Взаємонавчання учнів

• зростає обсяг мат реалу, що засвоюється, і глибина його усвідомлення;

• підвищується пізнавальна активність і творча самотсінйість дітей;

• менше часу витрачається на формування знань і умінь;

• знаижуються дисциплінарні труднощі, які обумовлені дефектами навчлальонї мотивації;

• учні одержують більше задоволення від занять, більш комфортно відчувають себе в школі;

• змінюється характер взаємостосунків між учнями;

• різко зростає згуртованість класу;

• учні набувають важливіших соціальних навичок;

• учитель одержує можливість індивідуалізувати навчання, враховуючи при розподілі на групи взаємодії нахили дітей, рівень їх підготовки, темп роботи.

15. Громадське виховання, мета,завдання,шляхи реалізації. В.О.Сухомлинський про формування громадянськості.

Громадянське виховання — процес формування громадянсько­сті як риси особистості, яка характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов'язків у ставленні до держави, народу, законів, норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних пе­реконань і цінностей.

Актуальність громадянського виховання особистості в сучас­ному українському суспільстві зумовлена потребами державотвор­чих процесів на засадах гуманізації, демократії, соціальної справедливості, що пов'язано зі становленням громадянського суспі­льства в Україні, а також процесом відродження нації.

Основна мета громадянського виховання — сформувати свідо­мого громадянина, якому притаманні високі моральні ідеали сус­пільства, любов до Батьківщини, відповідальність за виконання громадянського обов'язку.

Отже, громадянськість як риса особистості відбиває: — патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність, суспільні ініціативність й активність, готовність трудитися для розвитку Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

— повагу до Конституції, законів держави, прийнятих у ній правових норм, сформованість потреби в їх дотриманні, високій правосвідомості;

— досконалі знання і володіння державною мовою, турботу про піднесення її престижу;

— увагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представ­ника, спадкоємця і наступника;

— дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

— гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, що проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.

Мета громадянського виховання визначає основні його завдання:

— забезпечення оволодіння школярами системою знань, не­обхідних для виховання громадянина;

— формування умінь, необхідних для участі учнів у житті суспільства, реалізації його ідеалів і цінностей;

— створення умов учням для набуття досвіду громадянської дії; формування у школярів потреби в громадянській поведінці, виховання у школярів якостей громадянина України.

Зміст громадянського виховання

Виховання громадянина передбачає передусім свідомого почуття любові до Вітчизни, народу, почуття патріотизму, що передбачає:

— національну самосвідомість людини, осмислення мораль­них і культурних цінностей країни, відповідальності перед своєю нацією, збереження рідної мови; — гордість за успіхи дер­жави, біль за невдачі;

— усвідомлення свого глибокого зв'язку з народом, участь у його справах;

— збереження і примно­ження традицій, звичаїв, об­рядів рідної країни;

— знання символіки своєї Батьківщини;

— знання історії свого на­роду, роду, прихильність до рід­них місць.

Важливе місце в змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічних відносин, яка «проявляєть­ся в повазі інтересів, прав, са­мобутності великих і малих на­родів, готовності й умінні йти компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі», розвиток планетарної свідомості, яка включає почуття єдності й унікальності життя на Землі, що вимагає мирного співіснування всіх родів, країн. Одним із компонентів громадянського виховання школярів є оволодіння ними правовою і політичною культурою.

Оволодіння правовою культурою сприяє розвитку правосвідомості особистості, тобто усвідомленню своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до закону, державної влади.

Політична культура — одна із сфер духовного життя людини, що характеризує її досягнення в засвоєнні політичних знань, умінь, норм та традицій політичної діяльності, які дозволяють учневі регулювати свої політичні дії, поведінку.

Виховання громадянськості як інтегративної риси особистості включає також її дбайливе ставлення до природи, моральність, культуру поведінки, потребу в праці та ін.

Щоб забезпечити громадянську освіченість школярів, необхідно визначити сукупність ціннісних орієнтацій, які формують ставлен­ня людини до оточуючого її світу, що вимагає оволодіння школя­рами певними знаннями, а саме:

— культурологічними, ядром яких є уявлення про суть грома­дянського суспільства, систему соціального забезпечення й соціаль­ного захисту, соціальної поведінки про культурні надбання своєї нації та нації інших народів, історію, традиції країни та ін.;

— аксіологічними (про громадянські, демократичні, загально­людські й національні цінності);

— правовими — знання щодо Конституції як основного зако­ну, основ конституційного ладу, порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядуван­ня, знань прав людини, механізмів їх захисту, обов'язків і відпові­дальності та ін.;

— політичними, що передбачає знання певних теорій, законів суспільного розвитку, державних органів, традицій, політичного життя, державної символіки своєї країни, її історичного походжен­ня, політичних прав та свобод людини, поточної політики тощо;

— економічними знаннями щодо економіки своєї держави та інших держав, суті ринкових відносин тощо;

— соціально-психологічними знаннями щодо суті владно-під­владних відносин, мотивації соціальних дій, інформаційного впливу на свідомість виборців, способів розв'язання конфліктних ситуа­цій, форм комунікативної взаємодії.

Завдання вихователя — стимулювати суспільно-політичну діяльність школярів, яка сприяє всебічному розвитку особистості.

Основні шляхи громадянського виховання школярів

1. Громадянському вихованню школярів може сприяти запровадження спеціального навчального предмета в старших класах.

2. Забезпечення оволодіння школярами системою знань про людину та суспільство певними уміннями у процесі вивчення освітніх предметів: історії України, всесвітньої історії, географії, основи правознавства, природознавства, суспільствознавства, літератури як української, так і світової, рідної мови, предметів ху­дожньо-естетичного циклу, а також курсів дисциплін шкільного компонента навчального плану («Людина і світ», «Основи ринко­вої економіки», «Права людини» тощо).

3. Організація позакласної та позашкільної виховної роботи, що сприяє не тільки збагаченню учнів знаннями й уміннями, а й за­лученню школярів до безпосередньої діяльності, яка розвиває якості громадянина.

Наприклад, в Українському коледжі ім. В.О. Сухомлинського (м. Київ) працює Міжнародний клуб дитячої дипломатії. Цілі клубної діяльності визначено такі:

— розвивати дружні зв'язки між молоддю різних держав («на­родна дипломатія»);

— поширювати екологічні знання;

— вивчати демократичні традиції у розвинених країнах світу;

— сприяти організації цікавого і змістового дозвілля молоді, всебічному розвитку колежан, підвищенню їх політичної культури;

— забезпечити зайнятість молоді, реалізацію особистості в умо­вах навчання і виховання, спрямувати на здоровий спосіб життя та його пропаганду.

Діяльність клубу включає:

— вивчення світової історії та дипломатії;

— отримання найвищої інформації про демократичну освіту, су­спільно-політичний лад, спосіб життя різних країн світу;

— обмін інформацією;

— вдосконалення знання української та іноземних мов;

— обмін навчальними посібниками;

— проведення конкурсу «Юний дипломат».

Громадянська діяльність суб'єкта може знайти виявлення:

— у пізнавальній діяльності, пов'язаній з оволодінням інформацією про видатних людей країни, її історію, природу тощо;

— історико-етнографічній пошуковій діяльності:

а) вивченні історії свого села, міста чи вулиці, топоніміки місцевості;

б) дослідженні, облікуванні історичних пам'яток, поховань предків;

в) збиранні предметів давнини, записуванні традицій, звичаїв, пісень, легенд, прислів’їв та інших видів народної

творчості;

г) догляді за пам'ятниками, могилами тощо.

4. Учнівське самоврядування, яке при педагогічно доцільній його організації, може стати практичною школою демократії для учнів, формувати навички проведення передвиборчих кампаній, участі у виборах, розробки і реалізації власної політичної програми. Ор­гани учнівського самоврядування можуть розробляти кодекс поведінки учня, обговорювати, приймати рішення щодо його додержання та ін.