12 Планування ауд. Діяльності

Планування — це процес здійснення рішень аудиторської стратегії. Процес планування аудиту здійснюють на початковій стадії аудиторської перевірки, і його основною метою є надання аудиторами (аудиторськими по фірмами) підприємствам і організаціям різних форм власності ефективних аудиторських послуг у встановлений договором термін. Це означає належне виконання аудиторами своїх функціональних обов'язків на високому рівні професійних стандартів. Планування забезпечує формування відповідної думки аудитора про фінансову звітність суб'єкта перевірки з мінімальними затратами, виділення при цьому найбільш важливих і суттєвих частин і виключенням зайвого часу, який міг би бути витрачений на питання аудиту з низьким рівнем ризику.

Залежно від часу і періоду складання плану аудиторської діяльності планування можна класифікувати на стратегічне, поточне й оперативне. Стратегічне планування передбачає розробку аудиторською фірмою перспективного бізнес-плану не менш як на 2-3 роки. Від стратегічного плану аудиторської фірми залежать специфіка її дальшої діяльності, організаційна структура, підбір її персоналу та ін.

Поточне планування передбачає розробку бізнес-плану для аудиторської фірми на поточний рік. Механізм розробки і складання поточного бізнес-плану аналогічний стратегічному, лише відрізняється від нього терміном і може бути дещо конкретизованим.

Аудиторську перевірку, як правило, проводить група аудиторів, планування роботи якої здійснюється в наступній послідовності:

Розробка загального поточного плану роботи групи. Відповідно до нормативу №9 «Планування аудиту». Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних основних питань:

Головні фактори, що впливають на діяльність підприємства;

Характер бізнесу;

Організаційна структура підприємства;

Методологія і принципи бух-ого обліку;

Ефективність системи внутрішнього контролю;

Оцінка аудиторського ризику;

Вплив роботи внутрішніх аудиторів на аудиторські процедури зовнішніх аудиторів.

Розробка індивідуального плану кожного учасника групи аудиторів. При цьому враховуються наступні фактори: професійний рівень аудитора, стаж роботи, обсяг роботи.

Завершальним етапом планування аудиту є складання загального плану і програми аудиту.

Розробка конкретної програми дій виконується з урахуванням конкретних заходів і процедур для кожного об’єкта аудиту і виду робіт.

23.Події, які мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються після дати складання фінансової звітності підприємства та аудиторського висновкуПодії після дати балансу можуть вимагати коригування певних статей або розкриття інформації про ці події у примітках до фінансових звітів.Події після дати балансу, які надають додаткову інформацію про визначення сум, пов’язаних з умовами, що існували на дату балансу, вимагають коригування відповідних активів і зобов’язань. Коригування активів і зобов’язань здійснюється шляхом сторнування та (або) додаткових.записів в обліку звітного періоду, які відображають уточнення оцінки відповідних статей внаслідок подій після дати балансу.Події, що відбуваються після дати балансу і вказують на умови, що виникли після цієї дати, не вимагають коригування статей фінансових звітів. Такі події слід розкривати в примітках до фінансових звітів, якщо відсутність інформації про них вплине на здатність користувачів звітності робити відповідні оцінки та приймати рішення.

Дивіденди за звітний період, які оголошені після дати балансу, слід розкривати в примітках до фінансових звітів.Якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити діяльність або про неможливість її продовження, то фінансова звітність складається без застосування принципу безперервності діяльності.Національний норматив 20 установлює відповідальність аудитора за наслідки подій, які виникають після дати складання фінансової звітності клієнтом до підписання аудиторського висновку, або за наслідки подій, які виникли після підписання аудиторського висновку, але до дати оприлюднення фінансової звітності клієнта, та подій, які виникли після оприлюднення фінансової звітності підприємства. Аудитор повинен розглянути вплив подальших подій на фінансову звітність підприємства і на аудиторський висновок, для чого слід виконати процедури перевірки для отримання доказів того, що всі подальші події до дати підписання аудиторського висновку, котрі мали потрапити у звітність підприємства, були своєчасно виявлені і проаналізовані. Аудитор повинен провести процедури розкриття подальших подій, які могли вплинути на бухгалтерський баланс.

13.Суть та види ауд. доказів

Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила можливість підготувати аудиторський висновок.

Аудиторські докази отримуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість. У деяких випадках докази можуть бути отримані тільки в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Термін «аудиторські докази» означає інформацію, одержану аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються із первинних документів і облікових записів, що кладуться в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

Для одержання аудиторських доказів щодо відповідності і структури та ефективності функціонування системи обліку використовують тести систем контролю та процедури перевірки на суттєвість.

Аудиторські докази та їх зміст залежать від способів їх отримання. Аудитор проводить незалежну процедуру виявлення стану об’єкта аудиту й одержує об’єктивну і повну характеристику. В іншому випадку аудитор використовує дані внутрішнього аудиту, інформацію, отриману від керівництва підприємства або трегіх осіб. При цьому може отримати другорядні докази про стан об’єктів аудиту. До цих доказів він повинен ставитись упереджено, оскільки на практиці можуть з’явитися факти, що їх спростовують.

Аудиторські докази бувають таких видів:

— внутрішні — інформація, отримана від і £ Ш клієнта в письмовій або в усній формі;

— зовнішні — інформація, отримана від трегіх осіб у письмовому вигляді;

— змішані — інформація, отримана від клієнта в письмовій чи усній формі і підтверджена третьою стороною у письмовому вигляді.

Найбільшу цінність і достовірність для аудиторської фірми становлять зовнішні докази, далі за ступенем цінності і достовірності йдуть змішані і внутрішні докази.

Докази, отримані аудиторською фірмою, є достовірнішими, ніж докази, які наведені економічними суб’єктами.

У процесі підготовки аудиторського висновку використовують документовані докази. Документованими називаються докази, що містяться в конкретних документах. Докази у формі документів і письмових свідчень зазвичай достовірніші, ніж усні показання.

Аудитор зобов’язаний використовувати докази, які б дали змогу забезпечити високу якість аудиторського висновку стосовно передбаченого в договорі на проведення аудиту підприємства.

Аудиторські докази повинні відповідати ряду вимог, до яких відносять: — необхідність;— достатність;— обґрунтованість;— правильність (достовірність).

Дотримання зазначених вище вимог забезпечує одержання достовірної інформації про стан об’єктів аудиту, необхідної для складання аудиторського висновку.

15. Документація.

Документальне оформлення аудиторських послуг складається з робочої та підсумкової документації. Робоча документація - це записи, за допомогою яких аудитор фіксує процедури перевірки, тести, отриману інформацію і відповідні висновки, які здійснюються під час аудиторської перевірки (Національний норматив № 6). За результатами аудиторської перевірки аудитор зобов'язаний вести документацію зі справ, які стосуються прийнятих рішень за наслідками аудиту. Функції робочих документів - це обґрунтування твердження в аудиторському висновку про відповідність застосованих процедур аудиторських послуг чинним нормативам, контроль за якістю проведення аудиту, допомога в процесі роботи аудитора. Інформацію з кожного питання, яке перевіряється, відображає робоча документація. Робоча документація повинна містити опис усіх важливих моментів і обставин, які аудитор вивчав під час проведення аудиту. Вони мають бути професійно складені і забезпечити доступність для прочитування. Однак конкретні форми використаних робочих документів визначаються аудиторами (аудиторськими фірмами) з урахуванням специфіки окремих питань аудиту. Під час оформлення робочих документів необхідно додержуватися таких вимог: - на першій сторінці кожного робочого документа повинно бути вказано найменування аудиторської фірми, яка проводила аудит, найменування підприємства-клієнта, номер та дату укладення договору, згідно з яким проводиться аудит; - кожний робочий документ повинен мати назву та свій номерний індекс; - сторінки кожного робочого документа мають бути пронумеровані; - в кінці кожного робочого документа вказується прізвище аудитора, який заповнив цей документ, проставляються його підпис і дата (або період) заповнення документа. Інформація, яка вноситься в робочі документи аудитора, має бути достатньо повною і конкретною, викладатися ясно і не допускати різних тлумачень. Повнота розкриття фактів та інформація, яка міститься у робочих документах, має бути достатньою для того, щоб: - забезпечити можливість контролю керівником аудиту за проведенням його в поточному році; - підтверджувати обґрунтування аудиторського висновку; - підтверджувати узгодженість проведеного аудиту з прийнятими аудиторами стандартами та професійними критеріями; - забезпечувати ефективну допомогу аудиторам у плануванні та проведенні наступних аудитів цього суб'єкта; - служити аудитору довідковим матеріалом, у разі потреби надавати будь-які пояснення за змістом проведеного аудиту. До робочої документації аудитора відносять: плани і програми проведення аудиту; копії засновницьких та інших внутрішніх документів клієнта (протоколів, договорів, контрактів тощо); матеріали вивчення й оцінки систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю (схеми документообігу, описи тощо); результати аналізу господарських операцій і показників діяльності підприємства (розрахунки, таблиці, графіки та ін.); записи про характер і обсяг проведених аудиторських процедур та їх результати; копії переписки з клієнтом і третіми особами; висновки експертів; копії бухгалтерських та інших фінансових документів клієнта; інформацію для керівництва підприємства-клієнта; висновки і рекомендації аудитора та ін. Після завершення аудиту робочі документи залишаються в аудитора. Вони є його власністю, і на їх підставі він має складати довідки. Проте право власності аудитора обмежене етичними нормами та умовами конфіденційності. Аудитор повинен забезпечити надійне зберігання робочих документів. Термін їх зберігання визначається як практикою аудиторської діяльності, так і юридичними вимогами, а в разі потреби також іншими міркуваннями і нормативними документами.