42.Державне регулювання природокористування.

Державне управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища — це виконавчо-розпорядча діяльність державних органів, спрямована на забезпечення раціонального природокористування і ефективної природо-охорони. Державне управління полягає в організації належних природокористування і природо-охорони. Особливо висока організація необхідна у сфері використання природних ресурсів: землі, вод, лісів, надр землі та атмосферного повітря, тому що від цього залежить стан економіки держави, благополуччя нашого народу, його здоров'я і добробут. Ось чому управління природокористуванням займає одне з головних місць в екологічних відносинах. Розрізняють два види державного управління: загальнодержавне і відомче. Загальнодержавне управління має територіальний характер. Воно розповсюджується на всіх природо-користувачів і всі об'єкти природи в межах держави в цілому або певної адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, загальнодержавне управління здійснює Кабінет Міністрів України, виконавчий орган обласної Ради народних депутатів на підлеглій йому території. Відомче управління розповсюджує свої дії лише на певний об'єкт природи: землю, води, ліс тощо. Воно не пов'язане з адміністративно-територіальним розподілом, а розповсюджується на природокористування певним природним ресурсом, незалежно від того, на території якої області він знаходиться.

В основі державного управління лежить законодавча діяльність, яка створює нормативну базу для діяльності органів держави з виконання управлінських функцій у галузі природокористування і природо-охорони. До функцій управління відносяться:

а) облік природних ресурсів;

б) планування використання і охорони природних ресурсів;

в) проведення екологічної експертизи;

г) стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища;

д) здійснення контролю за використанням і охороною природних ресурсів

За останні роки правове регулювання в цій галузі значно поліпшилось. Були прийняті визначні закони та інші; правові акти, присвячені регулюванню відносин у використанні, відтворенні і охороні природних ресурсів: Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», "Про охорону атмосферного повітря».

43.Нові форми територіальної організації науково-технічної діяльності.

Своєрідність нових організаційних форм визначається необхідністю поєднання активної конкуренції з відносинами партнерства та індивідуальної творчості.

Для ефективної інноваційної політики необхідно сформувати систему моніторингу інноваційного потенціалу регіону, створити регіональну систему підтримки і розвитку інноваційної діяльності, координувати діяльність організацій, що здійснюють інноваційну діяльність, сприяти розвитку інтелектуального та кваліфікаційного потенціалу населення регіону. Всі ці питання перебувають у компетенції Регіональні науково-технологічних центрів. .Регіональні науково-технологічні центри можуть вибудовувати діяльність, спираючись на ті визначальні особливості регіону, забезпечують його випереджальний розвиток. Цим зумовлена різноманітність регіональних центрів. У практиці інноваційної діяльності організаційні форми переважно себе виправдали. Але зміну умов виробництва, ускладнення суспільних потреб й необхідність підвищення їх конкурентоздатності нововведень вимагають пошуку нових форм інноваційної діяльності. На цей час склалися дві групи прогресивних форм інноваційної діяльності, щоб забезпечити інтеграцію науку й виробництва. Перша група цих організацій виявили ефективність, отримала певне поширення та потребує лише подальшого вдосконалення своєї діяльності. До них належать:

- науково-виробничі об'єднання (НВО);

- міжгалузеві науково-технічні комплекси (МНТК);

- інженерні центри;

- тимчасові науково-технічні колективи;

- спеціалізовані впроваджувальні організації;

- регіональні наукові центри.

Друга ж група організацій пов'язана з розвитком ринкових відносин, що призвели до виникнення принципово нових форм інноваційної діяльності.

До принципово нових форм інтеграції науку й виробництва (до другої групи) можна віднести: науково-технологічні парки, малі інноваційні підприємства, венчурні організації, фінансово-промислові групи (ФПГ).