Поняття про групу. Види груп

Увагу психології до законів формування соціальних груп викликало життя. Як завжди буває, в разі існування соціального замовлення з боку суспільства цю проблему почали швидко досліджувати. Що саме викликало інтерес суспільства? Як майже завжди це буває - війна... Перші спроби з'ясувати, від чого залежить згуртованість колективу, були здійснені ще на початку Першої світової війни. Найбільшого імпульсу дослідження цієї проблеми надала Друга світова війна. Безпосереднім приводом стало озброєння Військово-Повітряних Сил США важкими бомбардувальниками Б-17 та Б-24. Екіпажі цих «літаючих фортець» складалися з 10-12 осіб. Та потім з'ясувалось, що однакові за рівнем військової підготовки льотчики, штурмани, повітряні стрільці дуже по-різному поводили себе під час вильотів, а саме: одні завжди виконували завдання, другі - в половині випадків, інші - ніколи. Мова не йде про боягузтво. Виявилось, що в першому випадку утворювався єдиний колектив, в другому, в складі екіпажу діяли декілька угрупувань, в третьому - кожний був сам за себе. Саме необхідність комплектування екіпажів бойових літаків із психологічно сумісних людей ініціювало розвиток досліджень в галузі психології малих груп.

Група - це сукупність людей, які виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак (спільна професія, уподобання, погляди).

Загальноприйнятою є класифікація груп за статусом:

формальні;

неформальні.

Формальна - група, що має склад, зафіксований у офіційних документах (бригада, екіпаж, відділ). Неформальною є група людей, що об'єднуються за уподобаннями, нормами поведінки, інтересами. Типовий приклад: музичні та спортивні фани, дворові підліткові компанії.

За характером взаємодії розрізняють групи:

контактні;

умовні.

В контактних (реальних) групах взаємодія відбувається безпосередньо між членами групи. В умовних групах взаємодія між членами групи відбувається опосередковано (через газети, листи, виступи на радіо та телебаченні).

№54Поняття про здібності.Задатки і здібності

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини, пов'язані з успішністю виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь і навичок. Теорії здібностей Платон - здатності біологічно обумовлені і їх поява цілком залежить від спадкових характеристик. Навчання та виховання можуть лише змінювати швидкість їх появи. Галль - ступінь розвитку здібностей знаходиться в прямій залежності від величини відповідної частини мозку. Гальтон - здібності залежать від психофізіологічних параметрів, основний - фактор спадковості. Удосконалення людської природи можливо лише шляхом виведення особливо обдарованих, розумово і фізично розвинених людей. Гальперін, Гельвецкій, Овчинникова, Гіппенрейтер - вважали, що з будь-якого можна зробити генія, головне навколишнє соціальне середовище. Середньої точки зору дотримувалися Теплов, Голубєв, Штерн, Небиліцин, Леонтьєв - здібності людини за своєю природою біосоціальних. Види здібностей 1) Природні (природні) здібності - Чи є загальними для людини і тварин: сприйняття, пам'ять, здатність до елементарної комунікації. Дані здібності безпосередньо пов'язані з вродженими задатками. На базі цих задатків у людини, при наявності елементарного життєвого досвіду, через механізми навчання, формуються специфічні здібності. 2) Специфічні здібності: - Загальні: визначають успіхи людини в різних видах діяльності. - Спеціальні: визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. Крім того, здатності ділять на теоретичні і практичні. Теоретичні зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а практичні - до конкретних практичних дій. Найчастіше теоретичні та практичні здібності не поєднуються один з одним. Існує також поділ на навчальні та творчі здібності. Перші визначають успішність навчання, засвоєння знань, умінь і навичок, а другі - можливість відкриттів і винаходів, створення нових предметів матеріальної і духовної культури. Це вміння безпосередньо залежить від кругозору людини. У більшості випадків творча людина - це в першу чергу оригінально мисляча людина, здатна на нестандартні рішення. Рівні розвитку здібностей: 1) задатки - природні передумови здібностей, 2) здібності, 3) обдарованість - своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує людині можливість успішного виконання будь-якої діяльності, 4) майстерність - досконалість у конкретному виді діяльності, 5) талант - високий рівень розвитку спеціальних 6) геніальність - вищий рівень розвитку Задатки Вітчизняні психології вважають, що здібності залежать від будови мозку і органів чуття, які різняться у людей вже при народженні. Ці особливості визначаються як «задатки». Задатки - це вроджені анатомо-фізіологічні особливості кожного окремого індивіда, генетично детерміновані і є передумовами розвитку здібностей (Б. М. Теплов). Задатки являють собою лише можливості та передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не зумовлюють появу і розвиток тих чи інших здібностей. Вони багатозначні, тобто, в залежності від діяльності та відповідних умов, на їх основі можуть розвиватися різні здібності.

№55Поняття про лідерство

Лидерство – доминирование одних членов группы над другими.

Под понятием лидер подразумевается человек, играющий доминирующую роль в структуре межличностных отношений. В отличие от лидера руководитель – это официальное лицо, облеченное полномочиями и связанное с организацией основной деятельности группы. Эти понятия различаются по охвату проблем и процедуре выдвижения (лидер выдвигается спонтанно, руководителя назначают официально).

Признаки лидеров:

высоко активен и инициативен при решении группой основных задач;

способен оказывать влияние на других членов группы;

хорошо информирован о решаемой задаче, о членах группы и о ситуации в целом;

поведение соответствует социальным установкам, ценностям и нормам, принятым в данной группе;

обладает личными качествами, являющимися эталонными для данной группы;

способен выходить за рамки признанных норм и эталонных ценностных ориентаций.

Функции лидера:

организация совместной жизнедеятельности группы в различных сферах;

выработка и поддержание групповых норм;

представительство группы во взаимоотношениях с другими группами;

принятие ответственности за результаты групповой деятельности;

установление и поддержание микроклимата группы.

Виды лидерства по М. Веберу:

традиционное лидерство – основано на традициях, обычаях, вере, характерно для традиционных обществ (восточной деспотии, монархии). Лидером становится тот, кто принадлежит к элите, узкой группе людей;

легально-рациональный (бюрократический) – основан на разумности существующих порядков в обществе. Лидером становится тот, кто обладает определенным уровнем знаний, компетентности, подготовленности, характерен для индустриальных стран;

харизматическое лидерство – основан на божественности, сверхъестественности, необычности, появляются на переломных этапах истории.

Типы лидерства по реальной управленческой практике:

лидер – организатор – воспринимает нужды коллектива как свои собственные и активно действует. Он оптимистичен и уверен в том, что большинство проблем вполне разрешимо, не станет предлагать пустое дело, умеет убеждать, склонен поощрять, а если, и приходится выразить свое неодобрение, то делает это не задевая чужого достоинства, и в результате люди стараются работать лучше;

лидер – творец – обладает способностью видеть новое, чем и привлекает людей. Берется за решение проблем, которые могут показаться неразрешимыми и даже опасными. Действует не командными методами, а приглашает к обсуждению. Ставит задачу так, что она заинтересовывает и привлекает людей;

лидер – борец – обладает сильной волей, уверен в своих силах, первым идет навстречу опасности или неизвестности, без колебаний вступает в борьбу. Склонен отстаивать то, во что верит и бороться до конца. Часто действует на свой страх и риск, т. к. ему не хватает времени, чтобы обдумать все свои действия и все предусмотреть;

лидер – дипломат – опирается на превосходное знание ситуации и ее скрытых деталей. Хорошо информирован обо всех сплетнях и пересудах, поэтому хорошо знает, на кого и как можно повлиять. Предпочитает доверительные встречи в кругу единомышленников. Позволяет открыто говорить то, что всем известно, чтобы отвлечь внимание от своих не афишируемых планов;

лидер – утешитель – всегда готов поддержать в трудную минуту, уважает людей, относится к ним доброжелательно, вежлив, предупредителен, способен к сопереживанию.

Выделяют также лидерство в деловой сфере («инструментальное лидерство») и в эмоциональной сфере («экспрессивное лидерство»).

По стабильности выделяют ситуационного и постоянного лидера.

№56Поняття про пороги чутливості

Пороги чувствительности Для возникновения ощущения необходимо, чтобы раздражение достигло определенной силы. Чтобы понять это на практике, достаточно всыпать с стакан с водой пару крупинок сахара. Доза слишком мала, вы не ощутите сладкого вкуса. Понемногу досыпайте сахар, пока, наконец, не ощутите легкий сладковатый привкус. Теперь достаточно рассчитать отношение количества воды к количеству сахара. Это и будет нижним порогом чувствительности.

Нижний порог чувствительности – это минимальная величина раздражителя, вызывающая едва заметное ощущение.

Верхний порог чувствительности – это наибольшая величина раздражителя, при которой еще сохраняется данное ощущение.

Верхний порог чувствительности с помощью сахара найти будет уже сложновато, поэтому приведу другой пример. Вы заходите в темную, неосвещенную комнату. Очень-очень темную. Ничего не видно вообще. И тут постепенно начинает светлеть. Когда вы начнете едва различать предметы в комнате – это будет нижний порог. Когда же свет вас ослепит так, что вы уже ничего не увидите – это будет значить, что верхний порог чувствительности перейден.

Помимо верхнего и нижнего порогов существует еще порог различения.

Порог различения – это минимальное различие между двумя раздражителями, которое вызывает едва заметное различие ощущений.

Можете поэкспериментировать на досуге с тем же сахаром. Как много крупинок нужно добавить, чтобы вы почувствовали, что вода стала слаще?№56

№57 Поняття про сприйняття

Відчуття відображають певну сукупність різноманітних (окремих) властивостей та якостей предметів і явищ. За допомогою відчуттів ми виокремлюємо одиничні властивості предметів і явищ дійсності, а сприйняття дає нам цілісний образ предмета чи явища. Власне сприйняття відбувається на основі чуттєвих даних відчуттів. Під час сприйняття всі відчуття синтезуються, створюючи цілісні образи предметів та явищ. Але сприйняття водночас не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, які входять до його складу. У кожне сприйняття входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і - у відомому сенсі - також почуття та емоції з цього приводу. Відображаючи об´єктивну дійсність, сприйняття робить це не пасивно, не мертвенно-дзеркально, тому що в ньому водночас заломлюється все психічне життя конкретної людини, яка сприймає.

Сприйняття - це відображення у психіці людини предметів і явищ навколишнього середовища загалом під час їхньої безпосередньої дії на органи чуття.

Як і відчуття, сприйняття виникають тільки у разі безпосередньої дії об´єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до складнішого й повнішого їх відображення. Сприйняття не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їх наявність у відображенні дійсності. Сприйняття залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв´язок яких, у свою чергу, залежить від зв´язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами, які входять у предмети та явища.

Але, крім відчуттів, сприйняття містить досвід людини у вигляді уявлень та знань. Будь-яке сприйняття є залежним від попереднього досвіду людини.

Фізіологічне підґрунтя сприйняття. Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітично-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприйняття аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виокремленні шляхом аналізу елементи об´єктів об´єднуються в складні їх комплекси. Об´єднання це зумовлено об´єктивними просторовими, часовими та іншими зв´язками самих явищ.

Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов´язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відображаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття.

У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних властивостей, якостей та ознак. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових тощо.

№58 Поняття про увагу

Внимание – это сосредоточенность человека на объектах и явлениях окружающего мира, наиболее значимых для него.

Внимание не существует само по себе. Просто быть внимательным невозможно, для этого необходимо функционирование психических процессов.

Виды внимания.

Рассмотрим две классификации.

Внимание может быть внешним (направлено на окружающее) и внутренним (сосредоточенность на собственных переживаниях, мыслях, чувствах).

Такое деление до некоторой степени условно, так как часто люди погружены в собственные мысли, обдумывая свое поведение.

В основе классификации лежит уровень волевой регуляции. Выделяется внимание непроизвольное, произвольное, послепроизвольное.

Непроизвольное внимание возникает без всякого усилия со стороны человека, при этом отсутствует какая-либо цель и специальное намерение.

Непроизвольное внимание может возникать: 1) из-за определенных особенностей раздражителя. К числу таких особенностей относятся:

а) сила, причем не абсолютная, а относительная (в полной темноте внимание может привлечь огонек от спички);

б) неожиданность;

в) новизна и необычность;

г) контрастность (среди европейцев человек негроидной расы скорее привлечет к себе внимание);

д) подвижность (на этом основано действие

маяка, который не просто горит, а мигает); 2) из внутренних побуждений личности.

Сюда относятся настроение человека, его интересы и потребности. Произвольное внимание возникает тогда, когда сознательно ставится цель, для достижения которой прикладываются волевые усилия.

Наиболее вероятно произвольное внимание в следующих ситуациях:

когда человек четко осознает свои обязанности и конкретные задачи при выполнении деятельности;

когда деятельность выполняется в привычных условиях, например: привычка все делать по режиму заранее создает установку на произвольное внимание;

когда выполнение деятельности касается каких-либо косвенных интересов, например: исполнение гамм на фортепиано – дело не слишком увлекательное, но необходимое, если хочешь быть хорошим музыкантом;

когда при выполнении деятельности создаются благоприятные условия, однако это не означает полной тишины, так как слабые побочные раздражители (например, тихая музыка) могут даже повышать эффективность работы.

Послепроизвольное внимание является промежуточным между непроизвольным и произвольным, сочетая в себе черты этих двух видов.

Оно возникает как произвольное, однако спустя какое-то время выполняемая деятельность становится настолько интересной, что уже не требует дополнительных волевых усилий.

№59 Поняття про характер і його природу

Хара́ктер (греч. χαρακτηρ — примета, отличительная черта, знак) — структура стойких, сравнительно постоянных психических свойств, определяющих особенности отношений и поведения личности. Когда говорят о характере, то обычно подразумевают под этим именно такую совокупность свойств и качеств личности, которые накладывают определенную печать на все её проявления и деяния. Черты характера составляют те существенные свойства человека, которые определяют тот или иной образ поведения, образ жизни.

В системе отношений личности выделяют четыре группы черт характера, образующие симптомокомплексы:

отношение человека к другим людям, к коллективу, к обществу: индивидуализм; коллективизм (общительность, чуткость и отзывчивость, уважение к другим людям, и противоположные черты — замкнутость, черствость, грубость, презрение к людям);

черты, показывающие отношение человека к труду, к своему делу (трудолюбие, склонность к творчеству, добросовестность в работе, ответственное отношение к делу, инициативность, настойчивость, и противоположные им черты — лень, склонность к рутинной работе, недобросовестность в работе, безответственное отношение к делу, пассивность);

черты, показывающие, как человек относится к самому себе (чувство собственного достоинства, правильно понимаемая гордость и связанная с нейсамокритичность, скромность, и противоположные ей черты: самомнение, иногда переходящее в наглость, тщеславие, заносчивость, обидчивость, застенчивость,эгоцентризм — как склонность рассматривать в центре событий себя и свои переживания, эгоизм — склонность заботиться преимущественно о своем личном благе);

черты, характеризующие отношение человека к вещам: (аккуратность или неряшливость, бережное или небрежное обращение с вещами).

4. Природа характеру

Психічні властивості людини — це особливий прояв вищої нервової діяльності, підгрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід пам’ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на їх функціонування. У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв’язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, “є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем”.

№60 Поняття професійної діяльності Психология , в буквальном значении этого слова, — наука о душе. Ее история уходит в глубь веков, в философские и медицинские учения. Как самостоятельная наука психология утвердилась лишь в конце XIX в., после того, как получила экспериментальную базу и естественнонаучную, физиологическую основу. Путь развития научной психологии был непростым, он отражает многообразие сложной жизнедеятельности людей. Вначале разработки в психологии носили сугубо теоретический характер, но все больше и больше выдвигались практические проблемы, которые необходимо было решить науке о человеке. В середине XX в. начался активный процесс деления психологии на отдельные отрасли. Некоторые современные психологи различают теоретическую (научно-исследовательскую) и научно-практическую психологию . Отличия связаны, прежде всего, с определением предмета и объекта изучения. Научно-практическая психология всегда имела дело с реальным объектом, понимание природы которого опирается не только на определенное представление, имеющееся в психологической науке (или ее области), но и на ту реальность, в которую включен этот объект, то есть человек.

Психология профессиональной деятельности , несомненно, относится к научно-практическому направлению. В центре ее внимания трудовые и профессиональные взаимоотношения людей, индивидуальные особенности личности работника, характеристика профессиональной деятельности. Психология профессиональной деятельности тесно связана с психологией труда. Психология труда как область научного знания о труде и трудящихся изучает условия и разрабатывает пути и методы решения практических задач, связанных с трудовой деятельностью, анализом трудовой деятельности, профессиональными навыками. Психология профессиональной деятельности также связана с общей психологией, экспериментальной психологией, психофизиологией, организационной психологией, инженерной психологией, эргономикой, социальной психологией, психологией управления, возрастной

№61 Природжене і придбане в здібностях

Способности - это такие психологические особенности человека, от которых зависит успешность приобретения знаний, умений, навыков, но которые сами к наличию этих знаний, навыков и умений не сводятся. По отношению к навыкам, умениям и знаниям способности человека выступают как некоторая возможность. Способности человека являются лишь возможностью для приобретения знаний и умений. А будут или не будут приобретены эти знания и умения, превратится ли возможность в действительность, зависит от множества условий. В число условий входят, например, следующие: будут ли окружающие люди (в семье, школе, трудовом коллективе) заинтересованы в том, чтобы человек овладел этими знаниями и умениями; как его будут обучать, как будет организована трудовая деятельность, в которой эти умения и навыки понадобятся и закрепятся. Способности - это возможность, а необходимый уровень мастерства в том или ином деле- это действительность. Выявившиеся у ребенка музыкальные способности ни в коей мере не являются гарантией того, что ребенок будет музыкантом. Для того, чтобы это произошло, необходимо специальное обучение, настойчивость, проявленная и педагогом и ребенком, наличие музыкального инструмента, нот и многих других условий, без которых способности могут заглохнуть, так и не развившись.

Як і усі індивідуально-психологічні особливості особи, здібності не отримуються людиною в готовому виді, а формується в житті і діяльності. Заперечення природженості здібностей не має абсолютного характеру, тобто, не заперечується природженість особливостей будови мозку, які можуть виявитися умовою успішного виконання якої-небудь діяльності, тобто, завдатків.

Завдатки - це морфологічні і функціональні особливості будови мозку, органів чуття і рухи, які виступають природними передумовами розвитку здібностей.

У людини є два види завдатків : природжені і придбані. Перші іноді називають природними, а другі соціальними. Всякі здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здатності піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона була вже досить оформлена на попередньому рівні. Цей останній по відношенню до вищого рівня виступає у вигляді своєрідного завдатку. Наприклад, щоб засвоїти вищу математику, потрібно знати елементарну, ось ці знання і виступають завдатком і є придбаними здібностями.

На основі одних і тих же завдатків можуть розвинутися різні здібності.

Рівні здібностей :

Нездібний або здатність є (у різній мірі її розвитку).

Репродуктивний або творчий рівень наявної здатності.

Репродуктивний рівень здатності визначається тоді, коли людина добре працює з матеріалом, добре відомим усім іншим людям, але робить це спритніше, упевненіше.

Творчий рівень у свою чергу ділиться на наступні рівні:

- обдарованість;

-талант;

-геніальність.

Обдарованість - це якісно своєрідне поєднання здібностей, що дають людині можливість успішно займатися одним або декількома видами діяльності.

Талант - це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних в їх сукупності, що дозволяє створювати в діяльності людини оригінальні результати, що відрізняються принциповою новизною.

Більшість талановитих людей мали декілька високо розвинених здібностей. Лермонтов і Пушкін малювали, хімік Бородин писав музику і так далі

Геніальність - це вищий рівень розвитку здібностей, який дозволив особі досягти таких результатів  творчої діяльності, які складають епоху в житті суспільства, в розвитку культури, мають історичне значення і створюють нові напрями в науці, мистецтві, техніці.

№62 Проблема спадковості психічних властивостей

Проблема наследования психических особенностей – одна из наиболее острых дискуссионных тем в современной науке. Согласно психосоматической концепции функционирования систем организма, физиологические процессы и состояния определяются процессами и состояниями психической структуры человека. Следовательно, можно предположить, что вопрос наследования личностных свойств необходимо рассматривать, прежде всего, с точки зрения не биологических (генетических), а психологических механизмов, относящихся к области

субъективной реальности

Одним из наиболее важных и актуальных теоретических положений в

рассмотрении проблемы формирования человека является анализ и

осмысление таких понятий как «наследственность» и «среда», «врождённое»

и «приобретённое». Противопоставление понятий «врождённое» –

«приобретённое» заключает в себе искусственное разделение однородного

процесса формирования индивидуальности относительно момента рождения.

Понятия «наследственность» и «врожденность» не противостоят друг

другу и не дополняют одно другого. Их соотношение определяется

холархическим (составляющим поглощением одного другим) принципом. В

общих чертах процесс наследственности свойств и качеств человека имеет

определенную последовательность смены внутренних – базовых, – и

внешних – средовых – факторов. В целом процесс наследования свойств и

качеств организма можно представить как взаимовлияние и взаимодействие

генотипа и окружающей биопсихосоциальной среды. Результатом данного

взаимодействия является образование фенотипа, сформировавшегося в

процессе онтогенеза

Междисциплинарный характер исследуемой области требует сочетания

и взаимодополнения естественнонаучного и гуманитарного подходов в её

изучении. Классическая схема естественнонаучных исследований

предполагает строго определенную последовательность этапов познания, как

то: вычленение проблемы, формулирование гипотезы и экспериментальной

или эмпирической проверки выводов по её подтверждению или

опровержению. Однако, естественнонаучный подход не в состоянии охватить

всего разнообразия проявлений жизнедеятельности человека. Известный

голландский исследователь Ван Каам, пишет: «такие переживания, как

ответственность, страх, тревога, разочарование, свобода, любовь не могут

быть измерены, с ними нельзя экспериментировать… Они просто есть и

могут быть только эксплицированы в своей данности»

Для исследований такой многофакторной междисциплинарной

проблемы как наследственность психических свойств необходимо

6учитывать оба этих подхода. Специфика предмета исследования

предполагает учет ряда методологических особенностей.

Во-первых, в данном случае невозможно проведение эксперимента,

поскольку внутрисемейные отношения являются сложной многофакторной

социальной системой, находящейся во взаимодействии с внешней

социальной средой. В частности, мы не можем моделировать ни

внутрисемейные отношения на протяжении нескольких поколений, ни, тем

более, общественно-исторические условия, окружающие семью.

Во-вторых, исследуемые механизмы имеют значительную

протяженность во времени, поскольку мы имеем дело с несколькими

поколениями рода. Из этой особенности следует невозможность проведения

психодиагностического исследования личности всех интересующих нас

людей. Диагностически достоверные данные, пригодные для анализа и

сравнения, могли бы быть получены только в случае обследования

нескольких поколений (детей, родителей, прародителей, прапрародителей) в

одном и том же возрасте.

№63 Проблема несвідомого в психології

1. Проблема несвідомого в роботах Зигмунда Фрейда  1.1. Ланцюжок: Інстинкт -> Емоції -> Відчуття -> Бажання  Зигмунд Фрейд - австрійський вчений, який першим дав наукове обгрунтування проблем несвідомого. За визначенням Фрейда "несвідоме - дії людини, які він робить, не віддаючи собі звіту, автоматично. Несвідомий характер носить психічна діяльність під час сну, гіпнозу, лунатизму ".  У результаті тривалих спостережень за своїми хворими Фрейд прийшов до висновків, які змінили старі уявлення про психіку. Несвідоме, на його думку, носить вроджений характер. Він стверджував, що поведінка людини значною мірою підкоряється впливу підсвідомих сил, які він назвав потягами.

Якщо вважати, що людина - таке ж творіння природи, як і інші відомі нам живі істоти, то він певною мірою наділений тими ж якостями, що й вони. Якщо вважати, що тварини не наділені таким розумом, як людина, то єдиною точкою дотику у них є інстинкти. Як правило, у людини виділяють два основних інстинкту: інстинкт самозбереження і інстинкт продовження роду, тобто розмноження, які, у свою чергу, складаються з безлічі інстинктивних факторів. Причому ці два інстинкти взаємопов'язані. До інстинкту самозбереження відносяться наступні подінстінкти: харчування, зростання, дихання, рухи, тобто ті необхідні життєві функції, які роблять будь-який організм живим. Спочатку ці чинники були дуже важливі, але у зв'язку з розвитком розуму людини ( "Я") ці фактори як життєво необхідні втратили своє колишнє значення

1.2. Мотиваційна структура особистості  Аналіз складної мотиваційної структури особистості привів Фрейда до трикомпонентною моделі її пристрою. Фрейд сприймав особистість як триєдність. Він вважав, що психіка складається з трьох шарів - свідомого ( "над-Я" або "супер-его"), предсознательного ( "Я") і несвідомого ( "Воно"), в яких і розташовуються основні структури особистості. При цьому зміст несвідомого, на думку Фрейда не є усвідомлення практично ні за яких умов. У несвідомому шарі розташовується одна з структур особистості - "Воно", яка фактично є енергетичною основою особистості. "Воно" - несвідоме (глибинні інстинктивні, в основному сексуальні та агресивні спонукання), грає головну роль, що визначає поведінку і стан людини. У "Воно" містяться уроджені несвідомі інстинкти, які прагнуть до свого задоволення, до розрядки, і таким чином детермінують діяльність суб'єкта. Фрейд вважав, що два основних вроджених несвідомих інстинкту (інстинкт життя та інстинкт смерті) знаходяться в антагоністичних відносинах між собою, створюючи основу для фундаментального, біологічного внутрішнього конфлікту. Неусвідомленість цього конфлікту пов'язана не тільки з тим, що боротьба між інстинктами, як правило, відбувається в несвідомому шарі, але і з тим, що поведінка людини викликається, як правило, одночасною дією обох цих сил.  Друга структура особистості - "Я", на думку Фрейда, також є вродженою і розташовується як у свідомому шарі, так і в передсвідомості. Зміст предсознательного шару може бути усвідомлено людиною, хоча це і вимагає від нього значних зусиль. Якщо зміст "Воно" розширюється, то зміст "Я", навпаки звужується, тому що дитина народжується з висловом Фрейда з "океанічним почуттям Я", включає в себе весь навколишній світ. З часом він починає усвідомлювати межу між собою і навколишнім світом, починає локалізувати своє "Я" до свого тіла, звужуючи, таким чином, обсяг "Я".  Третя структура особистості - "над-Я" не вроджена, вона формується в процесі життя дитини. "Над-Я" (або "супер-его") є невід'ємною частиною людської психіки. Тому що людина живе в суспільстві, то воно має на нього вплив. Якщо людина представляє із себе окрему клітку, то клітина один існувати не може, вона гине. Ці клітини утворюють тканину, та, у свою чергу, утворює орган, а останній - систему органів, що утворюють великий, єдиний організм. Так ось оболонки цих клітин з'єднані між собою. Саме ця сукупність всіх "Я" і утворює "над-Я". Можна сказати, що "над-Я" являє собою сукупність всіх суспільних відносин (контролюючих поведінку людини). Механізмом її формування є ідентифікація з близьким дорослим своєї статі, риси і якості якого і стають змістом "над-Я". [4 c.42]  №64 Процес рішення розумової задачі

Умственная деятельность человека проявляется в понимании объектов мышления и в решении на этой основе разнообразных умственных задач.

Понимание - процесс проникновения мысли в сущность чего-либо. Объектом понимания может быть любойпредмет, явление, факт, ситуация, действие, речь людей, произведение литературыи искусства, научная теория и т.д.

Понимание может быть включено в процесс восприятия объекта и выражаться вузнавании, осознании его, оно может осуществляться и вне восприятия.

Понимание является обязательным условием решения умственных задач.

Действуя, человек решает разнообразные задачи. Задача представляет собойситуацию, которая определяет действие человека, удовлетворяющего потребностьпутём изменения этой ситуации.

Сущность задачи состоит в достижении цели. Сложные задачи человек решаетв несколько этапов. Осознав цель, вопрос, возникшую потребность, он затеманализирует условия задачи, составляет план действий и действует.

Одни задачи человек решает непосредственно, путём выполнения привычных практических и умственных действий, другие задачи решает опосредованно, путём приобретения знаний, необходимых для анализа условий задачи.

Решение задач проходит несколько этапов.

Первый этап - осознание вопросазадачи и стремление найти на него ответ. Без вопроса нет задачи, нет вообщедеятельности мышления.

Второй этап решения умственных задач - это анализ условий задачи. Не зная условий, нельзя решить ниодной задачи, ни практической, ни умственной.

Третий этап решения умственной задачи - само решение. Процесс решенияосуществляется посредством различных умственных действий с использованиемлогических операций. Умственные действия образуют определённую систему,последовательно сменяя друг друга.

Последним этапом решения умственных задач является проверка правильности решения. Проверка правильности решения дисциплинирует мыслительную деятельность, позволяет осмыслить каждый шаг её, найти незамеченные ошибки и исправить их.

Умение решать умственные задачи характеризует ум человека, особенно, если человек может решать их самостоятельно и наиболее экономными способами.

№65 Процеси памяті: Запамятовування,збереження відтворення

ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом.Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тим часові нервові зв’язки. Запам*ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним. Запам’ятовування може бутикороткотривалим,  довготривалим і оперативним.   

УМОВИ ДОВІЛЬНОГО ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ: 1) чітка постановка мети; 2) наявність мотивів, що спонукають запам’ятовування; 3) розуміння інформації, що треба запам’ятати; 4) використання логічних прийомів запам’ятовування (складання плану, порівняння, класифікація, систематизація); 5) повторення; 6) використання інформації, що  необхідно запам’ятати в практичній діяльності.

УМОВИ МИМОВІЛЬНОГО ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ: 1) якість дієвого ставлення до матеріалу; 2) ступінь включення матеріалу у зміст основної мети діяльності; 3) рівень зацікавленості  та  емоційного відношення.

ЗБЕРЕЖЕННЯ – це процес утримання в пам’яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Про збереження можна судити тільки на основі спостереження за іншими мнемічними процесами: відтворенням , впізнаванням та розпізнаванням.Збереження може бути активним  і пасивним. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв’язків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується,  не має активних перетворень. 3. ВІДТВОРЕННЯ – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАВАННЯ і ЗГАДУВАННЯ.Впізнавання – це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності. Як різновид згадування існує такожпригадування, тобто згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, пов’язаних з переборенням певних труднощів. Згадування  також може бути мимовільним або довільним. Як один з різновидів відтворення єспогади – локалізовані в часі та просторі згадування людиною свого минулого життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Важливою характеристикою відтворення є правильність відтворення. Ця риса пам’яті залежить від важливості та об’єму інформації, індивідуальних властивостей пам*яті, мобілізації, готовності, заінтересованості до відтворення.

4. ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і проявляється він у тому, що актуалізація забутих образів, чи думок затруднюється, або стає взагалі неможливою. Процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв*язків і згасання слідів, що створювали запам*ятовувння.Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоть кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступеня значимості матеріалу, вкючення його в діяльність суб’єкта. Хоть процеси пам’яті мають свої загальні характеристики, але у кожної людини проявляються вони з індивідуальними відмінностями, які можна помітити в різній швидкості запам’ятовування, в міцності збереження, в легкості відтворення.     Люди також відрізняються і типами пам’яті:

люди з наочно-образним типом, добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя і ін.;

люди з словесно-логічним типом пам’яті, добре запам’ятовують словниковий, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули, символи і ін.;

люди з емоційним типом пам’яті, добре запам’ятовують пережиті ними почуття.

№66 Психіка і мозок