83) Структура аналізатора

Учені встановили, що за всю історію еволюції людина в анатомо-фізіологічному відношенні мало змінилася. Організм людини являє собою сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін Однією з найважливіших систем людини є нервова система, що зв'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовища. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи і фізіологи відзначають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського організму, його великі потенційні і часто незадіяні життям можливості.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

Аналізатори - це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, що здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму. Структура аналізатора - рецептор (сприймаючий утвір), чутливі нейрони, ділянка кори головного мозку.

У сучасній фізіології розрізняють вісім аналізаторів - руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний і вісцеральний. Однак у системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними при виявленні небезпеки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну, або доповнюючу функцію

Усі аналізатори в структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, - рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорних (чуттєвих) нейронах і синапсах (контактах між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Розрізняють такі основні види рецепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію, до них відносяться: рецептори слухової, вестибулярної, рухової, частково вісцеральної чутливості; хеморецептори-нюховий, смакової; терморецептори - рецептори шкірного аналізатора; фоторецептори - зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим пояснюється висока чутливість рецепторів.

84) Структура дії, оволодіння дією.

Воля тісно пов'язана з емоціями, тому їх часто об'єднують у спільну емоційно-вольову систему особистості, яка протиставляється пізнавальній. Якщо ж емоції лежать на нижчому рівні еволюції психіки, то воля є її вершиною.    Воля — здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті.    Вольові дії, виконуючи дві взаємопов'язані функції, — спонукальну, яка забезпечує активність людини, і гальмівну, яка виражається у стримуванні, виявляються:    - у ситуації вибору рівних за значеннями мотивів і цілей;    - за відсутності в індивіда актуальних потреб у дії;    - за наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод і т. ін.    Одним із характерних виявів волі є поведінка людини в умовах ризику.    Ризик — це характеристика діяльності за умови невизначеності для суб'єкта її наслідків і наявності передбачень про можливі негативні наслідки на випадок неуспіху (покарання, біль, травма, втрата престижу тощо).    Ризик буває:    - ситуативний (ризик на виграш, величина виграшу на випадок успіху перевершує величину втрат на випадок неуспіху);    - надситуативний (безкорисливий, або "ризик заради ризику");    - виправданий;    - невиправданий.    У структурі волі мотивація є засобом саморегуляції поведінки й діяльності людини.    До цих засобів належать емоції, бажання, потяг і т. д.    Потяг — це мотив діяльності, який становить ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу.    Бажання, як мотив діяльності, характеризується достатньо точно усвідомленою потребою.    Слабка воля. Крайній ступінь слабовілля знаходиться за межею норм психіки. Наприклад, абулія та апраксія.    Абулія — виникла на основі патології мозку відсутність спонукання до діяльності, нездатність при розумінні необхідності винесення рішення до дії чи виконання її.    Апраксія — порушення довільної регуляції рухів і дій, які унеможливлюють здійснення вольового акту.    Лінощі — прагнення людини відмовитися від подолання труднощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля.