25) Зв'язок діяльності з потребами. Формування мотиву та цілі.

Діяльність — зв'язок двох полюсів життя: суб'єкта й об'єкта. Історія психології знає чимало теорій, які, протиставляючи ці полюси, розуміють психіку або як результат впливу об'єкта на суб'єкт, або як джерело існування об'єкта. З позицій системно-діяльнісного підходу відношення «суб'єкт — об'єкт» опосередковується процесами діяльності, в межах яких функціонує психіка, і які змінюють не лише об'єкт, а й суб'єкт. У діяльності мають місце постійні переходи: суб'єкт — змінений об'єкт — збагачений суб'єкт Діяльність завжди ґрунтується на певних потребах — станах живої істоти, для задоволення яких потрібні відповідні об'єкти. Кожна потреба має свій зміст (є потребою в чомусь), який визначається тією сукупністю предметів, що можуть її задовольнити, «наситити». Тому діяльність спонукається не потребою як станом суб'єкта, а потребою, яка «знайшла» свій предмет, тобто опредметненою потребою. Це дає підставу вважати предмет, що відповідає потребі (предмет потреби), мотивом конкретної діяльності [29]. Останній може бути даний суб'єктові у матеріальній або ж ідеальній формі (такий, що сприймається, і такий, що лише уявляється). Поява мотиву означає перетворення об'єкта довколишнього світу, що існує незалежно від людини, на предмет її діяльності. Він спонукає діяльність, начебто притягуючи її до себе. Тому діяльність набуває небезстороннього характеру. Задовольняючи чи не задовольняючи потреби, суб'єкт так чи інакше ставиться до об'єктів, глибоко переживає свої стосунки зі світом й за допомогою свідомості прагне розібратися в них. При цьому він може посідати (і нерідко посідає) «геоцентричну» позицію, проте аналіз діяльності все ж свідчить на користь геліоцентричної, що виводить суб'єкта (і його психіку) за межі «даного в собі явища» — в широку систему взаємин з довколишнім. Очевидно, з втратою джерел зв'язку зі світом починає зникати і сам світ. Для .того щоб у суб'єкта був адекватний образ світу, він має здійснювати діяльність, яка реально пов'язує його з цим світом.

№26 Змістовні компоненти мислення

Содержательные компоненты мышления. Человек познает объективный мир как через органы чувств, так и логическим путем. Знания, полученные в результате чувственного познания, существуют в сознании человека как образы тех явлений, которые воспринимает человек.

Знания же, полученные в результате логического познания, существуют в виде понятий. Понятийные знания являются результатом опосредствованного отражения действительности и включают в себя общее и существенное об определенном явлении, классе явлений. Этим понятия отличаются от представлений.

Отличительными особенностями понятия от представления является то, что представление всегда есть образ, а понятие — это мысль, выраженная в слове; представление включает и существенные, и несущественные признаки, в понятии сохраняются лишь, существенные признаки.

Понятие является и более обобщенным отражением, поскольку включает в себя общие признаки не случайных, отдельных предметов, а то, что является общим для всех предметов данного класса. Понятие является обобщенным отражением и потому, что оно обычно результат познавательной деятельности не отдельного человека, а практической и теоретической деятельности многих людей. В силу последнего обстоятельства понятие имеет и характер всеобщности.

Операционными компонентами мышления является система мыслительных операций: анализа, синтеза, сравнения, абстрагирования, обобщения, классификации, систематизации.

Каждая из этих операций выполняет определенную функцию в процессе познания и находится в сложной взаимосвязи с другими операциями.

Функцией анализа является разделение целого на части, выделение отдельных признаков, сторон целого.

Синтез служит средством объединения отдельных элементов, которые выделены в результате анализа.

С помощью сравнения устанавливается сходство и различие отдельных объектов.

Абстрагирование обеспечивает выделение одних признаков и отвлечение от других.

Обобщение является средством объединения предметов или явлений по их существенным признакам и свойствам.

Классификация направлена на разделение и последующее объединение объектов по каким-либо основаниям.

Систематизация обеспечивает разделение и последующее объединение, но не отдельных объектов, как это происходит при классификации, а их групп, классов.

Все эти операции не могут проявляться изолированно вне связи друг с другом. Для того чтобы что-то было выделено анализом, необходимо наличие целостного представления об объекте. Это начальное представление об объекте является результатом первичного, недифференцированного синтеза.

№27Зовнішня і внутрішня діяльність і їх взаємозв’язок

Розрізняють діяльності зовнішню і внутрішню. Зовнішня діяльність - це діяльність з предметами матеріального світу або їх позначеннями, вона називається, відповідно, матеріальна або матеріалізована. Внутрішня діяльність - це діяльність на рівні свідомості, в ідеальному плані - операція образами, символами, ідеями.

Спочатку діяльність виконується людиною в зовнішньому предметному плані. При цьому способи виконання діяльності він черпає або із спостереження, наслідуючи інших людей, або отримує уявлення про них з книг і розповідей, тобто привласнює їх від інших людей в процесі співпраці і спілкування. А потім відбувається интериоризация -перевод присвоєних дій у внутрішній план, перетворення їх на власні схеми дій, думки, представлення. Таким чином, процес интериоризации полягає не в тому, що зовнішня діяльність переміщається у внутрішній план, це процес, в якому внутрішній план формується. Узагальнюючи, визначимо интериоризацию як перехід, в результаті якого зовнішні по своїй формі процеси перетворяться в процеси, що протікають в розумовому плані; при цьому вони піддаються специфічній трансформації - узагальнюються, вербализуются, скорочуються і, головне, стають здатними до подальшого розвитку, який переходить межі можливостей зовнішньої діяльності.

Зворотний процес - переведення внутрішніх дій в зовнішній план - дістав назву экстериоризации.

У цивілізованому суспільстві спостерігаються усе більш тісне переплетення і зближення зовнішньою і внутрішньою деятельностей: фізична праця усе більш интеллектуализируется, а пізнавальна діяльність дослідника може наповнюватися процесами, які по своїй формі є зовнішніми діями.

№28 Ігрова діяльність і її психологічні особливості

Шестилетний ребенок увлекается различными играми: ролевыми, подвижными, дидактическими.

Ролевая игра представляет собой деятельность, в которой дети берут на себя роли (функции) взрослых и в обобщенной форме (в специально создаваемых игровых условиях) воспроизводят деятельность взрослых и отношения между ними. Для этих условий характерно использование разнообразных игровых предметов, замещающих действительные предметы деятельности взрослых.

На основе глубокого изучения игры детей 3-7 лет можно выделить четыре уровня ее развития.

Первый уровень развития игры. 

Центральным содержанием игры этого уровня являются главным образом действия с определенными предметами, направленные на соучастника игры. Это действия «матери» или «воспитательницы», направленные на «детей. Роли здесь фактически есть, но они определяются действием, а не определяют его сами. Как правило, роли не называются, да и дети не называют себя именами лиц, роли которых они на себя взяли.

Действия здесь однообразны и состоят из ряда повторяющихся операций (например, кормление при переходе от одного блюда к другому). Игра со стороны действий ограничена только актами кормления, которые логически не перерастают в другие за ними следующие действия, так же как и не предваряются другими действиями, например мытьем рук и т. п.

Второй уровень развития игры. 

Основным содержанием игры, как и на предыдущем уровне, остается действие с предметом. Но в нем на первый план выдвигается соответствие игрового действия реальному.

Роли детьми называются. Намечается разделение функций. Выполнение роли сводится к реализации действий, связанных с данной ролью.

Логика действий определяется их последовательностью в реальной действительности. Количество действий расширяется и выходит за пределы какого-либо одного типа действий. (Кормление связывается с приготовлением и подачей пищи на стол. Окончание кормления связывается с последующими за ним по логике жизни действиями.)

Третий уровень развития игры. 

Основным содержанием игры становится выполнение вытекающих из роли действий, среди которых начинают выделяться специальные действия, передающие характер отношений к другим участникам игры.

Роли ясно очерчены и выделены. Дети называют свои роли до начала игры. Роли определяют и направляют поведение ребенка.

Логика и характер действий определяются взятой на себя ролью. Действия становятся разнообразными: не только собственно кормление, но и чтение сказки, укладывание спать и т. п.; не только прививка, но и выслушивание, перевязка, измерение температуры и т. п. Появляется специфическая ролевая речь, обращенная к товарищу по игре в соответствии со своей ролью и ролью, выполняемой товарищем, но иногда прорываются и обычные внеигровые отношения.

Четвертый уровень развития игры. 

Основным содержанием игры становится выполнение действий, связанных с отношением к другим людям, роли которых выполняют другие дети. Эти действия явно выступают на фоне всех действий, связанных с выполнением роли.

Роли ясно очерчены и выделены. На протяжении всей игры ребенок ведет только одну линию поведения. Ролевые функции детей взаимосвязаны. Речь носит явно ролевой характер, определяемый и ролью говорящего, и ролью того, к кому она обращена.

Действия развертываются в последовательности, строго воссоздающей реальную логику. Они разнообразны и отражают богатство действий лица, изображаемого ребенком. Ясно выделены действия, направленные к разным персонажам игры.

№29Індивідуальні особливості і типи памяті

У пам'яті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів пам'яті; у переважанні пам'яті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам'яті.

Загальними характеристиками продуктивності процесів пам'яті є обсяг матеріалу, який може запам'ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам'ятовування матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам'яті і готовність до його відтворення. Ці параметри значно розходяться в різних людей, оскільки певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів пам'яті в осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників із сильним.

Найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний.

Людині з образним типом пам'яті простіше запам'ятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запам'ятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тієї чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами.

Людям зі словесно-логічним типом пам'яті просто запам'ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу.

Якщо в людини не переважає певний тип оперування матеріалом, то вона представляєпроміжний тип пам'яті.

Тип пам'яті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І навпаки, коли людина оперує у своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу, це зумовлює розвиток відповідного типу пам'яті, у людини формується професійна пам'ять. Образний тип пам'яті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам та аналітикам притаманний словесно-логічний тип пам'яті.

Є люди, які мають феноменальну пам'ять, ознаки якої - незвичайно великий обсяг інформації, тривалість зберігання слідів і надзвичайно сильна образність

Індивідуальні особливості пам'яті:

швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам'ятовування нового матеріалу;

точність запам'ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовували, та кількістю допущених помилок;

міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);

готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.

Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються також у тому, який матеріал краще запам'ятовується, - образний, словесний чи однаковою мірою продуктивно той та інший.

№30 Індивідуальні компоненти мислення

Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індивідуальний. Тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме: - самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв´язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи розв´язання пізнавальних та інших проблем; - критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об´єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них

- гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв´язку аналогічних завдань. Гнучкість мислення виявляється в готовності швидко переключатися з одного способу розв´язку завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв´язку, знаходити нові нестандартні способи дій за змінених умов; - глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних виявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які в простих, добре відомих фактах уміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного життя; - широта мислення, що виявляється в здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності; - послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об´єктивність у зроблених висновках; - швидкість мислення – це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості мисленнєвих навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів.