31. Поняття про спрямованість особистості. Потреби, інтереси, установки світогляд і ідеали особистості.

Перший компонент структури характеризує спрямованість особистості, або вибіркове ставлення людей до дійсності. Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає вибірковість відносин і активність людини. Спонукати людину можуть як матеріальні, так і ідеальні мотиви. Мотиви - це усвідомлені спонукання до діяльності або поведінки. Від мотивів як усвідомлених спонукань слід відрізняти так звані потягу, коли особистість діє під впливом внутрішніх спонукань або зовнішніх стимулів, які не усвідомлені. Потреба - це випробовувана людиною необхідність у певних умовах життя і розвитку. Потреби спонукають людину до активності. Потреби певним чином впливають на переживання, мислення і волю людини. У зв'язку з задоволенням або незадоволенням потреб, в залежності від коштів і способу їх задоволення людина переживає емоції напруги або заспокоєння, задоволення або незадоволення. Інтереси Інтерес-це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, в силу його життєвого значення й емоційної привабливості. Інтереси виникають на основі потреб. Потреба виражає необхідність, інтерес виражає особисту приязнь до якоїсь діяльності. Види інтересів. Інтереси розрізняють по їхньому змісту, або спрямованості. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси. Матеріальний інтерес може виявлятися в прагненні до житлових зручностей, гастрономічним виробам, до одягу… Духовні інтереси характеризують високий рівень розвитку особистості. Це перш за все пізнавальні інтереси (у широкому сенсі слова) до математики, фізики, хімії, біології, філософії, психології і т. п. До них також відносяться інтереси до літератури і різних видів мистецтва (музики, живопису, театру). Світогляд і ідеали особистості Під світоглядом розуміють систему поглядів на природу, суспільство і людське мислення. Світогляд служить вищим регулятором поведінки і дій особистості. Імпульс до дії, що виник під впливом внутрішніх умов або зовнішніх обставин, співвідноситься з моральними поглядами людини. Світогляд не тільки визначає загальну спрямованість особистості, її цілеспрямованість, надаючи стійкість і твердість характеру, - воно позначається на всьому вигляді людини, на всій сукупності особливостей поведінки і дій, звичок і нахилів. Поняття про ідеал. Ідеал-це образ, яким керується особистість у цьому і який визначає план самовиховання. Свідомість свого ідеалу викликає різноманітні переживання у людини. Ідеальне зазвичай викликає переживання подиву, захвату і захоплення, а у діяльної особистості, крім того, і пристрасне бажання працювати над собою, з тим щоб наблизитися до ідеалу. Спостерігаються два типи ставлення до ідеалу: 1) споглядальне і 2) діяльну. У першому випадку людина обмежується захопленням ідеалом. Вважаючи ідеальне недосяжним, він керується в житті так званим здоровим глуздом: "живи, як живеться", "живи, як інші поруч живуть". У другому випадку захоплення ідеальним породжує величезну енергію для перетворення ідеального в реальні риси власного характеру. Ідеал виступає як план дій.

№32Исторія вчення о темпераменті Учение о темпераменте имеет свою историю. Еще в древние времена ученые обратили внимание на различия между людьми. Так, греческий Пикара Гиппократ (ок. 460 - ок. 377 до н.э.) сделал первую попытку выяснить, чем предопределяются индивидуальные различия в поведении людей. Он и его последователь Гален пришли к выводу, что эти различия определяет разное соотношение основных видов жидкости в организме человека. Если преобладает кровь (лат. sanguis) - человек ведет себя как сангвиник, если слизь (гр. phlegma) - флегматик, если желтая желчь (гр. choie) - холерик, черная желчь (гр. melania choie) - меланхолики. Оптимальное соотношение этих жидкостей определяет здоровье, тогда как непропорционально является источником различных заболеваний.  Эта теория получила название гуморального (лат. humor - жидкость) теории темперамента Гиппократа - Галена и долгое время была ведущей. Следует сказать, что концепция зависимости темперамента от соотношения "жидкостей в организме частично подтвердили современные эндокринологическое и психофармакологические исследования. Например, такие черты темперамента, как реактивность, эмоциональная уравновешенность, чувствительность, в значительной мере предопределяются индивидуальными особенностями функционирования гормональной системы. Аристотель, объясняя эту теорию, утверждал, что разные темперамент порождаются качествами крови человека. Так, от качества крови зависит общая двигательная активность человека. Аристотель выделял такие качества крови, как скорость оседания и степень плотности и теплоты. Например, легкая кровь присуща сангвиникам, тяжелая - меланхоликам, тепла - холерики, жидкая - флегматикам.  О влиянии этого учения на дальнейшее развитие типологии темпераментов можно судить по тому, что до середины XVIII в. почти все исследователи видели анатомо-физиологические основы темперамента в строении и функционировании кровеносной системы. Так, известный исследователь темперамента немецкий психиатр Э. Кречмер считал, что определенные им четыре основные черты темперамента (чувствительность к раздражителям, настроение, темп психической деятельности и психомоторика) обусловлены химическим составом крови.