42)Методи дослідження між особових відносин у групах

Социометрическая техника, применяется для диагностики межличностных и межгрупповых отношений в целях их изменения, улучшения и совершенствования. С помощью социометрии можно изучать типологию социального поведения людей в условиях групповой деятельности, судить о социально-психологической совместимости членов конкретных групп.  Социометрическая процедура может иметь целью:  а) изощрение степени сплоченности-разобщенности в группе;   б) выявление «социометрических позиций», т. е. соотносительного авторитета членов группы по признакам симпатии-антипатии, где на крайних полюсах оказываются «лидер» группы и «отвергнутый»;   в) обнаружение внутригрупповых подсистем, сплоченных образований, во главе которых могут быть свои неформальные лидеры.  Использование социометрии позволяет проводить измерение авторитета формального и неформального лидеров для перегруппировки людей в командах так, чтобы снизить напряженность в коллективе, возникающую из-за взаимной неприязни некоторых членов группы. Социометрическая методика проводится групповым методом, ее проведение не требует больших временных затрат (до 15 мин.). Она весьма полезна в прикладных исследованиях, особенно в работах по совершенствованию отношений в коллективе. Но она не является радикальным способом разрешения внутригрупповых проблем, причины которых следует искать не в симпатиях и антипатиях членов группы, а в более глубоких источниках.  Надежность процедуры зависит прежде всего от правильного отбора критериев социометрии, что диктуется программой исследования и предварительным знакомством со спецификой группы.

№43 Мотивація як прояв потреб особистості

В даний час існують два підходи до визначення мотивації. Перший з них розглядає мотивацію як структурне утворення, як сукупність чинників чи мотивів. Його дотримуються багато психологи як вітчизняні, так і іноземні. «Мотивація - це сукупність факторів, що визначають поведінку.

У рамках другого підходу мотивація розглядається як динамічне утворення, як процес, який підтримує психічну активність людини на певному рівні. Він також має своїх численних прихильників. «Мотивація - це процес психічної регуляції, що впливає на напрямок діяльності і кількість енергії, що мобілізуються для виконання цієї діяльності.

Множинність характеризує розвиненість змісту, тобто достатня кількість мотивів. Структура мотивації оцінюється по тому, як ці мотиви пов'язані між собою в рамках одного рівня. Ієрархічність визначається на основі домінування різних груп мотивів. Виразним прикладом тому служить відома ієрархія мотивів, яка відкривається фізіологічними потребами, включає в себе потреби безпеки, потреби і любові, самоповаги і завершується потребами самоактуалізації. Ієрархія потреб особистості та відповідних їм мотивів, по суті, висловлює її генеральну динамічну тенденцію - спрямованість особистості - системообразующее якість особистості, своєрідний інтегратор всіх динамічних тенденцій особистості.

Саме в спрямованості виражається змістовний, якісний момент потребностно-мотиваційної сфери особистості як сукупності всіх потреб, мотивів, мотиваційних утворень і рис особистості, які формуються і розвиваються протягом її життя. Безумовно, що сама по собі ця сфера динамічна і тому змінюється в залежності від обставин життя людини. Однак очевидно й інше: деякі мотиви виявляються досить стійкими і домінуючими, які утворюють своєрідний стрижень особистості. У них то і виявляється спрямованість особистості. Потребностно-мотиваційна сфера особистості становить своєрідний фундамент, на якому формуються життєві цілі особистості, що визначають її життєвий шлях. У життєвих цілях особистості знаходить своє вираження створювана нею концепція життя, її сенс, згідно якої і вибудовується життєвий шлях особистості. Оскільки спрямованість виражає відношення не тільки до цілей діяльності, а й цілям - цінностям життя, остільки в світлі тієї чи іншої спрямованості вибудовується життєвий шлях особистості. Як говорилося вище, особистість характеризується не тільки тим, що вона хоче, до чого прагне, а й тим, що вона може, на що вона здатна. Але здібності характеризують не тільки можливості людини. Вони нерозривно пов'язані зі схильностями, тобто включають і момент спрямованості. Зрозуміти здібності людини можливе в ході аналізу життєдіяльності особистості.

№44Операційні компоненти мислення

Мислення здійснюється у певній логічній послідовності. Відповідно в структурі мислення виділяють такі логічні операції:

порівняння;

аналіз;

синтез;

абстракція;

узагальнення;

конкретизація.

Порівняння розкриває відношення тотожності і відмінності речей. Результатом порівняння, крім того, може стати класифікація. Нерідко вона виступає як первинна форма теоретичного і практичного пізнання.

Більш глибоке проникнення в суть речей вимагає розкриття їх внутрішніх зв'язків, закономірностей та істотних властивостей. Воно виконується за допомогою аналізу та синтезу.

Аналіз - це операція уявного чи практичного розчленування явища або предмета на складові його елементи.

Синтез виступає побудовою цілого із аналітично заданих частин. Аналіз і синтез звичайно здійснюються разом, сприяють більш глибокому пізнанню дійсності. Теоретичний, практичний, образний і абстрактний інтелект в своєму формуванні зв'язані з удосконаленням операцій мислення, перш за все аналізу, синтезу та узагальнення.

Абстракція - це операція виділення певної сторони (аспекту) явища, яка в дійсності як самостійна не існує. Абстрагування виконується для більш докладного вивчення явищ, як правило, на основі попередньо проведених аналізу і синтезу.

Абстрагованими можуть стати не тільки властивості, але і їх дії, зокрема способи розв'язування задач. Їх використання і перенесення в інші умови можливі лише тоді, коли виділений спосіб розв'язування задачі усвідомлений безвідносно до конкретної задачі.

Узагальнення виступає як поєднання істотного в предметі (попередньо відокремленого, отриманого шляхом абстрагування). Через це істотне в конкретному предметі узагальнення зв'язує його з цілим класом предметів і явищ. Результатом операції узагальнення виступає поняття.

Конкретизація виступає як операція, протилежна узагальненню. Вона проявляється, наприклад, в тому, що із загального визначення поняття виводиться судження про належність до певного класу одиничних речей і явищ.

Крім розглянутих операцій є ще сенс звернутися до окремих форм продуктів мислення. До них відносяться:

поняття,

судження,

умовивід,

визначення понять,

індукція,

дедукція.

Поняття постає однією із форм уявного узагальнення. Судження - це висловлювання, яке містить певну думку. Умовивід являє собою серію логічно зв'язаних висловлювань, з яких виводиться нове знання. Визначення понять розглядається як система суджень про деякий клас предметів (явищ), яка виділяє найбільш загальні їх ознаки. Індукція і дедукція -це способи вироблення умовиводів, які відображають направленість думки від часткового до загального або навпаки. Індукція передбачає вивід часткового судження із загального, а дедукція - вивід загального судження із часткових.

№45Основні передумови і чинники винекниння людської свідомості

Свідомість людини виникла і розвивалася в громадський період його існування, і історія становлення свідомості не виходить, ймовірно, за рамки тих декількох десятків тисяч років, які ми відносимо до історії людського суспільства. Головною умовою виникнення і розвитку людської свідомості є спільна продуктивна опосередкована мовою гарматна діяльність людей. Це така діяльність, яка вимагає кооперації, спілкування і взаємодії людей один з одним. Вона припускає створення такого продукту, який усіма учасниками спільної діяльності зізнається як мета їх співпраці.

Індивідуальна свідомість на зорі історії людства виникла, ймовірно, в процесі колективної діяльності як необхідна умова її організації : адже для того, щоб разом людям займатися якою-небудь справою, кожен з них повинен ясно уявляти собі мету їх спільної роботи.

Для розвитку людської свідомості важливе значення має продуктивний, творчий характер людської діяльності.

Другий напрям пов'язаний з розвитком мислення і поступовим з'єднанням думки із словом. Мислення людини, розвиваючись, все більше проникає в суть речей. Паралельно з цим розвивається мова, використовувана для позначення знань, що добуваються. Слова мови наповнюються усе більш глибоким сенсом і, нарешті, коли розвиток отримують науки, перетворюються на поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрям, в руслі якого воно виникає, можна позначити як понятійне.

Кожна нова історична епоха своєрідно відбивається у свідомості її сучасників, і із зміною історичних умов існування людей міняється їх свідомість. Філогенез його розвитку можна, таким чином, представити в історичному ракурсі. Але те ж саме справедливе і відносно свідомості людини в ході його онтогенетичного розвитку, якщо завдяки творам культури, створеним людьми, індивід все глибше проникає в психологію народів, що жили до нього. Це напрям в розвитку свідомості є сенс позначити як історичне.

У онтогенезі свідомість дитини розвивається складним, опосередкованим шляхом. Із самого початку існує стійкий зв'язок психіки дитини і психіки матері. У пренатальний і в постнатальний період цей зв'язок можна назвати психічним зв'язком. Другий момент - це власне діяльність матері. Первинні органічні потреби дитини в теплі, психологічному комфорті організовуються і задовольняються ззовні любовним відношенням матері до своєї дитини. Потім настає наступний акт розвитку, який можна назвати первинним актом свідомості, - це ідентифікація дитини з матір'ю, тобто дитина намагається поставити себе на місце матері, наслідувати її, уподібнити себе їй. Ця ідентифікація дитини з матір'ю являється, мабуть, первинним людським відношенням. Мати тут дає  культурний зразок соціальної поведінки, а ми, конкретні люди, тільки наслідуємо ці зразки. Важливі виконання, активна діяльність дитини по відтворенню зразків людської поведінки, розмови, мислення, свідомість, активна діяльність дитини по віддзеркаленню навколишнього світу і регуляції своєї поведінки.

№46Основні принципи психології

Специфика научного познания задается предметом научного исследования и соответствующими ему методами, которые позволяют раскрыть закономерности изучаемых явлений. Что составляет предмет научного познания в психологии? Наверное, это один из самых сложных вопросов. На протяжении истории развития психологической мысли позиции по нему претерпевали серьезные изменения, не существует единого мнения на этот счет и у современных ученых. В самом общем виде в качестве предмета психологии как самостоятельной научной дисциплины могут быть названы явления, факты и закономерности психической жизни человека. Под психическими явлениями понимается внутренний, субъективный опыт человека. Фундаментальным свойством такого опыта является непосредственная представленность субъекту. Действительно, научное познание требует не только описания фактов и явлений, но и их объяснения, что в свою очередь предполагает раскрытие законов и закономерностей, которым подчиняются факты и явления. В связи с этим предметом изучения в психологии становятся не только психологические факты и психологические явления, но также закономерности психической жизни.Изучение предмета современной психологии опирается на ряд принципов, представляющих собой исходные положения, которые позволяют содержательно описывать исследуемый объект, планировать процедуры получения эмпирического материала, обобщать и интерпретировать его, выдвигать и проверять гипотезы.В качестве основных методологических принципов психологии называют:

Принцип детерминизма. Согласно этому принципу, все существующее возникает, изменяется и прекращает существование закономерно. В психологическом исследовании это значит, что психика обусловлена образом жизни и изменяется с изменением внешних условий существования;

Принцип единства сознания и деятельности. Сознание и деятельность находятся в непрерывном единстве, однако они не тождественны друг другу. Сознание формируется в деятельности, чтобы в свою очередь влиять на эту деятельность, образуя ее внутренний план;

принцип развития. Психика может быть правильно понята только в том случае, если она рассматривается в непрерывном развитии как процесс и результат деятельности. Исследование любого психического явления должно включать в себя характеристику его особенностей в данный момент, историю возникновения и формирования и перспективы развития.

№47Основні функції психіки.Фактори що обумовлюють розвиток психіки у філо- та онтогенезі

Психика человека включает в себя, по мень? шей мере, три составляющих: внешний мир, природу, ее отражение — полноценную деятельность мозга — взаи? модействие с людьми, активную передачу новым поколе? ниям человеческой культуры, человеческих способностей.

Можно выделить 3 основные функции психики:

отражение воздействий окружающего мира

осознание человеком своего места в окружающем мире

регуляция поведения и деятельности

Такая функция психики, как психическое отражение действительности имеет свои особенности.

Субъективность психического отражения, характерное для человека активное преобразование отражаемого ни в коей мере не отрицают объективную возможность правильного отражения окружающего мира.

Регуляция поведения и деятельности ещё одна из функций психики.

Психика, сознание человека, с одной стороны, отражают воздействия внешней среды, адаптируются к ней, а с другой — регулируют этот процесс, составляя внутреннее содержание деятельности и поведения. Последние не могут не опосредоваться психикой, так как именно с ее помощью человек осознает мотивы и потребности, ставит перед собой цели и задачи деятельности, вырабатывает способы и приемы достижения результатов. Поведение же при этом выступает как внешняя форма проявления психики.

Функцией психики также является осознание человеком своего места в окружающем мире. Эта функция психики, с одной стороны, обеспечивает правильные адаптацию и ориентацию человека в объективном мире, гарантируя ему эффективное осмысление всех реалий этого мира и адекватное к ним отношение.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток, тоді як філогенез є розвитком виду в цілому. Біологічний онтогенез, згідно з законом Мюллера-Геккеля, є копіюванням філогенезу. Щодо онтогенезу психіки людини це твердження не є таким безсумнівним. Людина народжується саме людиною, і опанування нею вищих форм психічної діяльності відбувається інакше, ніж у тварин. Соціологізуючи онтогенез людської психіки можна стверджувати, що ця відмінність остаточно обумовлюється впливом суспільства. Але якщо застосувати методологічний принцип творчої самодіяльності, онтогенез психіки постане як розгортання суто людської сутності у біологічних і соціальних умовах.

Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки: загальна психологія і вікова психологія. Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з´явиться в свій час, імовірно, що воно може не з´явитися взагалі, тому виховний вплив на певні сторони особистості повинен бути своєчасним (інакше він буде неефективним). Сензитивні періоди об´єднуються у стадії. Ці стадії існують об´єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку та ін.), проте про зміст цих стадій у психологів єдиної думки немає. Є велика кількість теорій онтогенезу, деякі з яких наведено нижче:

Визначають такі періоди вікового розвитку людини:

до народження - пренатальний період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню);

перед народженням та навколо нього - перінатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С. Грофа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О.Ранку);

від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов´язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);

від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов´язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);

від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов´язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);

від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);

від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії);

від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов´язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу);

від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);

від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);

від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);

від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов´язані із розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);

від 75 до 90 - старечий вік;

вище за 90 - довгожителі.

48.Філогенез психіки (історичний її розвиток), розглядається за аналогією з філогенезом організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде про видовий розвиток психіки у тварин. Філогенез вивчався переважно об´єктивними методами (дійсно, інтроспекція - самоспостереження, самоспоглядання як метод пізнання психіки для тварин виявляється неможливою). Погляд на філогенез, який існував у радянській психології і зараз є найбільш розробленим, вказує на те, що існує взаємообумовленість між рівнем розвитку психіки і рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Про це переконливо свідчать порівняльно-фізіологічні й зоопсихологічні дані. Ця взаємообумовленість склалася у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища.

Філогенез психіки вивчають дві психологічні науки: загальна психологія та зоопсихологія. Усі психологи згодні з тим, що процес розвитку психіки тварин налічує три стадії:

елементарної сенсорної психіки;

перцептивної психіки;

тваринного інтелекту.

Розвиток організму, який відповідає цій стадії, головними напрямами має диференціацію органів відчуття (що впливає на краще розрізнення відчуттів), розвиток органів руху та розвиток нервової системи від дифузної до гангліозної. Гідра, в якої дифузна нервова система, реагує на подразнення усією поверхнею тіла, бо її нервові клітини не спеціалізовані. В нервовій системі дощових хробаків вже є спеціалізація - їх нейрони об´єднані в нервові вузли - ганглії, вони вже мають окремі органи чуття. Це сприяє виникненню зародків більш складних форм поведінки. Активний пошук позитивних подразників є домінуючим над пристосуванням до існуючих умов.

До стадії перцептивної психіки належать хребетні тварини (за розширювальним уявленням зоопсихологів, вищі безхребетні й хребетні). На цій стадії організми здатні розрізнювати не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети, речі. Відбуваються процеси не лише відчуття, але й сприймання. Поведінка тварин керується одразу багатьма спільно діючими подразниками. Головним психічним процесом стадії перцептивної психіки є сприймання.

Розвиток тілесного організму, який відповідає даній стадії, полягає у розвитку дистантних органів відчуття (зору, слуху - які на відміну від дотику вимагають дистанції від предмету), кортикалізації органів руху (рухові акти переходять під контроль кори головного мозку, тому стають більш довільними), розвиток нервової системи (передусім - центральної нервової системи, а у ній - переднього мозку, великих півкуль, насамперед їх кори).

На вищому щаблі філогенезу психіки стоїть людина. Вона звичайно розглядається окремо від попереднього матеріалу. Людська психіка, згідно Ф. Енгельсу та згодним з ним психологам, детермінована вже переважно соціально: трудова діяльність із суспільною організацією є головними факторами. Внутрішня детермінація психіки людини в такому розумінні не відіграє великої ролі, людина розглядається як біосоціальна істота.