, корисні звички, особисту гігієну, правильну поставу, загартування, регулярні заняття фізичними вправами, фізичні навантаження, розвиток фізичних якостей.

Основними завданнями виховання учнів середнього шкільного віку є формування свідомого ставлення до власного здоров'я та здорового способу життя, розвиток зібраності, фізичної готовності до навчання, володіння рухами, задоволення особистою фізичною

підготовленістю, вміння цікаво проводити вільний час; формування високої рухової активності, позитивних звичок. Основним завданням фізичного виховання учнів старшого шкільного віку є формування умінь і навичок зміцнення власного здоров'я, вміння вести здоровий спосіб життя, розвивати свої фізичні якості, запобігати шкідливим звичкам, дотримуватися оптимального рухового режиму, повноцінно відпочивати, самостійно займатися фізичними вправами.

41. Правове виховання - виховання правової к-ри, держ. символів, знання і дотримання законів.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

Важливе місце у процесі правого виховання займає визначення його конкретних завдань, а саме:

- поширення правової інформації серед населення;

- набуття і перетворення правових знань мас на переконання, виховання поваги до закону;

виховання правової активності населення;

- створення змістовного складу правових переконань, установок і поглядів;

- формування у кожного системи знань з питань основ держави і права; розвиток інтересів до цієї галузі знань і зв'язок права з життям; формування поваги до держави, до її конкретних органів;

- прищеплення навичок правомірної поведінки.

1. школярі мають право на:

- навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

- додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

- продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

- одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

- користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

- доступ до інформації в усіх галузях знань;

- участь у олімпіадах, виставках, конкурсах; участь в об'єднаннях громадян; безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

- забезпечення стипендіями, гуртожитками,

- трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

- перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

- користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

Обов'язки :

- додержання законодавства, моральних, етичних норм;

- систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;

- додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

42. Розумове в-ння – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

• Засвоєння учнями с-ми наукових знань про природу, суспільство, мислення.

• Розвиток розумових сил і здібностей діалогічного, абстрактного, логічного м-ння.

• Оволодіння інтелектуальними та мислительними операціями(аналіз, синтез, доказовість)

• Виховання в учнів культури розумової праці.

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до самої себе.

Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією особистості.

Важливий елемент світогляду — теоретичне мислення, здатність аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки. Воно дає змогу творчо осмислювати знання, розширювати світогляд. Складником світогляду є й воля людини, свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, регулювальна функція мозку, що полягає у здатності активно досягати свідомо поставленої мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Реалізуючи світоглядні ідеї в практичній діяльності, людина виявляє вольові якості (цілеспрямованість, рішучість, принциповість, самовладання).

43. Художньо-естетичне в-ння - це виховна д-ть, спрямована на виховання естетичних почуттів, смаків, художніх здібностей особистості та розвиток здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах д-ті л-ни. Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних із мистецтвом. Особистість, якій властиве таке ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні твори, здатна збагнути і виявити власне ставлення до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері. Естетичне виховання спрямовується на розвиток у зростаючої особистості здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання довкілля як естетичної цінності; ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніх творів, творча діяльність у мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти - як ознаки духовної зрілості. Використовуючи мистецтво як основний чинник естетичного виховання, педагог враховує вікові особливості дітей: інтерес дошкільників до різних видів мистецтва, вміння передавати свої життєві враження художніми образами, диференціювати твори за їхнім характером; відкритість учнів початкової школи до сприймання художніх творів, їхню емоційну мобільність та готовність з насолодою виконувати творчі завдання; концентрацію підлітків на пізнанні свого внутрішнього світу, а отже, використанні мистецтва як засобу духовного становлення, що проходить шлях від почуттєвого сприймання до осмислених естетичних дій; усвідомлення старшокласниками того факту, що мистецтво безпосередньо пов'язано з життям народу, з його культурою.

- Моральне(виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі. Завдання: 1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів 2. Опанування духовної к-ри людства, нації 3. Наслідування кращих зразків свого народу 4. утвердження предметів вселюдської моралі. 5 культивування найкращих рис національної ментальності.)

- Патріотичне(виховання патріотичних почуттів, вироблення ідеалів служіння народу, готовності трудитися в імя держави: 1. Виховання громадянини-патріота , розуміння громадянських обов’язків, любов до землі, народу.2. формування мовної культури 3.формування соціальної к-ри. )

- Правове(виховання правової к-ри, держ. Символів, знання і дотримання законів.)

44. Розумове в-ння – це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Засвоєння учнями с-ми наукових знань про природу, суспільство, мислення.

Розвиток розумових сил і здібностей діалогічного, абстрактного, логічного м-ння.

Оволодіння інтелектуальними та мислительними операціями(аналіз, синтез, доказовість)

Виховання в учнів культури розумової праці.

Мета розумового виховання на думку видатного педагога і методиста Сухомлинського — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.

У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити. Власне на уроці повинно відбуватися активне забезпечення культури розумової праці.

Щоб краще зрозуміти, яким чином забезпечувати культуру розумової праці, слід розуміти, що мислення представляє собою процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Існують такі види мислення: логічне; абстрактне; узагальнююче , категоріальне , теоретичне і т. д.

Учням необхідно на уроках навчати всіх цих видів мислення. Оволодіти ними він може лише за умови освоєння таких мислительних операцій, як: аналіз — мислене розчленування цілого на частини або мислене виділення окремих його частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей; порівняння — встановлення подібності або відмінності між предметами і явищами за однією кількома ознаками, виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) — поділ предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між ними.

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); порівняльними (від простіших до порівнянь, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.

Класифікація(за бабанським)

1.методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності:

- словесні(лекція, бесіда, пояснення), наочні, практичні. - індуктивні та дедуктивні(логічний аспект)

- репродуктивний дослідницький аспект(аспект мислення)

- самостійні роботи та роботи під керівництвом вчителя(аспект управління діяльності учнів)

2. методи стимулювання та мотивації:

- стимулювання та мотивація інтересу до учіння.

- стимулювання та мотивація обов’язку та відповідальності в учінні.

3. методи контролю та самоконтролю:

- методи усного контролю та самоконтролю.

- методи письмового контролю та самоконтролю.

- методи лабораторно-практичного контролю та самоконтролю.

- методи машинного контролю та самоконтролю.

Засоби навчання - усі пристосування і джерела, які допомагають учителю вчити, а учню вчитися.

До засобів н-ння відносять:

- наочні посібники(плакати, схеми, таблиці)

- обладнання для лабораторних занять.

- станки

- технічні(комп’ютери)

- дидактичні та роздаткові матеріали(карточки)

- навчальна л-ра(підручники, посібники)

45. Ціннісне ставлення до природи формується у процесі екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінності природи; почуття особистої причетності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатність особистості гармонійно співіснувати з природою, поводитися компетентно, екологічно безпечно; активна участь у практичних природоохоронних заходах; здійснення природоохоронної діяльності з власної ініціативи. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку. Старшокласникам властиве сприйняття природи як об'єкта; ставлення до неї обумовлене більше естетичними мотивами, ніж настановами користі. У цьому віці остаточно складається структура ставлення до природи, властива дорослим. Під впливом виховання у старшокласників природа займає вищі позиції в ієрархії цінностей, ніж у дорослих.

Моральне(виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі. Завдання: 1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів 2. Опанування духовної к-ри людства, нації 3. Наслідування кращих зразків свого народу 4 . утвердження предметів вселюдської моралі. 5 культивування найкращих рис національної ментальності.)

Художнь0-естетичне(це виховна д-ть, спрямована на виховання естетичних почуттів, смаків, художніх здібностей особистості та розвиток здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах д-ті л-ни.)

Трудове(процес залучення школярів до різноманітних видів суспільно корисної праці, підготовки до життя, бережливе ставлення.)

Екологічне(систематична педагогічна д-ть, спрямована на розвиток в учнів екологічної к-ри)

«Збережемо нашу землю блакитною і зеленою»

46. Система в-ння – сукупність закономірно побудованих, динамічно взаємоповязаних компонентів(мети, завдань, змісту, методів, засобів, форм, факторів), яка породжує цілісну особистість( очікуваний результат).

Технологія – система засобів, які гарантують отримання очікуваного результату. Технологія базується на науці. Технологія виховання – обґрунтована система педагогічних методів, прийомів, засобів, форм, спрямованих на досягнення конкретних цілей.

Методи виховання – способі взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця, спрямовані на вирішення цілей виховання.

Прийоми – складова методу виховання( роз’яснення того, що треба зробити)

Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи вирішення тих чи інших проблем.

1. Різні види д-ті:

• Навчальна

• Трудова

• Громадсько-корисна

• Спортивно-оздоровча

• Художньо-естетична

• Екологічна

• Ігрова

2)предмети матеріальної і духовної культури, які використовуються у педагогічній роботі:

- наочні посібники

- художня і наукова л-ра

- радіо, телебачення, інтернет

- кінофільми, вистави

- твори образотворчого і музичного мистецтва

3) Засоби виховання в народній педагогіці:

- народні свята, традиції, звичаї, обряди, символіка

- родинно-побутова к-ра

- рідна мова, історія, релігійні традиції

Методи (за Щукіною)

1. Методи формування свідомості о-сті

• Роз’яснення(як себе поводити, розповідь - емоційна)

• Розповідь

• Бесіда(наукова, політична, етична;за способом застосування – колективна, групова, індивідуальна)

• Лекція

• Диспут(вільний обмін думками, істина з’ясовується шляхом зіставлення різних думок)

• Дискусія

• Приклад(подібне викликає подібне, психологічна основа)

2. Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки:

• Педагогічна вимога(прохання, порада, схвалення, погроза)

• Громадська думка(відображення колективної думки)

• Вправлення

• Привчання

• Створення виховних ситуацій

• Рольові ігри

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки учнів

• Метод перспективних ліній

• Змагання

• Заохочення

• Покарання

4. (за Фіцулою)методи контролю та аналізу виховання:

• Опитування

• Бесіда

• спостереження

Форми виховання – спосіб організації виховного процесу, який відображає внутрішній зв'язок його елементів і х-ризує взаємодію вчителів і учнів. К-ть учнів: масові, групові, індивідуальні

Методика форми в-ння: словесні(лекції, бесіди, диспути), практичні(гуртки, студії народної творчості, екскурсії, свята), наочні(шкільні музеї, виставки книг, тематичні стенди)

47. Умови:

• Метод має органічно пов’язуватись з метою в-ння

• Не універсалізація якогось з методів, а їхня систематизація

• Вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом в-ння, його принципами

Вибір методів залежить від:

• конкретних умов, в яких здійснюється виховна взаємодія

• Від урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів; динаміки, рівня зрілості, організованості учнівського колективу; властивостей особистості вчителя, рівня його педагогічної кваліфікації.

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи і у взаємозв'язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу, їх використовують у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. А. Макаренко зауважував, що кожний виховний засіб слід розглядати як частину виховної системи. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості

48. Моральне в-ння - виховна д-ть, що має на меті в-ння стійких моральних якостей, потреб, відчуттів, на основі засвоєння норм і принципів моралі.

Завдання:

1. Прищеплення і розвиток моральних почуттів

2. Опанування духовної к-ри людства, нації

3. Наслідування кращих зразків свого народу

4 . утвердження предметів вселюдської моралі.

5 культивування найкращих рис національної ментальності.

Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи вирішення тих чи інших проблем.

Різні види д-ті:

Навчальна

Трудова

Громадсько-корисна

Спортивно-оздоровча

Художньо-естетична

Екологічна

Ігрова

2)предмети матеріальної і духовної культури, які використовуються у педагогічній роботі:

- наочні посібники

- художня і наукова л-ра

- радіо, телебачення, інтернет

- кінофільми, вистави

- твори образотворчого і музичного мистецтва

3) Засоби виховання в народній педагогіці:

- народні свята, традиції, звичаї, обряди, символіка

- родинно-побутова к-ра

- рідна мова, історія, релігійні традиції

Форми виховання – спосіб організації виховного процесу, який відображає внутрішній зв'язок його елементів і х-ризує взаємодію вчителів і учнів.

К-ть учнів: масові, групові, індивідуальні

Методика форми в-ння: словесні(лекції, бесіди, диспути), практичні(гуртки, студії народної творчості, екскурсії, свята), наочні(шкільні музеї, виставки книг, тематичні стенди)

49. Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової діяльності», «активна трудова позиція».

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та самооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі. Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості. На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Вибір професії — один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1. Професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

3. Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.

4. Професійний відбір — допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.

5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

50. Методи організації діяльності та формування досвіду сусп.. поведінки, умови їх ефективного застосування. Методи: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, створення виховних ситуацій, рольові ігри. Метод має органічно пов’язуватись з метою виховання,не універсалізація якогось з методів, а їхня систематизація, вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховання, його принципами. Вибір методів залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховна взаємодія, від урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, динаміки, рівня зрілості, організованості учнівського колективу, властивостей особливості вчителя, рівня його педаг кваліфікації. Етапи розвитку КТС: - попередня робота вихователів, - колективне планування, - підготовка КТС, - проведення КТС, - етап найближчого застосування.

Колективні творчі справи — не, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Етап П. Колективне планування справи: обговорення різноманітних пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. На цьому етапі головна роль відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-завдання учні шукають спочатку в мікроколективах. Після цього збирається весь колектив І уважно слухає представника кожного мікроколективу. Це обговорення можна назвати "збором-стартом".

Етап III. Колективна підготовка справи: розподіл - доручень між учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети, організація контролю за виконанням завдань. Створений спільно проект колективної творчої справи уточнюється та конкретизується спочатку радою справи, яку спрямовує керівник колективу, після цього — у мікроколективах, які самі планують виконання справи і починають роботу зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи пропозиції, висловлені й обговорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці застосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування, а й ті знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в позаурочний час.

Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок тощо.

Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому? Кому можна висловити загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі? Головне, щоб кожний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх товаришів) проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки на майбутнє. Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС набули в організації колективної творчої справи, враховуючи уроки з помилок, дорослий подружньому переконує вихованців в необхідності подальшої роботи по поліпшенню навколишнього життя. Слово дорослого — це роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова пропозиція.

Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу справи. Тут керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плануванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій, висловлених на підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій.

51. Розкрийте можливості предмета «Іноземна мова» для виховання ціннісних ставлень учнів.

Предмет «Іноземна мова» має величезний виховний потенціал, оскільки ця навчальна дисципліна включає формування соціокультурної та соціолінгвістичної компетенції. Виховуючим є мовний матеріал, зокрема тематика спілкування. Наприклад, у 8 класі теми охоплюють такі сфери як сім’я, друзі, шкільне життя, робота, професія, дозвілля, природа, людина, життя суспільства. Кожного уроку вчитель повинен досягти певну виховну мету, залежно від теми, лексичного, граматичного матеріалу до уроку. таким чином у школярів формується ціннісне ставлення до тих питань і проблем, які розглядаються. Наприклад, ціннісне ставлення до суспільства і держави формується під час вивчення культури, науки, видатних діячів України. Ціннісне ставлення до інших людей під час вивчення тем про сім’ю, друзів, людину взагалі. Тут школярі вивчають не лише опис зовнішності, а й внутр риси характеру, як негативні так і позитивні, оцінюють поведінку людей. Ціннісне ставлення до себе формується під час вивчення теми «мій світ», тут вивчаються проблеми молоді в Україні та країнах, мова якої вивчається. Досить повно програмою забезпечується екологічне виховання (тема «природа») – формування ціннісного ставлення до природи, збереження навколишнього середовища чистим та охайним.

52. Ефективність громадянського виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. Провідна роль належить предметам соціально-гуманітарного циклу: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі, активним методам навчання, спрямованим на самостійний пошук, формування критичного мислення, ініціативи й творчості.

Застосування форм і методів громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні (лат. cognitio — знання, пізнання), нормативні та поведінкові норми, вміння міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, аналізувати проблеми, робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати вмінь та навичок адаптації, захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізовуватися тощо.

Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна самосвідомість, правосвідомість, політична культура та культура міжетнічних стосунків.Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою. Національна самосвідомість охоплює особисту ідентифікацію із своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією. Розвинена правосвідомість виявляється в усвідомленні особистістю своїх прав, свобод, обов'язків, свідомому ставленні до законів та державної влади. Політична культура охоплює формування політичної компетентності, лояльного й, водночас, вимогливого ставлення громадян до держави, її установ, органів влади; здатність брати активну участь у політичному житті України.Культура міжетнічних відносин передбачає наявність у дітей та учнівської молоді полікультурної компетентності, поваги до прав людини; інтересу до представників інших народів; толерантне ставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти на компроміси з різними етнічними та релігійними групами заради соціального миру.Реалізація мети і завдань виховання ціннісного ставлення до суспільства й держави передбачає орієнтацію на особистість як прогресивну систему ціннісних стосунків.У дошкільному та молодшому шкільному віці важливо формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім'ї, родини, дитячого угруповання; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій.У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод.У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, а й прагнуть жити в Україні, пов'язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальної держави; працювати на її благо, захищати її; поважати Конституцію України і виконувати норми Законів; дбайливо ставитися до етно-етичної культури народу України; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

53. Методи: роз’яснення, розповідь, бесіда, лекція, диспут, дискусія, приклад. Бесіда

Бесіда — метод виховання та отримання інформації про особистість за допомогою безпосереднього словесного спілкування.

Результативність бесіди залежить від чіткості сформульованої мети, продуманості та послідовності запитань залежно від реакції співрозмовника, його індивідуальних особливостей. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивої інтонації. У процесі учитель повинен так спрямовувати її розвиток, щоб всі учні виявили бажання і змогли висловитись, поставити запитання, отримати відповіді на них.

Одна з передумов ефективності бесіди — психологічний контакт із співбесідником. У процесі бесіди слід враховувати, що інформація може бути суб'єктивною і вимагає доповнень, уточнень, перевірки за допомогою інших методів.

Бесіда — діалогічна взаємодія, яка припускає реалізацію інформативної (передача і прийом інформації), регулятивно-комунікативної (вплив на поведінку учасників спілкування), афективно-комунікативної (вираження та передача емоцій і переживань) функцій спілкування. Бесіда як виховний метод поділяється на види: фронтальна (групова, колективна) й індивідуальна. Лекція. Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми. Лекція має бути старанно підготовлена щодо змісту, стилю, методичних прийомів. Процес підготовки і прочитання її потребує дотримання різноманітних методичних вимог. На підготовчому етапі, який поділяють на фрагменти: формулювання теми (має бути всеохоплюючою, цікавою); визначення виховної мети; складання попереднього плану лекції; добір і вивчення літератури; складання розгорнутого плану (план-проспект) матеріалів із різноманітних джерел, найважливіше передбачити обсяг теоретичних питань, які збирається порушити лектор, створити модель лекції (завершене ціле). Виклад змісту лекції, його фрагменти: вступ (має бути коротким, чітким, з формулюванням мети), виклад основного змісту (глибоке, всебічне, логічно послідовне розкриття основних положень), заключна частина (лаконічність, наявність висновків), покликані збудити інтерес в аудиторії до порушуваної проблеми, настроїти на глибокі роздуми.Лекція може бути епізодичною, належати до певного тематичного циклу або кінолекторію.

Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлення їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки.

Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників. Тематика диспутів має спонукати учнів до глибоких роздумів, пошуку власних вирішень обговорюваної проблеми. Обираючи тему диспуту, необхідно з'ясувати обізнаність з проблемою, погляди і переконання щодо неї. Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'ясування істини шляхом зіставлення різних думок. Часто дискусією називають спір, суперечку осіб. Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми, повага до аргументів опонента, послідовна критика міркувань учасників обговорення.Переконання — метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки. Переконання формують у процесі засвоєння учнями естетичних, моральних, політичних, філософських та інших знань. Воно має бути послідовним, логічним, максимально доказовим, відповідати рівню вікового розвитку особистості. Переконуючи інших, вихователь повинен сам глибоко вірити у те, про що повідомляє.Переконувати можна словом і ділом. Тому переконання здійснюють лише в єдності з іншими методами виховання: За способами впливу на об'єкт виділяють такі види навіювання. 1. Пряме навіювання (команда, наказ, навіювання-настанова, настанова). Характеризується тим, що слово педагога, висловлене в імперативній формі, без аргументації, зумовлює відповідну «виконавчу» поведінку учнів. Використовують як заохочувальний засіб. Це навіювання-настанова: «Та ти ж прекрасний хлопчик, можеш вчитися добре», «Ти тільки повір у свої здібності і легко подолаєш труднощі».Подібний спосіб навіювання може мати і негативний результат впливу: висловлена педагогом форма незадоволення вчинками учня навіює йому відчуття неповноцінності («Ти, як завжди, впертий і говориш тільки дурниці»).2. Опосередковане навіювання. Розраховане на безперечне прийняття інформації, але повідомлення подають у вигляді розповіді, опису якого-небудь випадку чи натяку. Воно краще сприймається учнями, ніж пряме.Переконувати можна і прикладом. Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. При застосуванні його необхідно враховувати: специфіку наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування (на першому етапі внаслідок сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ його, бажання наслідувати, на другому — діє зв'язок між прикладом для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому — здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків); джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої тощо); використання негативного прикладу у вихованні.Часто використовують приклад для конкретизації сформульованого теоретичного положення. Вдаючись до прикладу, доводять істинність певної моральної норми, спонукають до певного типу поведінки. Як особливо важливий виховний феномен, він впливає своєю наочністю і конкретністю. Чим доступніший та зрозуміліший учневі приклад, тим сильніше впливає він на свідомість учня.

54. У сучасній школі учні одержують загальнотрудову, загальновиробничу, загальнотехнічну й спеціальну підготовку. Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів – обгрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.Змістом профорієнтаційної роботи є: розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; місце обраної ним професії серед інших професій даної галузі; перспективи вдосконалення своєї професії і професійного зростання; умови роботи з обраної професії; обсяг умінь і навичок, яких вимагає обрана професія. Етапи профорієнтаційної роботи: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація. 1. Професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

3. Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.

4. Професійний відбір — допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.

5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

55. Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. При застосуванні його необхідно враховувати: специфіку наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування (на першому етапі внаслідок сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ його, бажання наслідувати, на другому — діє зв'язок між прикладом для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому — здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків); джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої тощо); використання негативного прикладу у вихованні.

Часто використовують приклад для конкретизації сформульованого теоретичного положення. Вдаючись до прикладу, доводять істинність певної моральної норми, спонукають до певного типу поведінки. Як особливо важливий виховний феномен, він впливає своєю наочністю і конкретністю. Чим доступніший та зрозуміліший учневі приклад, тим сильніше впливає він на свідомість учня.

Це вимагає знання та врахування вікових й індивідуальних особливостей учнів. Адже відомо, що підлітки, учні старших класів критично ставляться до чужих вчинків, не завжди адекватно оцінюють їх, тому іноді наслідують не те, що гідне цього.

Орієнтація лише на позитивні приклади часто межує з поверховим розкриттям вчителями його суті, обмежується примітивним переліченням позитивних героїв художніх творів, кращих учнів. Досвідчені педагоги, розкриваючи приклад для наслідування, зосереджуються не лише на його позитивних якостях, не тільки стимулюють захоплення ним, бажання наслідувати його, але й підводять учнів до роздумів, що сталося б, якби людина виявила протилежні риси, або якби у тій ситуації опинився її моральний антипод.

Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ. Виділяють такі прийоми виховання на негативному прикладі: громадський осуд, розвінчання негативного, протиставлення аморальним вчинкам високоморальної поведінки, розкриття на конкретних прикладах наслідків аморальної й асоціальної поведінки, організація на боротьбу з виявами морального зла. Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. При застосуванні його необхідно враховувати: специфіку наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування (на першому етапі внаслідок сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ його, бажання наслідувати, на другому — діє зв'язок між прикладом для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому — здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків); джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої тощо); використання негативного прикладу у вихованні.

Часто використовують приклад для конкретизації сформульованого теоретичного положення. Вдаючись до прикладу, доводять істинність певної моральної норми, спонукають до певного типу поведінки. Як особливо важливий виховний феномен, він впливає своєю наочністю і конкретністю. Чим доступніший та зрозуміліший учневі приклад, тим сильніше впливає він на свідомість учня.

Це вимагає знання та врахування вікових й індивідуальних особливостей учнів. Адже відомо, що підлітки, учні старших класів критично ставляться до чужих вчинків, не завжди адекватно оцінюють їх, тому іноді наслідують не те, що гідне цього.

Орієнтація лише на позитивні приклади часто межує з поверховим розкриттям вчителями його суті, обмежується примітивним переліченням позитивних героїв художніх творів, кращих учнів. Досвідчені педагоги, розкриваючи приклад для наслідування, зосереджуються не лише на його позитивних якостях, не тільки стимулюють захоплення ним, бажання наслідувати його, але й підводять учнів до роздумів, що сталося б, якби людина виявила протилежні риси, або якби у тій ситуації опинився її моральний антипод.

Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ. Виділяють такі прийоми виховання на негативному прикладі: громадський осуд, розвінчання негативного, протиставлення аморальним вчинкам високоморальної поведінки, розкриття на конкретних прикладах наслідків аморальної й асоціальної поведінки, організація на боротьбу з виявами морального зла.

56. Методи стимулювання діяльності та поведінки учнів.А.С Макаренко про умови їх ефективного застосування.

Методи: метод перспективних ліній, змагання, заохочення, покарання. Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:

1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.

2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі. Змагання супроводжують позитивні та негативні емоційні реакції: захоплення, радість з приводу успіхів, скептицизм, байдужість, заздрість тощо. Тому слід враховувати позитивні (спосіб згуртування колективу, розвиток моральної мотивації діяльності) і негативні впливи (відсутність боротьби за досягнення спільного успіху, взаємодопомоги та співробітництва, що зумовлює розлад у колективі). Важливими умовами проведення змагань є демократичний підхід до ідеї змагання, висвітлення його результатів, залучення учнів до обговорення й аналізу, їх матеріальне і моральне стимулювання.

Змагання бувають індивідуальними і колективними. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань тощо. У виховному плані вони стимулюють діяльність, що ґрунтується на індивідуальних мотивах та особливостях. Формами колективного змагання є ігри (футбол, волейбол тощо), конкурси художньої самодіяльності (внутрішкільні, міжшкільні, районні тощо).

Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття.Не всяке заохочення активізує процес виховання учнів. Воно має виховну силу тільки за дотримання певних умов:1. Своєчасність похвали за позитивні зрушення. Часто похвала справляє особливий ефект, коли дитина ще не досягла помітних успіхів у поведінці, але виявляє прагнення до цього. 2. Об'єктивність заохочувального впливу. Непідкріплена справжніми успіхами похвала негативно впливає на особистість (перехвалювання розвиває самовдоволеність, протиставлення себе колективу), а також на оточуючих (незаслужена похвала підриває довіру до вчителя). 3. Опора робиться на громадську думку. Вплив заохочення ефективний, якщо думка педагога збігається з думкою дітей.4. Гласність. Передбачає оприлюднення результатів (особистих досягнень учня, підсумків змагання) на кожному етапі. Засоби, що сприяють гласності: шкільне радіо, преса, збори тощо.5. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Діти молодшого шкільного віку мають більшу потребу в заохоченні, схваленні вчинків, ніж старшокласники.

Покарання — осуд нєдостойних дій та вчинків з метою їх припинення, запобігання у майбутньому. Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Покарання, що принижує їх гідність, не дасть позитивного результату. Знаючи учня, розуміючи його духовний стан і мотиви, що спонукають до певних вчинків, вчитель може визначити необхідність і міру покарання.Беручи за основу особливості впливу на учня, виділяють такі види покарань: покарання-вправляння (наприклад, погане виконання обов'язків чергового у класі карається додатковим чергуванням); покарання-обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості поїхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спортивної секції); покарання-осуд (попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення); покарання-умовність (наприклад, учня залишають на певний час у кабінеті директора для обдумування свого вчинку); покарання-зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд). Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинне викликати в учня переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відповідальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінованість, розвивати несприйняття негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

58. Система організації позакласної роботи. Масові, групові (гурткові) та індивідуальні форми виховної роботи. Порядок створення гуртка з іноземної мови для учнів старших класів.

Позакласна робота – форма організації виховного процесу. Система позакласної виховної роботи включає:

- масові

- групові

- індивідуальні форми в залежності від кількості учнів

В залежності від методики форми виховання:

- словесні: лекції, бесіди, читацькі конференції, диспути, дискусії, зустрічі з цікавими людьми, усні газети, журнали, радіо-журнали

- практичні: гуртки українознавства, поглиблене вивчення укр, студії народної творчості, свята рідної мови, подорожі по рідному краю, екскурсії, спартакіади, олімпіади, акції милосердя, гуртки технічної творчості, ігри

- наочні: шкільні музеї, зали і галереї миру, художні галереї, героїв праці, виставки книг, тематичні стенди

Мета учасників, як і інших видів позакласної роботи – вдосконалення практичних вмінь і навичок учнів з іноземної мови, підвищення інтересу до вивчення іноземної мови. В залежності від основного їх значення розрізняють таки види гуртків: гуртки по вдосконаленню практичних володінь мовою, гуртки краєзнавчі, та інші гуртки.

Незалежно від основного призначення гуртка загальні вимоги до організації їх роботи:

1) Актуальність тематики;

2) Зв'язок з навчальною тематикою;

3) Доступність мовного матеріалу, покладеного в основу занять;

4) Відповідність тематики віку учнів, їх інтересам і вподобанням.

Назва гуртка повинна відображати основний напрям роботи гуртка.

При організації гуртків необхідно, щоб учні чітко визначили ціль занять гуртка, зрозуміли свою роль у їх роботі, щоб кожен член гуртка знав, як буде виконана їх робота.

В гуртках учні вдосконалюють свої знання, уміння, навички. Гурток готує учнів до участі в шкільних заходах з іноземної мови, сприяє їх самопізнанню, самоствердження і самовираженні.

Заняття гуртка не регламентовані навчальною програмою. У зв'язку з цим відкриваються безмежні можливості для дослідницької діяльності вчителя, вдосконалення його методичної майстерності. У процесі підготовки і проведення занять вчитель може перевірити правильність своїх передбачень і гіпотез, ефективність форм, методів, прийомів, практичну і виховну значимість підготовлених їм матеріалів, їх вплив на формування особистості учня.

Гуртові заняття за своїм вмістом та структурою ближчі до уроків з іноземної мови, ніж всі інші види позакласної роботи з предмету.

Одним з варіантів проведення занять і об'єднання учнів з приблизно однаковою мовною підготовкою для досягнення єдиної мети – вдосконалення вмінь та навичок усного мовлення або читання.

Найбільш популярним в шкільний практиці є гурток комбінованого типу, на заняттях якого учні займаються різними видами діяльності : грають, вивчають вірші і пісні, обговорюють прочитані тексти, випускають стінгазети, драматизують діалоги, здійснюють постановку спектаклів.

Незалежно від типу гуртка в підготовці і проведенні його занять необхідно враховувати наступні загальні вимоги:

1) виховуючий і розвиваючий характер матеріалів і завдань, їх практична направленість;

2) зверненість тематики роботи гуртка, його форм і методів до різних сторін пізнавальної діяльності учнів: інтелектуальної, емоційної, вольової;

3) творчий підхід до планування і реалізації задач, відсутність одноманітності і шаблону в роботі;

4) наявність логічного зв'язку між окремими заняттями гуртка; опора на заняття, вміння і навички, отриманні учнями на уроці.

Участь у роботі гуртка добровільна. Проте, потрібно вимагати утворення сталого складу гуртка, дотримання окремих правил, які регулюють його діяльність. Заняття проводяться 1 раз в тиждень за сталим розкладом. Кількість членів гуртка залежить від напрямку його діяльності.

На першому занятті вчитель знайомиться з складом гуртка, пояснює учням чим вони будуть займатися, виявляє рівень їх мовної підготовки і інтереси, наявність дружніх зв'язків, мотиви, які спонукали записатися саме до цього гуртка. Структура занять і зміст роботи гуртка визначаються виходячи з його цільових установок, особливостей контингенту учнів з врахуванням можливостей школи, особистості і рівня педагогічної майстерності вчителя.

Бажано, щоб форма проведення занять гуртка була нетрадиційною, відрізнялась від уроку іноземної мови.

Вірний вибір місця для проведення занять гуртка або інтер'єру кабінету іноземної мови сприяє створенню природного фону для мовленнєвого спілкування учнів, стимулює їх мовленнєву активність. Організація на заняттях гуртках підготовчої роботи до масових заходів на іноземній мові з запрошенням усіх бажаючих дозволяє більш тісно пов'язати їх з усією системою позакласної роботи з предмету, надати їм відповідну практичну значимість.

Дуже важлива змістовна основа груп позакласної роботи на сучасному етапі. При її визначенні потрібно відштовхувати від “зон актуального рахунку” тобто від реальних ЗУН учнів іноземної мови і їх загальноосвітнього рівня і йти до “зони найбільшого рахунку”, тобто запропонувати зміст з деяких випередженням того, чим потрібно володіти.

При створенні гуртків враховуються інтереси учнів, і звичайно, можливості і смаки вчителя, оскільки без цього практично неможливо керувати гуртком.

Позакласною називається спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей різноманітна освітня і виховна робота, яка проводиться в позаурочний час педагогами.

Система позакласної роботи включає: масові, групові, індивідуальні форми в залежності від кількості учнів. В залежності від методики форми виховання: словесні – лекції, бесіди, читацькі конференції, диспути, дискусії, з цікавими людьми, усні газети, журнали, радіо-журнали. Практичні – гуртки українознавства, поглиблення вивч укр. Мови., студії народної творчості, свята рідної мови, подорожі по рідному краю, екскурсії, спартакіади, акції милосердя, ігри. Наочні – шкільний музей, зали і галереї миру, героїв праці, тематичні стенди.

У індивідуальній позакласній виховній роботі загальна мета – забезпечення педагогічних умов для повноцінного розвитку особистості – досягається через формування у дитини позитивної Я-концепції і розвиток різноманітних якостей особистості, індивідуального потенціалу.До індивідуальних форм виховної роботи належать: читання художньої літератури, колекціонуванн, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо.До масоких форм виховної роботи належать:Тематичні вечори, вечори питань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляд, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.Ефективною формою організації масової позакласної роботи є колективна творча справа (КТС), технологія якої була розроблена ленінградським вченим доктором педагогічних наук К.Т. Івановим. Групові форми виховної роботи: гуртки, екскурсії, походи, класні години та ін.Технологія організації позакласної виховної роботи включає: моделювання, практичне виховання і аналіз діяльності. Вчитель повинен привчати себе працювати за таким алгоритмом.Результати моделювання відображають в конспекті загальнокласного виховного заняття, який має таку структуру:1. Назва.2. Мета, завдання.3. Обладнання.4. Форма проведення. 5. Хід.У позакласній та позашкільній виховній роботі використовується розмаїття методів: розповіді, бесіди, лекції, диспути, дискусїї і ін.

57. Методи стимулювання діяльності і поведінки учнів: метод перспективних ліній, змагання, заохочення, покарання. Метод має органічно пов’язуватись з метою виховання,не універсалізація якогось з методів, а їхня систематизація, вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховання, його принципами. Вибір методів залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховна взаємодія, від урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, динаміки, рівня зрілості, організованості учнівського колективу, властивостей особливості вчителя, рівня його педаг кваліфікації. Існує три рівні мотивації вчинків: когнітивний(людина діє згідно зі своїми переконаннями, усвідомлює необхідність даного вчинку. Вчинок може бути неприємним, але розум змушує його зробити це), емоційний(л діє за бажанням,хоч іноді і всупереч усвідомленій необхідності), поведінковий(л діє так як змушують обставини). Найкраще коли всі три рівні об’єднані. За вчинками стоять переконання, найчастіше вони імпульсивні. У процесі виховання не може бути стандартних ситуацій і стандартних підходів до використання способів виховного впливу. Адже педагогіка є насамперед мистецтвом. Тому слушною залишається думка А. Макаренка: «... ніякого засобу не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ви взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів».

У використанні методів виховання не може бути конкретних рецептів. Треба вивчати закони психічних явищ, зіставляти власні дії з соціально-психологічними законами та обставинами. Дбаючи про оптимальний вибір методу, слід мати на увазі, що жоден з них не слід універсалізувати, а використовувати систему методів. Вибір конкретних методів має узгоджуватися із завданнями і змістом виховного заходу, конкретними умовами, в яких здійснюється виховний вплив, відповідати індивідуальним та віковим особливостям учнів, враховувати особливості учнівського колективу.

59. Позашкільною називають освітньо-виховну зайнятість. Проводиться разом із навчально-виховним закладами, сімєю, трудовим колективами, товариствами, фондами громадян. Позашкільна освіта — сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах. Позашкільна освіта – складова системи безперервної освіти, спрямована на розвиток здібностей та обдарувань школярів,задоволення їх інтересів , духовних запитів і потреб у проф. значенні. Структура: позашкільні навч заклади і музичні школи, інші навч заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний час, гуртки секції клуби(науково-пошукові, спортивні клуби), міжшкільні навч заклади, клуби та обєднання за місцем проживання, спортивні та інші заклади, фонди,асоціації. Основні завдання позашкільної освіти: виховання громадянина України;вільний розвиток особистості та формування її соціально-громадського досвіду; виховання у вихованців, учнів і слухачів поваги до Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії; виховання у вихованців, учнів і слухачів патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей Українського народу, а також інших націй і народів;виховання у вихованців, учнів і слухачів шанобливого ставлення до родини та людей похилого віку; створення умов для творчого, інтелектуального, духовного і фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів; формування у вихованців, учнів і слухачів свідомого й відповідального ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих, навичок безпечної поведінки; задоволення освітньо-культурних потреб вихованців, учнів і слухачів, які не забезпечуються іншими складовими структури освіти; задоволення потреб вихованців, учнів і слухачів у професійному самовизначенні і творчій самореалізації; пошук, розвиток та підтримка здібних, обдарованих і талановитих вихованців, учнів і слухачів; вдосконалення фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів, підготовка спортивного резерву для збірних команд України з різних видів спорту; організація дозвілля вихованців, учнів і слухачів, пошук його нових форм; профілактика бездоглядності,правопорушень; виховання в учасників навчально-виховного процесу свідомого ставлення до власної безпеки та безпеки оточуючих; формування здорового способу життя вихованців, учнів і слухачів; здійснення інформаційно-методичної та організаційно-масової роботи. Основні напрями: художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчий, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експерементальний, спортивний, військово-патріотичний, бібліотечно-бібліографічний, соціально-реабілітаційний, гуманітарний. Основні форми: заняття або уроки, лекції, індивідуальні заняття, екскурсія або експедиція, семінари, конференції, вікторина, концерт, змагання, тренування, репетиція, похід, практ. робота в теплицях, підприємствах, гурткова клубна робота.

60. Професійно – педагогічні вимоги до класного керівника становлять професіограму, яка включає: - професійно-педагогічну спрямованість, - педагогічні уміння(конструктивні, дослідницькі), - знання: психологічні, методики, історії. – загальна ерудиція. Завдання класного керівника: - сприяння забезпечення умов для засвоєння учнями рівня та обсягу освіти. – створення умов для організації класного дозвілля, - сприяти підготовці учнів до самостійного життя, - координація роботи вчителів, психолога, мед.робітнмиків, учнівського самоврядування, батьків. Кл.керівник має право: - відвідувати уроки та позакласні заходи, - вносити пропозиції про матеріальне т а моральне заохочення, - ініціює розгляд питань соц..захисту, - відвідувати учнів вдома, - виявляти соц-пед ініціативу, - право на захист професійної честі, - матеріальне заохочення. Обовязки: - вибирати адекватні засоби виховання, - здійснювати контроль, - інформувати адміністрацію про свій клас, - дотримання пед..етики, - підвищення проф. рівня, - вести документацію.

61. Основні напрями діяльності класного керівника: -робота з учнями класу, -з учителями-предметниками, -з батьками.За Болдеревим: - вивчення учнів, - організація і виховання класного колективу, - координація виховної діяльності вчителів, організація і проведення позакласної виховної роботи. – робота спрямована на підвищення досягнень учнів, - зміцнення дисципліни, - співдружність з учнівським самоврядуванням, - робота з батьками учнів.Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути різними — індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін. За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

62. Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників. Диспути потребують ретельної підготовки, що передбачає підготовчий, основний і завершальний етап. Основні завдання підготовчого етапу: визначення теми, мети диспуту (має бути конкретною, орієнтованого на інтереси його учасників), створення організаційної групи (бажано, щоб до неї входили дорослі й учні), розподіл обов'язків, вибір ведучого, анкетування. Основний етап передбачає розвиток дискусії на основі сформульованих питань, які мають стимулювати роздуми учнів над проблемою, кристалізувати власне ставлення до неї. Ефективність диспуту залежить від того, наскільки невимушеною є його атмосфера. З цією метою складають і оприлюднюють правила поведінки під час диспуту: вільний обмін думками, рівність усіх у суперечці, головне — факти, логіка, доказовість; непристойні жарти, образи забороняються, гостре влучне слово схвалюється.Завершальний етап передбачає короткий аналіз диспуту, найхарактерніших позицій, підходів до вирішення проблем, заохочувальні оцінки найактивніших учасників диспуту, визначення нових дискусійних проблем.

Технологія проведення уроку-диспуту така: повідомлення теми, цілей та завдань диспуту; ознайомлення з наочністю, виставкою та іншими дидактичними матеріалами; спрямування учнів на відвертість, уважне й шанобливе ставлення до інших думок; обґрунтування своїх переконань, висновків. Керівництво диспутом з боку вчителя вимагає тактовності, коректності, уміння спрямовувати виступ учнів на об'єктивне розкриття суттєвих сторін проблеми, формування вмінь учнів оперувати фактами, переконувати в істинності чи хибності висловлюваних суджень. Важливо також дотримуватись вимог до диспуту, це: вільний обмін думками; на диспуті всі активні; кожний виступає та критикує будь-які положення, з якими він не згодний; головне в диспуті - факти, логіка, уміння доводити; міміка, жести, вигуки в якості аргументів не приймаються. Технологія організації та проведення диспуту. 1. Затвердження тексту, за яким плануються диспути.2. Визначення групи організаторів (менеджер турніру, ведучі й експерти - до 5-ти осіб). У цю групу входять люди, які мали досвід проведення роботи у групах, а також досвідчені гравці.(У якості стажерів-експертів запрошуються всі, хто бажає отримати досвід організації та проведення гри, молодші гравці.)Затвердження правил проведення диспутів. Оновлення правил проведення учнівських диспутів.Вибір організаційної форми заходу - сітки змагань (чвертьфінали, півфінали, фінали). Затвердження критеріїв експертної оцінки.Складання регламенту турніру (підготовчий етап (семінари) - турнір). Визначення орієнтовного терміну проведення зустрічей.Затвердження принципу формування складу команд (одного віку, одного класу, самоорганізація тощо).Рішення стосовно проведення фінальної показової гри (публічний диспут).3. Постановка всьому колективу учнів технічного завдання на диспути (ознайомлення з цілями, завданнями, текстом, регламентом, порядком проходження диспутів тощо).4. Формування складу команд за обраним принципом.5. Готовність до змагань. Обговорення питань на розуміння (навіщо такий текст, історія його написання, сучасність теми тощо). Складання командами тез за текстом, підготовка аргументації. Обговорення вірогідних заперечень і формування готовності до відповіді. На диспуті необхідно довести свої міркування та висловити докази й аргументи, що підтверджують перевагу команди, обґрунтованість тези.6. Проведення турніру диспутів у відповідності з розробленими правилами та сценарієм.7. Рефлексивний аналіз після кожної гри у присутності всіх учасників, а також на семінарі організаторів (визначення способів дій, логічності та доказовості міркувань, комунікативних умінь учасників диспутів).

63. Основним документом класного керiвника є план виховної роботи. Вiн вiдображає змiст, форми та методи виховної роботи.При плануваннi виховної роботи класному керiвниковi слiд врахувати: 1. Аналiз виховної роботи за минулий рiк.2. Мету та завдання виховання.3. Рiвень розвитку та вихованості учнiв.4. Можливостi школи.5. Досвiд i пiдготовленiсть класного керiвника.План виховної роботи має враховувати:1. Мету виховання. План — це не просто перелiк виховних заходiв. Кожен виховний захiд обов’язково має продовжувати наступний.2. Реальнi потреби колективу.3. Перспективнiсть.4. Узгодженiсть iз загальношкiльним планом.5. Об’єктивнi i суб’єктивнi можливостi.б. Конкретнiсть.7. Комплексний пiдхiд до планування (єднiсть морального, трудового, правового, фiзичного, естетичного виховання). Планування має бути гнучким, щоб у разi потреби щось додати чи змiнити.Структура плану виховної роботи:1. Короткий аналiз виховної роботи за минулий рiк.2. Мета та завдання на новий навчальний рiк.3. Характеристика класу (з урахуванням даних про рiвень вихованостi учнiв).4. Основнi виховнi справи з органiзацiї та розвитку класного колективу.5. Мета цих справ.6. Форми проведення.7. Характеристика даних справ (слiд зазначити рiвень розвитку колективу).8. Індивiдуальна робота з дiтьми (в роздiлi передбачаються методи та прийоми залучення конкретних учнiв до пiдготовки й проведення важливих справ).9. Iндивiдуальна робота з батьками (в роздiлi передбачається участь батькiв у конкретних справах i допомога, яку вони надають).

План виховної роботи в 4-А класi на _______ н. р.Психолого-педагогiчна характеристика колективу 4-А классу. У 4-А класi навчається ___ учнiв, з них:___ дiвчаток i ___ хлопчикiв. Клас вiкової норми з групою iнтелектуальних дiтей. Показники успiшностi у класi такi:• учнiв з високим рiвнем навчальних досягнень ______;• учнiв iз достатнiм рiвнем навчальних досягнень ______;• учнiв iз середнiм рiвнем навчальних досягнень ______;• учнiв iз початковим рiвнем навчальних досягнень _____.Бiльшiсть дiтей має високий навчальний потенцiал i хорошi здiбностi до навчання.___% учнiв класу навчаються iз задоволенням i тiльки троє ______ мають початковий рiвень навчальних досягнень.Труднощi пiд час вивчення окремих предметiв мають _________.Дисциплiна на уроках задовiльна. Такi учнi, як:_________ — не завжди виконують домашнi завдання. Колектив класу дiяльний, живий, енергiйний. За даними останнього анкетування пiд час вивчення мiкроклiмату колективу, активність учнiв класу виявилась такою: 50 % дiтей проявляють себе надзвичайно активно в життi колективу; 25 % дiтей мають середнiй рiвень активностi, а 15 % вiд загальної кiлькостi дiтей не цiкавляться справами колективу.60 % дiтей вважають, що колектив класу згуртований. За результатами анкетування виявлено групу дiтей з високим рiвнем тривожностi, напруженостi в життi коллективу. До її складу входять такi учнi:______________. Вони вiдчувають себе незахищеними вiд негативного впливу дорослих i товаришiв. Загалом стосунки у класi товариськi, толерантнi, приятельськi. Дiти можугь органiзовувати самостiйно справи, пiдтримувати одне одного й допомагати в критичних ситуацiях. Але повного порозумiння мiж дiвчатами та хлопцями немає (є випадки заздрощiв, образливостi, амбiцiйностi). У стосунках мiж дiтьми мало спiвчуття, теплоти, галантностi, терпимостi до помилок товарища. Не всi учнi проявляють стриманiсть у стосунках зi старшими, вчителями, не всi цiнують фiзичну працю, зокрема обслуговуючого персоналу. Бiльшiсть дiтей у класi з повних сiмей, де обоє батькiв виховують дитину; проте є сiм’ї, де вихованням дитини займається тiльки мати; є малозабезпеченi сiм’ї. Виховні завдання на I семестр:• прищеплювати учням любов до навчання, створювати умови для засвоєння навчальних програм i розвитку творчих здiбностей;• пiдтримувати позитивний мiкроклiмат в колективi та групах, на уроках i в позаурочному спiлкуваннi;• виховувати турботливе ставлення одне до одного, до батькiв, учителiв, молодших за вiком i людей похилого вiку; формувати найкращi моральнi якостi;• надавати квалiфiковану допомогу батькам у питаннях виховання в дiтях кращих людських якостей i подолання негативних звичок i рис характеру;• прищеплювати учням загальноприйнятi етичнi норми в поведiнцi та спiлкуваннi;• виховувати творчi здiбностi, пiдтримувати iнiцiативнi, органiзаторськi здiбностi та естетичнi нахили в дiтей. Аналiз навчально-виховного процесу в 4-А класi за I семестр. Перший семестр закiнчили _____ учнiв класу. Вибув _______. Добре вчиться ______ учнiв, один учень (_____) має початковий рiвень навчальних досягнень (з математики та фiзкультури). Якiсний показник — 44 %. Рiвнi навчальних досягнень учнiв вiдповiдають загальному рiвню пiдготовленостi класу. Адже, за даними психолога, 4-А — це клас вiкової норми з групою iнтелектуальних дiтей. Високий рiвень навчальних досягнень виявили _____________. Покращили успiхи в навчаннi ____________. Початковий рiвень навчальних досягнень мають ______________, що зумовлено вiдсутнiстю постiйного нагляду з боку батькiв. Дiти часто не виконують домашнiх завдань, а на уроках не мають найнеобхiднiшого — ручки, зошита тощо. _________________________________(прiзвище, iм’я)(за даними психолога) має низький рiвень розвитку пам’ятi, уповiльнену реакцiю, погано чятає, мало працює над собою. _________________________________(прiзвище. iм’я)не має мотивацiй до навчання, звiдси — невмiння долати труднощi в навчаннi.Стосунки мiж учнями класу загалом дружнi й доброзичливi. Протягом семестру не було випадкiв суперечок чи непорозумiнь мiж хлопцями й дiвчатами. Хоча деяким учням __________________ — треба бути ввiчливiшими й стриманiшими з дiвчатами.Решта теж потребує допомоги: трапляються випадки заздрощiв або надмiрної образливостi. У стосунках мiж ними треба заохочувати прояви спiвчуття, поступливостi, взаємоповаги.Учнi класу досить згуртованi. Проте, на вiдмiну вiд непоганої органiзацiї справ iз власної iнiцiативи, вони абсолютно байдужi й пасивнi до загальношкiльних справ або добродiйних акцiй. Необхiдно розвивати почуття вiдповiдальностi. Особливу увагу потрiбно звернути на мовлення учнiв, яке часто засмiчене брутальними словами.Дiти класу активнi, люблять i вмiють виконувати рiзнi доручення. Упродовж семестру ми всiляко пiдтримували рiвень громадської активностi, зацікавленостi життям класу, навчанням, що сприяло створенню позитивного мiкроклiмату в колективi. Це добре позначилося на успiхах дiтей у навчаннi. За семестр ми досягли успiхiв у вихованнi таких якостей, як iнiцiативнiсть, чеснiсть, акуратнiсть, вiдповiдальнiсть за власнi вчинки.

При плануванні кл.керівник має знати всі методичні інструкції. Вимоги до плану:- цілеспрямованість, -правильність і конкретність виховних завдань, -оптимальне поєднання освіти і організації навчання учнів, -системний підхід, -поєднання перспективності і злободенності в помічених вимогах до плану, -зв'язок внутр..з роботою поза школою, -врахування вікових особливостей, -забезпечення наступності і посильності, систематичності, різноманітність форм і методів виховання. Структура плану: 1.Список учнів,2. Коротка характеристика колективу.3.Завдання на семестр.4.Соціальний паспорт.5.Актив класу.6.Основні виховні заходи.7. Індивідуальна робота з учнями.8.Робота з батьками.

64. Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання – національне, моральне, правове, статеве, художньо-естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове. Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім’ї .Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Методи прямого навчання цінностей: бесіда, дискусії. Методи стимулювання позитивної поведінки: стимулювання, на казання.

65. Із закону про освіту випливає, що сімя є головним осередком виховання дитини,. На батьків покладається відповідальність(ст..59,60) Метою виховання дітей в родині є забезпечення високого рівня вихованості та освіченості свідомого громадянина України.Своєю виховною функцією служить і собі(виховання сімянина) і суспільству(виховання громадянина). Умови успішного сімейного виховання: авторитет батьків, сімя має бути дружнім колективом, інтереси членів сімї перебувають в гармонії з інтересами сусп., повна сімя, єдність вимог з боку батька і матері, наявність у батьків почуття відповідальності за виховання, дотримання правил і норм життя, атмосфера доброзичливості, використання порад видатних педагогів. Про відповідальність батьків, їх права і обов’язки(згідно з законом про освіту): Відповідальність батьків за розвиток дитини:1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Права батьків:Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:- вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей. 2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані: -забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання; -постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; -поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв; -виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

66. Форми спільної роботи школи і сімї: -Відвідування учнів, - індивідуальна бесіда,- запрошення в школу, -листування, -консультації, -батьківські дні, дні відкритих дверей, -батьківські збори, -збори батьків(отцов), -робота з активом батьків, -бесіди та лекції, -вечір запитань та відповідей,-обмін досвідом,-ознайомлення з педагогічною літературою. Перед зборами – підготовчий етап. (7 клас)ПЕРШІ ЗБОРИ. СТАТЕВІ РОЗХОДЖЕННЯ ТА ДОЗРІВАННЯ. Задачі зборів:1. Показати батькам значення участі батьків у статевому вихованні дітей.2. Звернути увагу на проблеми, пов'язані зі статевим дозріванням підлітків.Питання для обговорення:Роль родини в період статевого дозрівання дитини.Фізіологія підлітка.Шляхи рішення проблем, пов'язаних зі статевим дозріванням учнів у класі (педагогічні ситуації для батьків).

67. Пед. майстерність – високе мистецтво виховання, навчання, яке постійно вдосконалюється доступне кожному педагогу, який працює і любить дітей. Пед майстерність – це здійснення пед. Діяльності, що забезпечує самореалізацію високого рівня проф. д-сті на рефлексивній основі. Структурні компоненти – основи ПМ: 1.с-ма проф. пед. Знань умінь та навичок,2.досвід пед. Д-сті,3. Комплекс властивостей особистості, що включають гуманістичну спрямованість, пед. Здібності, пед.техніку. Пед.здібності:комунікативні(доброзичливість), перцептивні(проникливість ситуацією), динамізм особистості, емоціональна стабільність(здатність володіти емоціями), оптимістичне прогнозування, креативність, пед. Техніка. Пед.техніка – вміння використовувати власний психофіз. апарат як інструмент виховного впливу. Групи пед.техніки: 1.повязані із умінням педагога управляти своєю поведінкою:-техніка володіння своїм організмом,-управління емоціями, -управління увагою,уявою,соц.перцепцією – пов’язані з умінням взаємодіяти з особистістю, колективом: - техніка організації контакту, - управління. Пед техніка є зовнішня і внутрішня(створення внутр.пережівань особистості,психічне налаштування вчителя на пед. Ді-сть. Техніка спілкування – голос, дикція, темп, інтонація.

68. Внутрішня техніка вчителя, її характеристика. Способи виховання внутрішньої техніки.

Пед.техніка:

1)Внутрішня (вміння організовувавати внутр. «я»)

• уміння вчителя керувати своєю поведінкою

• уміння керувати емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, для збудження творчого самопочатку

• уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою)

• техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом)

Шляхи формування педтехніки:

1) Внутрішня

1. Властивості особистості: - пед. оптимізм

- впевненість у собі

- уміння володіти собою

- наявність вольових якостей

- вміння гальмувати хибні емоції, збудження

2. Створення мажору (посмішки, музикальний фон)

3. Бібліотерапія, музикотерапія

4. Психологічна гімнастика

5. Імітаційна гра (гра в людину, яку хочу наслідувати)

6. Педагогічний гумор

7. Регуляція м’язового напруження

8. Самонавіювання

69. Зовнішня техніка вчителя. Структура невербальних засобів комунікації.

Педагогічна техніка:

2)Зовнішня: - техніка організації контакту

- управління педагогічним спілкуванням

- уміння вплинути на особистість і колектив

- організація колективних справ

Невербальні засоби:

- статична (фізіогноміка)

- запахи (природні і штучні)

- артефакти

- динамічні засоби:

а) кінетика (жести, міміка, хода, поза, постава)

б) візуальний контакт

в) просодика і екстралінгвістика (інтонація, гучність, тембр, темп, сміх, кашель)

г) такесика (дотик) – рукостискання, поплескування, обійми

д) проксеміка (орієнтація в просторі) – дистанція (1м) діагональ

Шляхи виховання педтехніки: 2)Зовнішня: - демонстрація впевненості в собі, внутр.сили (міміка, пантоміміка, постава)

- спрямованість на монолог, діалог (погляд, дистанція, посмішка)

- естетизація середовища спілкування

70. Сутність педагогічного спілкування, як виду професійної діяльності вчителя. Його особливості, функції, види та стилі. Наведіть приклади оптимальних стилів спілкування.

Спілкування – міжособистісна взаємодія, сукупність зв’язків та взаємовпливів, що виникають і закріплюються між людьми в процесі їх спільної життєдіяльності.

Професійно-педагогічне спілкування – система соц-псих. взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є:

- обмін інформацією

- виховні впливи

- організація взаємовідносин за допомогою виховних заходів (Юсупов, Кан-Калик)

Функції спілкування:

1) джерело інформації, обмін нею

2) організація діяльності

3) вивчення особистості учня

4) обмін ролями, зміна ролей (я-дитина, я-батько, я-дорослий)

Види:

* функціонально-рольове – стандартизоване, обмежене, рольове

*особистісно-рольове – емпатія, рефлексія

Прибудови (позиції):

- згори

- збоку

- знизу

* співпереживання (вербальне і невербальне)

* регулювання спільної діяльності

3 сторони спілкування:

1) комунікативна (верб. і неверб.)

2) інтерактивна (взаємодія за допомогою вчинків, дій)

3) перцептивна (усвідомлення власних станів, і як думають люди про тебе, рефлексія, емпатія, розуміння, оцінювання станів іншої людини)

Стилі спілкування:

індивід. типологічні особливості взаємодії, сукупність методів, прийомів, що є сталими.

Стилі керівництва:

1)авторитарний

- дистанція (вікова, посадова, професійна)

- менторський (людина підсвідомо бере на себе роль наставника, не навчає, а повчає)

- залякування (невпевнений в собі, але на цьому фоні використовує свій статус)

2) ліберальний

- загравання

3) демократичний

- спільна діяльність

- дружня прихильність

71. Сутність функціонально-рольових та особистісно-орієнтованих відносин учителя та учнів. Покажіть різницю між ними та специфіку їх виховного впливу на учнів.

Пед.спілкування – це професіональна комунікативна взаємодія педагога з учнем на уроці і поза ним, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, а також на психологічну оптимізацію навчальної діяльності і стосунків.

Педагогічне спілкування (види):

1) функціонально-рольове спілкування вчителя (суто ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції) – головна мета – забезпечити виконання певних дій, особисте ставлення педагога не враховується й не виявляється.

2) особистісно-орієнтоване спілкування вчителя (виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів) – головна мета – розвиток учнів.

Риси особистісно-орієнтованого вчителя:

- відкритий і доступний для кожного учня, дає їм можливість висловлювати свої думки і почуття, відвертий у своїх поглядах, демонструє учням цілковиту до них довіру, не принижує їхньої гідності

- щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем, справедливий

- виявляє емпатійне розуміння – бачення поведінки учня його ж очима, відчуває внутрішній світ дитини

- надає учням реальну допомогу

72. принципів визначте умови їх ефективної реалізації в реальній практиці ЗОНЗ.

Школознавство – галузь педагогіки, яка вивчає питання управління освтою і школою, як основною ланкою в цій системі. Управління – ширше поняття, керівництво – вужче поняття, є функцією управління. Управління - прерогатива державних органів освіти, а керівництво – сфера д-сті директора школи. Управління – організована планомірна д-сть відповідних органів і окремих осіб, спрямована на впорядкування, вдосконалення і розвиток освіти, шкіл та інших навч-вих заходів. Керівництво – спрямування та координація д-сті людей щодо досягнення визначеної мети. Принципи управління освітою: 1.соціальної детермінації(розуміння головних соц. завдань, проводити держ.політику, врахування місцевого менталітету.)2. Гуманізації і психологізації(базується на повазі до кожного учня, працівника, піклування про здоровя)3. Науковості і компетентності(забезпечення високого кінцевого результату)4. Інформаційної достатності.5. аналітичного прогнозування(на перспективу розвитку школи).6. оперативного регулювання(корегулюються плани дій школи, усунення перешкод).7. зворотного зв’язку(спрямування на задоволення організаційних питань, корегулювання моніторингу)8. Наступності і перспективності(здатність аналізувати минуле, шукати позитивне, зміцнювати традиції).9. демократії і централізму(поєднання колективних форм школою з вчителями, органами громадських організацій, директор несе відповідальність).10.стимулювання і згуртування кадрів.11. правової пріоритетності і законності(рішення керівника мають бути правовими).12. фінансово-економічної раціональності та ділової активності(все має мати фінансово-екон обгрунтування)

73. Національна доктрина розвитку освіти про мету і пріоритетні напрями її розвитку.

Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:

• особистісна орієнтація освіти;

• формування національних і загальнолюдських цінностей;

• створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

• постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

• розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

• пропаганда здорового способу життя;

• розширення україномовного освітнього простору;

• забезпечення освітніх потреб національних меншин;

• забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

• розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

• органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

• запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

• створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

• створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

• інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

74. Визначте структуру системи освіти в Україні відповідно до Закону України «Про освіту». Принципи побудови освіти в Україні.

Поняття системи освіти визначене у Законі України «Про освіту» [6]. Тобто, система освіти – це сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структурно система освіти включає такі складові:

• дошкільну освіту;

• загальну середню освіту;

• позашкільну освіту;

• професійно-технічну освіту;

• вищу освіту;

• післядипломну освіту;

• аспірантуру;

• докторантуру;

• самоосвіту.

Основними принципами освіти в Україні є:

• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів

• освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її

• здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських

• духовних цінностей;

• органічний зв'язок із світовою та національною історією,

• культурою, традиціями;

• незалежність освіти від політичних партій, громадських і

• релігійних організацій;

• науковий, світський характер освіти;

• інтеграція з наукою і виробництвом;

• взаємозв'язок з освітою інших країн;

• гнучкість і прогностичність системи освіти;

• єдність і наступність системи освіти;

• безперервність і різноманітність освіти;

• поєднання державного управління і громадського самоврядування

• в освіті.

76. Охарактеризуйте спільне та відмінне в системі освіти України та однієї із країн, мову якої вивчаєте.

Структура освіти України побудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. Але досвід інших країн ніколи не буває зайвим. Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань.

Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні. До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші. Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

Зміст освіти зарубіжної школи

Проблема змісту навчання — одне з головних питань теорії та практики навчання в зарубіжній педагогіці. Уявлення про зміст освіти в зарубіжних школах дає середньостатистичне співвідношення предметів у навчальному плані. В розвинутих країнах (СІЛА, Англія, Франція та ін.) на гуманітарний цикл припадає 46%, природничо-математичний — 21,5, художньо-естетичний — 10, оздоровчо-трудовий — 21%. Цікавим є зміст навчання в американських середніх школах. Старша середня школа США має два навчальні профілі: академічний і практичний. Практичний — загальний, комерційний, індустріальний, сільськогосподарський напрями. Для всіх учнів обов'язкове вивчення рідної мови, суспільних дисциплін, природознавства і математики, заняття фізкультурою. Окрім того, вони можуть обрати кілька предметів з циклу необов'язкових. Академічний профіль передбачає вивчення алгебри, геометрії, фізики, хімії, біології, іноземних мов. Право на отримання диплома про закінчення старшої середньої школи дає певна кількість залікових одиниць, або «кредитів» (не менше 16), які випускник повинен набрати у процесі навчання. Заліковою одиницею вважають вивчення дисципліни впродовж року по 5 годин на тиждень. Таких одиниць треба набрати: з англійської мови і літератури — 4, з історії —2, соціальних наук — 1, природничих наук — 2, математики (алгебра, геометрія, тригонометрія) — 2. Кожен учень зобов'язаний прослухати 2—3-годинний цілеспрямований курс, наприклад, іноземної мови, психології, стенографії, 3—4 залікових одиниці можна отримати за вивчення додаткових предметів на вибір. За американськими законами, учень не зобов'язаний засвоїти весь програмний матеріал і отримати атестат з хорошими оцінками, він лише повинен щодня ходити до школи до 16 років. Відтак він може не продовжувати навчання.

Вища освіта з'явилася на території сучасних США зусиллями емігрантів-європейців, які 1636 р. створили Гарвардський коледж, за зразком якого надалі формувалися заклади місцевого значення і невеликим контингентом студентів з багатих верств населення.

Серйозна розбудова масової багаторівневої системи освіти у другій половині ХІХ сторіччя була викликана об'єднанням країни і швидкою індустріалізацією. За європейськими зразками створювалися нові університети, набагато розширилися й демократизувалися старі коледжі. Важливе значення мало створення законодавчої бази, яка сприяла розвитку масової освіти, а також запозичення досвіду тих країн, що випереджали США за розвитком освіти (Англія, Німеччина, Франція). У 1876 р. створена перша в країні аспірантська школа Джона Гопкінса, програми якої забезпечували підготовку науковців високого рівня. Талановита молодь скеровувалася на докторські студії в Європу і впродовж кількох десятиліть американські аспіранти кількісно істотно переважали представників інших країн у кращих університетах Берліна, Геттінгена, Лондона і Парижа.

ХХ сторіччя стало часом постійного розширення й урізноманітнення системи середньої і вищої освіти в США. У наш час середня освіта в країні загальна і безоплатна. Дошкільне виховання здійснюють ясла (nursery school) та дитячі садки (kindergarten), які охоплюють більшу частину старшої вікової групи. Обов'язкова освіта розпочинається з 6 років, триває 12 років і має за побудовою різні варіанти: 8 +4, 6 + 3 + 3, 6 + 6 років. Найчастіше це другий варіант з послідовним вільним переходом між Primaty (Elementary), Junior i Senior High School. Батьки можуть обрати безоплатні державні школи (public school) чи приватні — private school. Маючи ширший бюджет, останні надають за кошти батьків освітні послуги вищого рівня, ніж державні школи. Уряд встановлює лише дуже загальні рамки вимог для навчання, тому програми середньої освіти відрізняються у різних штатах, містах, округах і школах. Батьки і діти мають велику свободу вибору істотної частини дисциплін та змісту тих, що є обов'язковими. Останнім часом у США постійно зростає кількість спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням частини предметів, де знайшли роботу частина тих вчителів, що емігрували з екс-соціалістичних країн. Набір у ці школи відбувається за результатами попереднього навчання. Вкажемо, що у США немає загальнодержавної шкали оцінок. Застосовуються то різні варіанти числових, то рейтингові. Все ж найпоширеніша 5-бальна з позначенням балів літерами від А до Е. Увага уряду до талановитих (gfted) дітей невпинно зростає, як і зацікавленість у вдосконаленні знань загалу учнів.

Заяви у вищі заклади освіти учні США подають у віці 17 років за рік до закінчення середньої школи. Для зарахування необхідно успішно скласти відповідні тести й отримати атестат — High School Diploma. Останній рік школи частина учнів присвячує поглибленому вивченню тих дисциплін, які вони планують обрати в закладах вищої освіти. Успішне складання заключних тестів може дати право розпочати занаття у ВЗО відразу з другого курсу.

Система вищої освіти США надзвичайно велика і різноманітна. На відміну від інших країн, великої популярності набули програми 2-3-річної спеціалізованої підготовки у місцевих і молодших коледжах, які давали змогу порівняно дешево і швидко готувати до ефективної практичної роботи широкі контингенти молоді. Завдяки цьому США у ХХ ст. постійно перебували й утримуються зараз у числі світових лідерів з охоплення населення різними видами післясередньої освіти. Середину 90-х років країна зустріла з майже 4000 ліцензованих закладів вищої освіти різного рівня й близько 14 млн. студентів (1/3 закладів і понад 1/5 студентів планети).

Особливістю США є й те, що, крім освітніх і наукових функцій, їх заклади вищої освіти виконують важливі соціально-культурні завдання (програми безперервного навчання, перепідготовки безробітних, консультаційні й експертні послуги, надання курсів різного змісту і тривалості усім, хто цікавиться новим і прагне самовдосконалення).

Американські закони визначають, що незалежно від підпорядкування всі заклади вищої освіти повинні вважатися автономними об'єднаннями під загальним наглядом усього суспільства (федерального уряду і урядів штатів як розподілювачів коштів за встановленими законами) й фактичним керівництвом органів (наглядових рад довірчих осіб), що складаються з представників наукової громадськості, місцевої влади, підприємницьких і фінансових кіл, професорів, відомих громадян з дипломами даного ВЗО. Вироблена ними стратегія розвитку закладу реалізується затвердженим наглядовою радою президентом закладу та його адміністративною командою.

У кожному штаті за сторіччя сформувалася власна структура координації діяльності розташованих на його території ВЗО різного рівня і підпорядкування й встановлення спільних "правил гри і вимог" (стандарти з прийому і програми, форми звітності й перевірок, рівні фінансового забезпечення тощо). Усі численні громадські організації разом формують Американську раду з освіти, завданням якої є представлення загальних інтересів і потреб системи освіти й мільйонів її учасників перед федеральним урядом і президентом.

75. Відповідно до Закону «Про загальну середню освіту» охарактеризуйте структуру та типи ЗНЗ

Стаття 9. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів

системи загальної середньої освіти

1. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта), існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів I, II, III ступенів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

• середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів (I ступінь - початкова школа, II ступінь - основна школа, III ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

• спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

• гімназія - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

• ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

• колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

• загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

• спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

• загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

• школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

• вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

77. Охарактеризуйте тенденції розвитку системи освіти країни, мову якої вивчаєте.

Невдоволеність багатьох країн результатами шкільної освіти спричинила потребу її реформування. З цією метою важливо було виробити стратегічний напрямок розвитку системи загальної середньої освіти на перспективу. Особливий науковий і практичний інтерес у цьому контексті викликають, на нашу думку, педагогічні пошуки та здобутки у США, країні, де склалися альтернативні напрями освіти.

США

Зарубіжна школа і педагогіка прагнуть удосконалити існуючу класно-урочну систему навчання різними шляхами. Один із них — навчання учнів групою вчителів за певного розподілу обов'язків між ними. Провідний педагог пояснює новий матеріал кільком класам-паралелям, а закріплення здійснюють по класах інші вчителі-помічники. Така система поширена у школах США, Швеції та інших країн. До новацій у розвитку форм навчання належать неградуйовані школи і школи з різновіковими об'єднаннями учнів за інтересами. У не градуйованих школах заняття організовують так, щоб учень, виконуючи самостійну роботу під керівництвом учителя-консультанта, міг досягати вищих результатів власним темпом. Практикують і так зване відкрите навчання, суть якого в тому, що у школі учень навчається обмежений час, отримуючи від учителя

загальні вказівки і завдання. Для їх виконання він повинен звертатися до спеціального навчального центру, де його забезпечать необхідною інформацією і матеріалами для самостійної роботи з опорою на технічні засоби навчання. В індивідуалізації навчання учнів використовують контрактну форму. Контракт — угода між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи учня. Ця форма навчання дає змогу учням індивідуально планувати свою навчальну діяльність і оволодівати матеріалом відповідно до власних здібностей та інтересів. Контракт не звільняє від щоденних занять у школі, а є доповненням до них, оскільки складений з метою поглиблення знань з окремого предмета. За такої форми навчання вчитель є лише організатором пізнавальної діяльності учня і консультантом. У багатьох школах запроваджено такі форми організації навчання, як навчальні центри і центри за інтересами. Навчальний центр може бути організовано у класі, він забезпечує учнів, що цікавляться певною галуззю знань, необхідним обладнанням і матеріалами, науковою і популярною літературою. Центри за інтересами дають учням змогу розширити знання з конкретної соціальної проблеми: дослідити екологічну ситуацію в штаті, расове питання та ін. Результати роботи учнів над проектами у навчальному центрі або центрі за інтересами оформляють у шкільні виставки, наукові доповіді тощо. Серед нових форм організації навчання — «школи без стін». Така школа не має свого приміщення, постійних класів. Діти збираються з учителем у різних місцях, планують свою роботу, відвідують заводи, музеї, бібліотеки, пізнають передусім практичний бік життя. У сучасних школах США використовують також проекти — індивідуальну або групову форму дослідження (учні збирають інформацію, аналізують її, роблять висновки й отримують результати). Роль учителя — надання допомоги, спрямування процесу навчання загалом.

Таким чином головний стратегічний напрям розвитку системи шкільної освіти в різних країнах світу лежить на шляху розв'язання проблеми особистісно-орієнтованої освіти - такої освіти, де особистість учня, студента була би в центрі уваги педагога, психолога, в якій діяльність учіння, пізнавальна діяльність, а не викладання, була би ведучою в тандемі учитель-учень, щоб традиційна парадигма освіти учитель-підручник-учень була рішуче замінена на учень-підручник-учитель. Саме так побудована система освіти у провідних країнах світу.

Протягом 1970-1980-их років існувала тенденція зменшення популярності традиційних гуманітарних наук. Замість цього, студенти вибирали профілюючі дисципліни, які готували їх до конкретної роботи. В 1987 році 56 відсотків звань бакалавра були отримані в сфері бізнесу і менеджменту, комп'ютерної техніки і інформатики, освіти, машинобудування, медицини та суспільствознавста. Тільки 13 відсотків звань були отримані в традиційних науках та Мистецтвах.

Але деякі оглядачі вважають, що ця технократична тенденція закінчується, і студенти все частіше обирають традиційні області навчання. Вони приводять той факт, що в 1987 році число тих, хто отримав звання бакалавра з математики, виросло на 49 відсотків порівняно з 1981 роком, коли воно було на самому низькому рівні. Зростає кількість тих, хто отримав звання бакалавра з англійської мови та літератури, іноземних мов, історії та фізики.

В багатьох аспектах це нове збільшення популярності гуманітарних наук є поверненням до давніх традицій в американській освіті.

Чи можуть американські коледжі та університети почивати на досягнутих результатах? Зараз в Америці близько 12 мільйонів студентів. Вони живуть в суспільстві, яке твердо вірить в зв'язок між освітою і демократією. В їх розпорядженні великі бібліотеки (тільки в Гарварді більше 10 мільйонів томів), останні технічні досягнення і традиції науково-дослідницької роботи. (Перший в світі електронний комп'ютер був, наприклад, розроблений в Університеті Пенсильванії). Вони можуть вільно добиватися своїх цілей, розвивати свої здібності та здобувати професійні знання.

І все ж багато американців не задоволені станом вищої освіти в країні.

Мабуть найбільше нарікань викликають навчальні плани вузів і, особливо, широке розповсюдження факультативних дисциплін. В середині 1980-их років Асоціація американських коледжів (ААК) опублікувала доповідь, в якій закликала до викладання всім студентам певного набору традиційних дисциплін. Згідно з цією доповіддю, це мають бути точні науки і вивчення культурних відмінностей (а також основні навики грамотності). Дещо подібна доповідь під назвою «Охопленість навчанням» була опублікована Національним інститутом освіти (НІО). В ній НІО прийшов до висновку, що навчальні програми вузів стали «надмірно професійними і зв'язаними з роботою». Доповідь також попередила, що вузівська освіта практично не розвиває в студентах «загально прийнятих цінностей та знань», які традиційно зв'язують американців. Чи правдиве це звинувачення?

На даний момент, можливо, в ньому є доля істини. І справді, деякі студенти отримують свої дипломи без вивчення західної цивілізації, вже не кажучи про другі світові культури. Інші закінчують коледж, не вивчаючи точних наук чи управління. У відповідь на це, деякі коледжі почали робити наголос на обов'язковому для всіх студентів певному набору дисциплін. З іншого боку, багато студентів і деякі викладачі виступили з критикою навчальних програм вузів, як «євроцентричних», які нехтують культурами Африки, Азії чи Латинської Америки. Це привело до появи руху, спрямованого на «мультикультуралізм», тобто вводу до навчальних програм багатьох вузів таких дисциплін, як африканська література або роль жінки в суспільстві. Деякі традиціоналісти вважають, що ця тенденція зайшла занадто далеко.

Дані проблеми свідчать, що американська вища освіта змінюється, як це відбувалось на протязі всієї її історії. І, як і в минулому, ці зміни можуть йти в досить несподіваних напрямках: пуритани заснували коледжі для підготовки церковників, але студенти цих коледжів залишились в історії як керівники першої в світі конституційної демократії. Коледжі, яким була дарована земля, мали ціллю навчати сільському господарству та машинобудуванню будівників американського заходу. Зараз багато з цих коледжів являється ведучими в світі по науковим дослідженням. Американські університети були засновані для навчання досить невеликої еліти. В XX столітті колишні військовослужбовці, жінки та представники меншостей заявили про своє право навчатися в цих університетах. Повний результат цієї зміни, можливо, ще в майбутньому.

Для американців завжди було дуже важливо «примусити систему працювати». Це особливо стосується сфери освіти. Перед американцями зараз постали важливі питання: «Яку роль в світі повинна відігравати Америка як найстаріша конституційна демократія, найбільша економічна держава і перша в світі ядерна держава?» Американці високо цінують право висловити свою точку зору на ці питання. Але вони, в той же час, усвідомлюють всю складність цих питань. Щоб прийняти участь у вирішенні подібних проблем, більшість американців відчуває, що їм необхідна вся інформація, яку вони можуть отримати. Найважливішу роль в цьому відіграють коледжі та університети. І які б вимоги про поліпшення навчання перед ними не ставились, їх майбутнє майже гарантовано прагненням американців до розвитку і вдосконалення. Наступною зміною в системі освіти США, можливо, буде тенденція продовження людьми навчання в вузах протягом всього їхнього життя.

78. Положення про загальноосвітній навчальний заклад, його структура.

1. Загальна частина (розкривається те, чим керується ЗНЗ, завдання ЗНЗ, права та обов’язки тих, хто отримує освіту, рівень ЗНЗ,)

2. Типи загальноосвітніх навчальних закладів та порядок їх утворення (опис типів ЗНЗ)

3. Організація навчально-виховного процесу

4. Учасники навчально-виховного процесу (зарахування до ЗНЗ, права учасників, зобов’язання, працівники, зобов’язання, права, батьки)

5. Управління загальноосвітнім навчальним закладом (директор, пед..рада, конференція)

6. Матеріально-технічна база та фінансово-господарська діяльність

7. Міжнародне співробітництво

8. Контроль за діяльністю загальноосвітнього навчального закладу

79. Загальні збори (конференція), рада школи, піклувальна рада, їх склад та повноваження.

Органом громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу є загальні збори (конференція) його колективу, що скликаються не менше одного разу на рік. Порядок скликання, повноваження, чисельність, склад загальних зборів (конференції) колективу встановлюються статутом закладу і колективним договором.

Загальні збори (конференція) заслуховують звіт директора про здійснення керівництва загальноосвітнім навчальним закладом, розглядають питання навчально-виховної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладу.

У період між загальними зборами (конференціями) діє рада загальноосвітнього навчального закладу, діяльність якої регулюється статутом загальноосвітнього навчального закладу. До складу ради загальноосвітнього навчального закладу обираються пропорційно представники від педагогічного колективу, учнів (вихованців) школи II - III ступенів, батьків і громадськості. Рада загальноосвітнього навчального закладу організовує виконання рішень загальних зборів (конференцій), затверджує режим роботи закладу, розглядає питання здобуття обов'язкової загальної середньої освіти молоді, підтримки ініціатив щодо вдосконалення системи навчання і виховання учнів, дослідно-експериментальної роботи педагогів, зміцнення матеріально-технічної бази, поповнення й використання бюджету закладу, розподілу фонду загального обов'язкового навчання, вносить пропозиції щодо морального і матеріального заохочення учасників навчально-виховного процесу.

У загальноосвітньому навчальному закладі за рішенням загальних зборів (конференції) або ради загальноосвітнього навчального закладу можуть створюватися і діяти піклувальна рада, учнівський комітет, батьківський комітет, методичні об'єднання, комісії, асоціації тощо, положення про які розробляє і затверджує Міністерство освіти і науки.

Піклувальна рада - це орган самоврядування, який формується з представників органів виконавчої влади, підприємств, установ, навчальних закладів, організацій, окремих громадян з метою залучення громадськості до вирішення проблем освіти, забезпечення сприятливих умов ефективної роботи загальноосвітнього навчального закладу.

Члени піклувальної ради загальноосвітнього навчального закладу обираються на загальних зборах (конференціях). Склад піклувальної ради формується з представників органів виконавчої влади, підприємств, установ, навчальних закладів, організацій, окремих громадян.

Піклувальна рада вживає заходів до зміцнення матеріально-технічної і навчально-методичної бази, залучення додаткових джерел фінансування закладу, поліпшення умов для організації навчально-виховного процесу, стимулювання творчої праці педагогічних працівників тощо.

80. Педагогічна рада - постійно діючий колегіальний орган управління навчальним закладом.

Педагогічна рада школи - постійно діючий орган, який розглядає кардинальні питання навчаль­но-виховного процесу

До складу педагогічної ради входять усі педагогічні працівники ЗНЗ, вчителі школи, батьки.

Директор школи є головою педагогічної ради, яка є постійно діючим колегіальним органом управління навчальним закладом. Педагогічна рада розглядає багато питань роботи школи. Вона радить директору як організувати краще навчальний процес, удосконалити роботу вчителів. Педагогічна рада розглядає питання переведення учнів до наступних класів, їх нагородження за успіхи у навчанні, а також може притягнути учнів до дисциплінарної відповідальності за невиконання ними своїх обов'язків.

Педагогічна рада розглядає питання:

• вдосконалення й методичного забезпечення навчально-виховного процесу;

• планування та режиму роботи загальноосвітнього навчального закладу;

• переведення учнів до наступних класів та їх випуск, видачі документів про відповідний рівень освіти, нагородження за успіхи в навчанні;

• підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої творчої ініціативи, впровадження у навчально-виховний процес досягнень науки і передового педагогічного досвіду;

• морального та матеріального заохочення учнів (вихованців) та працівників закладу;

• притягнення до дисциплінарної відповідальності за невиконання ними своїх обов'язків

81. Внутрішньо шкільне управління є діяльністю управляючої підсистеми, яка спрямована на реалізацію мети школи шляхом створення умов, необхідних для ефективного розвитку педагогічного процесу.

Управління навчальним закладом здійснює директор і його заступники. їх функціональні обов'язки, порядок призначення чи обрання визначаються Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, Статутом загальноосвітньої школи чи іншого навчального закладу.

Директор загальноосвітнього навчального закладу виконує такі функціональні обов'язки:

• забезпечує реалізацію державної освітньої політики;

• представляє інтереси навчального закладу в державних і громадських органах;

• організовує навчально-виховний процес, здійснює контроль за його ходом і результатами, відповідає за якість і ефективність роботи педагогічного колективу;

• створює необхідні умови для організації позакласної та позашкільної роботи;

• створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, пошуку та застосування ними ефективних форм і методів навчання та виховання;

• за погодженням з радою навчального закладу призначає і звільняє своїх заступників, педагогічних працівників;

• організовує в установленому порядку раціональне використання виділених навчальному закладу бюджетних асигнувань;

• несе відповідальність за свою діяльність перед учнями, батьками, педагогічними працівниками, та загальними зборами (конференцією), засновником, місцевими органами державної виконавчої влади.

Визначені функціональні обов'язки директора навчального закладу суттєво доповнюються у статуті закладу залежно від типу закладу, територіального розташування, складу учнів і особливостей педагогічного колективу, системи роботи з батьками і громадськістю, яка вже склалася, тощо.

Шкільне самоврядування

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування у навчальному закладі є загальні збори всього колективу. У статуті навчального закладу визначено порядок скликання, повноваження, чисельність та склад учасників цих зборів.

У період між загальними зборами, які відбуваються раз на рік, діє рада загальноосвітнього навчального закладу. Міністерство освіти і науки України видало типове положення "Про раду загальноосвітнього навчального закладу".

Метою діяльності ради в першу чергу є сприяння демократизації навчального процесу, об'єднання всіх учасників цього процесу щодо розвитку навчального закладу, підвищення ролі громадськості, батьків у вирішенні питань, пов'язаних з організацією навчально -виховного процесу.

До її складу пропорційно обираються представники від педагогічного колективу, учнів 5 - 11 класів, батьків і громадськості. На чергових зборах склад ради поновлюється на третину. Головою ради обирається один з членів ради. Директор або його заступники не можуть бути головами ради. Рада розглядає будь-які питання, що стосуються діяльності закладу і рішення приймаються простою більшістю голосів. Якщо не суперечить законодавству та Статуту навчального закладу, то воно повідомляється всім. Адміністрація може не погодитися з цим рішенням. Тоді спір вирішується узгоджувальною комісією, куди входять представники ради, адміністрації, профспілкового комітету.

У навчальному закладі можуть (за рішенням загальних зборів або ради)створюватися і діяти піклувальна рада, учнівський комітет, батьківський комітет тощо.

Права і повноваження директора школи, його взаємовідносини з органами шкільного самоврядування. Схарактеризуйте методи та форми організації роботи директора школи з педагогічним колективом.

З Положення про ЗНЗ:

Директор ЗНЗ:

- здійснює керівництво пед.. колективом, забезпечує раціональний добір і розстановку кадрів, створює необхідні умови для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників

- організовує навчально-виховний процес

- забезпечує контроль за виконанням навчальних планів і програм, якістю знань, умінь та навичок учнів

- відповідає за реалізацію Державного стандарту загальної середньої освіти, за якість та ефективність роботи педагогічного колективу

- створює необхідні умови для участі учнів у позакласній та позашкільній роботі, проведення виховної роботи

- забезпечує дотримання вимог охорони дитинства, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, техніки безпеки

- розпоряджається в установленому порядку шкільним майном і коштами

- підтримує ініціативи щодо вдосконалення системи навчання та виховання, заохочення творчих пошуків, дослідно-експериментальної роботи педагогів

- дає дозвіл на участь діячів культури, науки, членів творчих спілок, працівників підприємств, установ, організацій у навчально-виховному процесі, керівництві учнівськими об’єднаннями за інтересами

- забезпечує права учнів на захист їх від будь-яких форм фізичного або психологічного насильства

- вживає заходи щодо запобігання вживанню учнями алкоголю, наркотиків

- контролює організацію харчування і методичного обслуговування учнів

- видає у межах своєї компетенції накази та розпорядження і контролює їх виконання

- щороку звітує про свою роботу на загальних зборах (конференціях) колективу

Директор ЗНЗ є головою педагогічної ради – постійно діючого колегіального органу управління навчальним закладом.

Контроль:

- тематичний – поглиблене вивчення певного питання

- фронтальний – всебічне вивчення діяльності навчального закладу

- персональний – вивчення результату діяльності викладачів

Форма - накази

Демократичний стиль керівництва педагогічним колективом. Характеризується він децентралізацією влади, налаштованістю керівника радитися з основних управлінських питань із підлеглими; колективним прийняттям рішень; заохоченням ініціативи підлеглих; висловлюванням вимог у формі порад, консультацій; неупередженим контролем, заохоченням самоконтролю та взаємоконтролю; використанням позитивних стимулів. Керівник-демократ підтримує з педагогами та учнями довірливі стосунки, він відкритий, доступний, піклується про згуртованість колективу. У своїй діяльності послуговується принципом “від людини — до роботи”.

Директору школи, який сповідує демократичний стиль керівництва педагогічним колективом, притаманні:

1. Виражена орієнтація на співпрацю, активну взаємодію з колективом у всіх питаннях його життєдіяльності, колегіальність у прийнятті управлінських рішень, уважне ставлення до пропозицій і побажань, урахування досвіду, знань, новаторських підходів учителів, заохочення їхньої самостійності і самодисципліни, стимулювання активності та ініціативи.

2. Надання важливого значення психологічному контакту з кожним учителем, колективом загалом; уважне ставлення до всіх працівників, унеможливлення існування біля себе групи “довірених” осіб, які мають певні “пільги” за його підтримку. Це є передумовою згуртування колективу, сприятливого психологічного клімату в ньому.

3. Партнерство і рівноправність. Керівник не акцентує на проблемі влади, не дотримується “соціальної дистанції” у спілкуванні; сприяє становленню розгалуженої мережі комунікацій у колективі (офіційних і неофіційних, рольових і особистісних, односторонніх і двосторонніх, контактних і безконтактних тощо), не “замикаючи” їх на собі. Це забезпечує оптимальний доступ до необхідної інформації, дає змогу прогнозувати і долати комунікативні бар'єри.

4. Урахування потреб та інтересів кожного працівника, створення максимальних умов для їх задоволення (реалізації матеріально-економічних інтересів, потреб фахової самореалізації та самоствердження, професійного зростання та самовдосконалення), намагання максимально поєднати інтереси справи та інтереси працівників.

У разі “зіткнення” інтересів директор знаходить компромісне рішення (додаткове матеріальне, моральне заохочення, переконання, роз'яснення значущості певної діяльності). Доручаючи справу, він зважає на індивідуально-психологічні, особистісні якості, психологічну сумісність педагогів (загальні та спеціальні здібності, темперамент, характер).

5. Застосування переважно соціально-психологічних методів впливу, зокрема особистого прикладу (“Я зробив би так...”), пояснення (“Це завдання краще виконати так...”), прохання (“Зробіть, будь ласка...”), переконання (“Потрібно зробити, тому що...”), звернення за порадою (“Як Ви гадаєте?”) тощо. Важливе значення має функціонування чіткої загальноприйнятої системи морального і матеріального стимулювання педагогів, дотримання етики службових відносин.

6. Доброзичливе ставлення до критичних зауважень на свою адресу, самокритичність, висока адаптивність до соціальних змін, прагнення до самовдосконалення.

Авторитарний стиль керівництва педагогічним колективом. Йому притаманні централізація влади в руках керівника, одноосібне прийняття і нав'язування управлінських рішень колективу. Основним способом впливу на підлеглих є покарання за невиконання наказів і розпоряджень, реалізацію несанкціонованої ініціативи. Керівник-автократ висловлює свої вимоги у директивній формі (накази, розпорядження, вказівки), намагається контролювати все особисто, використовує негативні стимули — покарання, погрози і застереження, які викликають почуття занепокоєння, тривоги і страху. Його вираз обличчя, мова, пози, інтонація підкреслюють домінуючий стан. Інтереси педагогів він підпорядковує інтересам справи, абсолютизуючи принцип “від роботи — до людини”.

Директора школи, якому притаманний авторитарний стиль керівництва, характеризують:

1. Одноосібне вирішення всіх питань життєдіяльності колективу без стимулювання активності, ініціативи працівників, врахування їхніх побажань і пропозицій, знань і досвіду. Перевагу він надає зовнішньому контролю, забезпеченню “залізної” дисципліни, вимогливості.

2. Неуважне ставлення до працівників, їхніх фахових та особистісних проблем, створення біля себе групи “довірених” осіб. Унаслідок цього міжособистісні стосунки у колективі напружені, психологічний клімат у ньому можна охарактеризувати як несприятливий (нездоровий), що особливо помітно в ситуаціях інтенсивної праці, виконання термінових справ.

3. Переважання офіційних та однобічних каналів комунікації (“зверху донизу”), які замикаються на керівникові. Висловлювання керівника безапеляційні, категоричні, навіть агресивні, що породжує комунікативні бар'єри. Дозування, блокування, спотворення інформації відкриває простір для домислів, чуток.

4. Надання переваги меті діяльності, ігнорування потреб та інтересів працівників, використання адміністративних методів. Вдаючись до цього, директор не дбає про умови професійної самореалізації, фахового вдосконалення педагогів, не враховує особистісних якостей, психологічної сумісності, соціально-психологічних особливостей педколективу.

5. Використання переважно командно-наказових методів, недооцінювання морального і матеріального заохочення, порушення етики службових відносин.

6. Агресивне ставлення до критичних зауважень на свою адресу, ігнорування їх, використання санкцій щодо тих, хто критично оцінює його діяльність та особистісні якості, про які він високої думки. Такий керівник педколективу байдужий до нововведень, не дбає про підвищення свого фахового рівня.

Ліберальний стиль керівництва педагогічним колективом. Керівник уникає прийняття вольових рішень, сподіваючись, що все само собою владнається. За такого стилю його діям властиві:

1. Невтручання в роботу педагогів, надання їм можливості виконувати свої функціональні обов'язки на власний розсуд. Керівник не стимулює активності, ініціативи працівників, але і не вимагає звітності, відповідальності за доручену справу. Реальне управління педколективом здійснюють його заступники.

2. Байдужість до налагодження міжособистісних стосунків, формування психологічного клімату в колективі, проблем соціальної адаптації працівників.

3. Уникнення спілкування з підлеглими, ухиляння від їхніх спроб спілкуватися з ним.

4. Незацікавленість у створенні умов для реалізації інтересів працівників, запровадженні нововведень тощо, намагання не помічати неякісної роботи працівників, схильність самотужки розв'язувати складні проблеми.

5. Пасивне невтручання, спостереження, байдужість до критичних зауважень.

Жоден стиль керівництва педколективом не може бути реалізований у “чистому вигляді”. Діям одного і того самого керівника за різних обставин можуть бути властиві різні стилі. Під впливом ситуаційних факторів (особливості колективу, зовнішній і внутрішній впливи, завдання, які доводиться розв'язувати, тощо) відбувається трансформація одного стилю керівництва в інший. Кожен стиль є унікальною, цілісною системою методів, способів, прийомів керівництва, яка суттєво відрізняє одного керівника від іншого.

Індивідуальний стиль керівництва за структурою є інтегрованою ієрархічно побудованою системою, в якій один або кілька компонентів провідні, домінантні, інші — субдомінантні. Визначають основну стратегію взаємодії керівника з педколективом, “цементують” основу стилю провідні його елементи.У багатьох школах діє і такий громадський орган, як щомісячна нарада при директорі школи. Залежно від обговорюваної проблеми на її засідання запрошують всіх працівників школи або лише тих, кого вона стосується. Така форма роботи дає змогу оперативно розв'язувати питання навчально-виховної діяльності школи, здійснювати контроль за виконанням рішень наради та рішень засідань педагогічної ради і ради школи.

Перспективний план розвитку школи, як правило, охоплює аналіз роботи школи за попередній період, визначення важливих завдань на новий період, зміну контингенту учнів і класів-комплектів, організаційно-педагогічні проблеми розвитку школи, головні напрями вдосконалення навчально-виховної роботи, роботу з педагогічними кадрами, адміністративно-господарську діяльність, розвиток матеріально-технічної бази.

Річне планування діяльності школи. Планування на рік дає змогу поєднувати перспективні завдання з конкретними завданнями на семестр, місяць навчального року.

82. Учнівське самоврядування в умовах сучасної школи. Наведіть можливу модель учнівського самоврядування.

Модель:

Про організацію учнівського самоврядування в дитячій організації „Краяни” Ірпінська зош 1-3 ступенів №13

В загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 13 міста Ірпеня діє дитяча організація „Краяни” , яка створена 29 квітня 1995року. Членами організації є всі учні 1-11 класів, а заступник з виховної роботи , педагог-організатор, класні керівники - виступають у ролі наставників і консультантів , надають методичну та практичну допомогу школярам , координують співпрацю об’єднань.

Мета і завдання учнівського самоврядування в ЗОШ І-ІІ ст.. №13 м. Ірпеня тісно пов’язані з роботою педагогічного колективу. Який у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „ Про загальну середню освіту”, „Про охорону дитинства” іншими законодавчими актами України, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, власним статутом .

роблемне питання ЗОШ І-ІІІ ст. №13 м. Ірпеня

- реалізація науково- пізнавального потенціалу освітніх галузей , використання пошукового краєзнавчого та місцевого матеріалу з метою піднесення ефективності навчально-виховного процесу, виховання юного громадянина України ;

- використання сучасних інформаційних технологій в управлінській діяльності та в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Мета учнівського самоврядування: розвиток організаторських здібностей в учнів школи, залучення їх до проведення навчального та виховного процесу,

виховання національної свідомості , соціальної активності особистості ; любові до рідної землі свого народу; формування правової культури, естетичного світовідчуття; прищеплення та розвиток моральних почуттів;

організація здорового способу життя .

Завдання учнівського самоврядування:

- Формування і розвиток гуманістично- спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією , почуттям національної свідомості.

- участь у розробці плану роботи на новий навчальний рік;

- підготовка та проведення свят, виставок, конкурсів, змагань;

- забезпечення порядку в школі : організація чергування по школі, в класах;

- організація пізнавальної , фізкультурно-оздоровчої діяльності ;

- організація пошуково-краєзнавчої роботи в школі , поповнення новими матеріалами історико- краєзнавчого музейного комплексу школи;

- організація роботи із збереження шкільного майна ;

- організація роботи із благоустрою території школи;

- контроль за відвідуванням учнями школи ;

- заслуховування звітів органів учнівського самоврядування;

- організація змагання-конкурсу між класними колективами на звання „зразковий клас”, „громадсько-активний клас”, „найкращий черговий клас”.

Дитяча організація „Краяни” ЗОШ І-ІІІ ст.№13 м.Ірпеня, об’єднує три вікові групи учнів :

1-4 класи - „ Країна барвінкова ” ;

5 - 8 класи - об’єднання „ Веселка” ;

9-11класи - об’єнання „ Джерело ” .

Організація діє за програмою ,,Сім криниць людяності” . Кожна криниця має свій колір - колір Веселки .

- Криниця Пам’яті - червоний колір ;

- Криниця Радості – оранжевий ,

- Криниця Доброти – жовтий ,

-Зелена Криниця - зелений,

-Криниця Мудрості– голубий ,

-Криниця Трудівниця – синій ,

-Богатирська Криниця – фіолетовий .

До складу дитячої організації „Краяни” входить об’єднання „ Барвінчата ”.Це об’єднання об’єднує в єдиний колектив учителів , молодших школярів і батьків. Об’днання „Барвінчата” допомагає молодшим школярам пізнати, освоїти світ , який постійно відкривається перед ними , сприяє розширенню діапазону дитя- чих захоплень і є одним із універсальних засобів для розкриття і самореалізації кожної дитини.

В об’днання за бажанням вступають учні 7-10 років,які навчаються в 2-4 класах

Метою об’єднання є:

-розвиток творчих здібностей дітей;

- формування якостей громадянина, господаря своєї Батьківщини;

-вивчення історії рідного краю.

Розроблені,обговорені і прийняті на організаційних зборах барвінчат правила,Закони, символи і атрибути.

Основні закони за якими живуть Барвінчата школи :

-любити свою Батьківщину-Україну;

-поважати Конституцію України;

-виконувати свої конституційні обов’язки;

-вчитись працювати на совість;

-бути правдивим і чесним;

- поважати батьків ,учителів,товаришів , близьких людей, людей інших національностей;

-підтримувати національні традиції свого народу.

Для об’днання існує зразок емблеми із зображенням хлопчика Барвінка в блакитному одязі на жовтому фоні.

Кожний класний колектив має свою назву , девіз, куточок.

83. Організація методичної роботи в школі, її зміст та форми організації. Опишіть план підготовки та проведення обраної вами групової роботи організації методичної роботи.

Методична робота в школі:

- спонукає вчителя до: вдосконалення фахового рівня, підвищення науково-теоретичного рівня, удосконалення педагогічної кваліфікації, підвищення загальнокультурного рівня.

- сприяє: взаємному збагаченню вчителів педагогічними знахідками

- дає можливість: молодим вчителям вчитися педагогічній майстерності у більш досвідчених колег

- забезпечує: підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку

Зміст:

- вивчення державних документів про школу і освіту

- систематичне вивчення і аналіз навчальних планів, підручників, інструктивних матеріалів, методичних рекомендацій щодо змісту форм і методів навчальної роботи

- вивчення і впровадження в практику роботи сучасних досягнень педагогіки, психології, окремих методик, передового педагогічного досвіду

- оволодіння новими методами і прийомами навчання і виховання

Форми: 1) Індивідуальні:

- самоосвіта

- стажування

- наставництво

- індивідуальні консультації

2)Колективні: - методичні комісії та об’єднання

- конференції, наради вчителів

- семінари, педагогічні читання

- педагогічні виставки, екскурсії

- відкриті уроки

- взаємовідвідування

Форми роботи методичних об’єднань: - заслуховування і обговорення доповідей з найбільш актуальних питань навчання і виховання

- огляд новітньої фахової літератури

- обговорення книг, статей на актуальні теми

- організація взаємовідвідувань уроків

- проведення і обговорення відкритих уроків

- виготовлення наочності, застосування технічних засобів навчання

- організація консультацій для молодих вчителів

- заслуховування звітів вчителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти

- наставництво

Типи методичних об’єднань:

- методичне об’єднання вчителів молодших класів

- методичне об’єднання класних керівників

- предметні комісії (методичні об’єднання вчителів-предметників, кафедри)

Основною організаційною формою колективної (групової) методичної роботи в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів залишаються методичні об'єднання, головною функцією яких є ознайомлення педагогів із сучасним станом і перспективами розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, досягненнями вітчизняної та зарубіжної педагогічної і психологічної науки, перспективним педагогічним досвідом, оновлення і поглиблення знань педагогічних працівників зі спеціальності та суміжних дисциплін, постійне підвищення їхнього загальнокультурного рівня.

Методичні об'єднання створюються за наявності не менш як трьох спеціалістів одного фаху або одного професійного спрямування в межах певної спеціальності за територіальною ознакою (шкільні, міжшкільні, кущові, районні, міські), за типами шкіл, навчальними предметами, їхніми циклами тощо на базі середніх загальноосвітніх шкіл I-III ступенів, дошкільних і позашкільних навчальних закладів, які мають висококваліфікований склад педагогічних кадрів, досвідчене керівництво закладу, належну навчально-матеріальну базу.

Члени методичного об'єднання відкритим голосуванням обирають із досвідчених учителів (учителів-методистів, старших учителів) на два роки керівника (голову).

У процесі методичної роботи можуть використовуватися як традиційні, так і нетрадиційні форми та методи: засідання, ділові педагогічні ігри, лекції, лекції-консультації, доповіді, практичні заняття, мозкові штурми, фокус-групи, тренінги, диспути, огляд та обговорення навчально-методичної літератури, участь педагогів у підготовці і проведенні масових заходів (педагогічних читань, науково-практичних конференцій, семінарів, виставок, конкурсів тощо), робота над науково-методичною темою (проблемою) тощо.

План методичної роботи складається на поточний навчальний рік і спрямовується на поліпшення науково-теоретичної, методичної та практичної підготовки педагогічних кадрів закладу або регіону.

Продовж декількох років методична діяльність у школі будується і проводиться за принципом моніторингу - систематичної аналітико-діагностичної діяльності.

План

роботи шкільного методичного

об’єднання вчителів англійської мови

на 2007-2008 навчальний рік.

1. Аналіз роботи за минулий рік:

- заслуховування звітів з самоосвіти

- результати проведених засідань МО

- підведення результатів підвищення кваліфікації вчителів (ім’я, педстаж, курсова перепідготовка, атестація – дата, категорія – вища, старший, спеціаліст)

2. Заходи щодо вивчення стану навчально-виховної роботи з англійської мови:

1. Провести в школі шкільні олімпіади з англійської мови і взяти участь в міських олімпіадах.

2. Провести декаду англійської мови в школі (лютий 2008р.). організувати випуск стінгазет, провести конкурси учнівської творчості з предмета (вірші, оповідання, твори-мініатюри, переклад віршів з англійської мови на українську і т.д.)

3. Провести огляд навчальних кабінетів (січень 2008р.).

4. підібрати семестрові контрольні роботи для всіх класів.

5. Провести зріз знань в 5-х, 9-х, 11-х класах (ІІ семестр).

6. Організувати і провести виставку зошитів і словників (лютий 2008р.).

7. Провести перевірку техніки читання в 4,5,6-х класах в І півріччі, в 7,8,9-х класах в ІІ семестрі.

8. Взяти участь в заочній олімпіаді з англійської мови.

9. Провести анкетування учнів 9-х класів:

а) Яка форма роботи на уроці тобі подобається?

б) На яких уроках ти краще засвоюєш матеріал? (форма проведення уроків)

в) Як би ти проводив урок, якби ти був учителем?

10. Поповнити навчальні кабінети дидактичними матеріалами.

11. Провести конкурс на кращого знавця англійської мови в 6-х класах.