33. Предмет психологічного дослідження діяльності

Людська діяльність є явищем складним і багатогранним. Тому, існує потреба в класифікації та структуризації видів діяльності. Діяльність може бути матеріальною (практичною), духовною та духовно практичною.

До матеріальної (практичної) діяльності відносяться:

• Перетворення природи (виробнича, господарська діяльність, побут);

• Подолання опору матеріалу;

• Дія з об’єктами.

Саме ці види діяльності в найбільшій мірі пов’язані з поняттям практики.

Духовна діяльність в свою чергу передбачає:

• Усвідомлення

• Знання (як продукт мислиннєвої діяльності людини, що передбачає відтворення в мовній формі закономірних зв’язків навколишнього для людини світу. Знання тісно пов’язані з практичною діяльністю людини);

• Мислення ( як здатність відображати за допомогою понять сутність предметів і процесів навколишнього світу, та як вища форма пізнання);

• Створення понять, ідей (утворення понять передбачає перш за все утворення особливої логічної форми за допомогою якої будуються інші форми мислення, за допомогою понять пізнається сутність явищ, процесів, узагальнюються їх суттєві сторони та ознаки. Ідея, являє собою вищу форму пізнання зовнішнього світу, в якій не тільки відображається об’єкт, але й наявна спрямованість на перетворення об‘єкта).

Духовно-практичний різновид діяльності передбачає створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).

Окремо слід виділити і таку специфічну форму людської діяльності, як самодіяльність. Людина, завдяки свідомості, здатна саму діяльність зробити спеціфічним предметом своєї ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдосконалювати. Самодіяльність передбачає спрямування активності людини на її власний розвиток та вдосконалення. У цьoму сенсі, метою людини може бути вдосконалення у певних видах діяльності заради них самих, а не задля якогось прагматичного результату. Звідси випливає людська потреба в самовираженні через певні види діяльності прагматичного результату

№34Класифікація відчуттів.

У залежності від розташування рецепторів усі відчуття поділяються на три групи. 1) До першої групи відносяться відчуття, пов'язані з рецепторами, що знаходяться на поверхні тіла, - зорові, слухові, нюхові, смакові і шкірні. Це екстерорецептивні відчуття. 2) До другої групи належать інтерорецептивні відчуття. Вони пов'язані з рецепторами, що знаходяться у внутрішніх органах (органічні відчуття). 3) До третьої групи належать кинестезичні (рухові) і статичні відчуття, рецептори яких знаходяться в м'язах, зв'язках і вестибулярний апарат Залежно від різновиду аналізатора розрізняються наступні види відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні, вібраційні, органічні і болючі. Відчуття поділяються також на дистанційні (відображення властивостей віддалених об'єктів) та контактні.

№35Класифікація групп

Протягом життя кожна людина безпосередньо взаємодіє і спілкується з іншими людьми, реалізуючи свою суспільну сутність. Таке спілкування відбувається в групах.    Група — об'єднання людей, створене на основі певної спільної для них ознаки, що виявляється в їх сумісній діяльності, зокрема в спілкуванні.    У соціально-психологічному аналізі груп однією з найважливіших проблем є їх класифікація. Багатство ознак, які при цьому можна обрати за критерій, породжує різноманітні її варіанти. Так, залежно від того, безпосередніми чи опосередкованими є взаємозв'язки між індивідами, групи поділяють на умовні й реальні.    Умовна група — об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки. Члени такої групи можуть бути незнайомими між собою і ніколи не зустрічатись. Ознаки умовних груп бувають різними: стать, вік, професія, етнічна належність та ін. Прикладами умовних груп є підлітки (всі діти віком 10— 15 років), символічна збірна команда світу з футболу, яку формують журналісти, тощо.    Реальна група — контактне об'єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки. Це обмежена за розмірами спільнота людей, які в певний час у певному місці взаємодіють і спілкуються між собою. Час існування реальної групи може бути як коротким, так і тривалим. Реальні групи бувають малими і великими.    Мала група — відносно стійке об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов'язаних між собою спільними цілями, завданнями. Чисельність такої групи — від 2 до 30—40 осіб. Людина може одночасно входити до складу кількох малих груп. Приклади малих груп: сім'я, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда. Об'єднання кількох малих груп утворює велику групу.

   За способом утворення групи поділяють на формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні).    Формальна група — група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи обране керівництво і встановлені права та обов'язки осіб, які належать до цієї групи. Наприклад, студентська група створюється на основі розпорядження декана вузу, військовий підрозділ — за наказом командира військової частини. У таких групах чітко визначено їх чисельність, а іноді й термін існування.    Неформальна група не має юридично зафіксованого статусу. Вона виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації — симпатії, зближення поглядів, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих осіб у конкретних видах діяльності, певних захоплень у вільний час. Такими є, наприклад, різні молодіжні об'єднання (рокери, панки та ін.), асоціальні групи (злодії, наркомани).    За ознакою ставлення особистості до внутрішніх норм виділяють референтну (еталонну) групу.    Референтна (еталонна) група — реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості. З її представниками людина порівнює себе, на її норми і цінності орієнтується у своїй поведінці й самооцінці. Ця група виконує нормативну і порівняльну функції.    За рівнем розвитку всі групи поділяють на чотири види: дифузні, асоціації (просоціальні й асоціальні), корпорації й колективи.    Дифузна група — нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності. У ній міжособистісні стосунки не опосередковує зміст спільної діяльності, оскільки вона відсутня. Склад групи — випадковий, відносини встановлюються на рівні симпатії — антипатії. Прикладом такої групи є люди, що їдуть в одному купе поїзда.

   Колектив — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значущість діяльності), з'являється нова — суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей.    Отже, класифікація груп за рівнем їх розвитку ґрунтується на основі міжособистісних стосунків, які виникають в умовах спільної діяльності.

№36Класіфікація характеров

В целом не может быть абсолютной или универсальной классификации характеров, деления их на типы. Основания для типизации, как правило вводятся исследователем или заинтересованным лицом для того, чтобы в соответствии с имеющейся задачей раздеть людей на группы по преобладающим качествам. Так сходные характеры могут наблюдаться у людей имеющих доминирующие волевые или эмоциональные качества. Соответственно делят характеры на типы: волевой (активный, целеустремленный, деятельный) ; эмоциональный (действующий под влиянием порыва, переживаний) ; рассудочный (оценивающий все с точки зрения разумности).

ОБЩЕЕ ОПИСАНИЕ ТИПОВ

Экстравертированный тип . Характеризуется обращенностью личности на окружающий мир, объекты которого подобно магниту, притягивают к себе интересы, жизненную энергию субъекта, в известном смысле ведет к принижению личностной значимости явлений его субъективного мира. Ему свойственны импульсивность, инициативность, гибкость поведения, общительность.

Интровертированный тип . Для него характерна фиксация интересов личности на явлениях собственного внутреннего мира, которым она придает высшую ценность, необщительность, замкнутость, склонность к самоанализу, затрудненная адаптация.

Возможна также классификация на конфорный и самостоятельный; доминирующий и подчиняющийся; нормативный и анархический и прочие типы.

Черт характера чрезвычайно велико, каждая из черт имеет разную качественную степень выраженности.

Чрезмерную выраженность отдельных черт характера и их сочетаний, представляющую крайние варианты нормы, называют акцентуацией характера . Практическая акцентуация - это предельная величина, крайний вариант проявления нормы. Акцентуации характера свойственна повышенная уязвимость лишь к определенного рода психотравматическим воздействиям, адресованным к так называемому “месту наименьшего сопротивления” данного типа характера при сохранении устойчивости к другим. Это слабое звено в характере человека проявляется только в ситуациях, предъявляющих повышенные требования к функционированию именно этого звена, во всех других ситуациях, не затрагивающих уязвимых точек характера, индивид ведет себя без срывов не доставляя неприятностей ни окружающим, ни себе.

№37 Методи дослідження між особових відносин у групах

Социометрическая техника, применяется для диагностики межличностных и межгрупповых отношений в целях их изменения, улучшения и совершенствования. С помощью социометрии можно изучать типологию социального поведения людей в условиях групповой деятельности, судить о социально-психологической совместимости членов конкретных групп.  Социометрическая процедура может иметь целью:  а) изощрение степени сплоченности-разобщенности в группе;   б) выявление «социометрических позиций», т. е. соотносительного авторитета членов группы по признакам симпатии-антипатии, где на крайних полюсах оказываются «лидер» группы и «отвергнутый»;   в) обнаружение внутригрупповых подсистем, сплоченных образований, во главе которых могут быть свои неформальные лидеры.  Использование социометрии позволяет проводить измерение авторитета формального и неформального лидеров для перегруппировки людей в командах так, чтобы снизить напряженность в коллективе, возникающую из-за взаимной неприязни некоторых членов группы. Социометрическая методика проводится групповым методом, ее проведение не требует больших временных затрат (до 15 мин.). Она весьма полезна в прикладных исследованиях, особенно в работах по совершенствованию отношений в коллективе. Но она не является радикальным способом разрешения внутригрупповых проблем, причины которых следует искать не в симпатиях и антипатиях членов группы, а в более глубоких источниках.  Надежность процедуры зависит прежде всего от правильного отбора критериев социометрии, что диктуется программой исследования и предварительным знакомством со спецификой группы. №38Методи психологічних досліджень

Общая тенденция, которая отчетливо проявилась в улучшении методов исследования в разных науках за последнее столетие, заключается в их математизации и технизации . Эта тенденция проявилась и в психологии, придав ей статус достаточно точной экспериментальной науки. Сейчас в психологии используется радио и видеотехника, электронная техника.

Наряду с математизацией и технизацией методов исследования в психологии не утратили своего значения и до сих пор принимаются общие, традиционные методы сбора информации, такие как наблюдение и опрос.

Наблюдение. Это первый из методов, применяемых для сбора первичных данных. Он имеет несколько различных вариантов:

а)    внешнее наблюдение - это способ сбора данных о другом человеке, его психологии и поведении путем наблюдения за ним со стороны;

б)   внутреннее наблюдение или самонаблюдение - применяется тогда, когда исследователь ставит перед собой задачу изучить интересующее его явление в том виде, в котором оно непосредственно представлено его сознанию. Переживая соответствующее явление, он как бы наблюдает за собой, за своими ощущениями, пользуется аналогичными данными, сообщаемыми ему друв)

е) стороннее наблюдение в отличие от включенного не предполагает личного участия исследователя в том процессе, который он изучает.

гими людьми, которые ведут самонаблюдение по его заданию;

Каждый из названных видов наблюдения имеет свои особенности и применяется там, где может дать наиболее полезные результаты.

Опрос. Это метод, при использовании которого человек отвечает на ряд задаваемых ему вопросов. Каждый из вариантов опроса имеет свои достоинства и недостатки.

Устный опрос применяется в тех случаях, когда одновременно с ним желательно вести наблюдение за поведением и реакциями человека, отвечающего на вопросы, позволяет глубже проникнуть в психологию человека.

Письменный опрос позволяет охватить большое количество людей. Наиболее распространенный его инструмент - анкета.

Тесты - это специализированные методы психологического диагностического исследования, применяя которые можно получить точную количественную или качественную характеристику изучаемого явления.

От других методов отличаются тем, что предполагают стандартизованную, выверенную процедуру сбора и обработки данных. С помощью тестов можно изучать и сравнивать между собой людей, давать оценки их психологии и поведению.

Разновидность тестов: тест-опросник основан на системе заранее отобранных и проверенных с точки зрения их валидности ¹ и надежности вопросов, по ответам испытуемых на которые определенно можно судить об их психологических качествах.

Эксперимент - самое надежное средство получения достоверной информации  об  изучаемых  явлениях.  Специфика  психологического эксперимента состоит в том, что в нем продумано создается искусственная ситуация, в которой изучаемое свойство проявляется лучше всего.

№39 Мислення і чуттеве пізнання

Одночасно він повинен розвивати у них всебічну пам'ять (і зорову, і слухову, і рухову). Цього вимагає різноманітність самого навчального матеріалу: воно створює максимально сприятливі умови для всебічного розвитку пам'яті учнів.

Уже в підлітковому віці пам'ять повинна стати об'єктом не лише виховання, але і самовиховання. Самовиховання пам'яті досягає значних успіхів тоді, коли воно грунтується на знанні закономірностей її формування. У зв'язку з цим іноді говорять про користь так званої мнемоніки, яка являє собою сукупність формальних прийомів, що забезпечують штучне закріплення матеріалу в пам'яті. Але Мнемоніка лише підміняє логічний зміст і ніколи його не компенсує. Основою розвитку смислової пам'яті є змістовна пізнавальна активність особистості.

Мислення - це соціально обумовлений, нерозривно пов'язаний з мовою психічний процес пошуків і відкриття істотно нового, процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу. Мислення виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі.

Чуттєве пізнання і мислення. Пізнавальна діяльність починається з відчуттів і сприйнятті. Будь-яке, навіть найбільш розвинене, мислення завжди зберігає зв'язок з чуттєвим пізнанням, тобто з відчуттями все буття в цілому і уявленнями. Весь свій матеріал розумова діяльність отримує тільки з одного джерела - з чуттєвого пізнання. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо пов'язане із зовнішнім світом і є його відображенням. Правильність (адекватність) цього відображення безперервно перевіряється в процесі практичного перетворення природи і суспільства.

Та чуттєва картина світу, яку щодня дають наші відчуття і сприйняття, необхідна, але недостатня для його глибокого, всебічного пізнання. У цій картині чуттєвої безпосередньо спостережуваного нами дійсності майже не розчленовані складні взаємодії різних предметів, подій, явищ тощо, їх причин і наслідків, взаємопереходів одне в одного. Розплутати цей клубок залежностей і зв'язків, який виступає в нашому сприйнятті в усій своїй яскравості і безпосередності, просто неможливо за допомогою одного лише чуттєвого пізнання.

№40 Мислення як вища форма пізнавальної діяльності

Мышление раскрывает то, что непосредственно не дано в восприятии. Основная задача мышления заключается в выявлении существенных, необходимых связей, основанных на реальных зависимостях посредством отделения их от случайных совпадений во времени и пространстве. В процессе мышления осуществляется переход от единичного к общему. Таким образом, мышлению свойственно обобщенное отражение действительности.

В процессе мышления субъект использует различного рода средства, выработанные человечеством с целью проникновения в существенные связи и отношения предметного и социального мира: практические действия, модели, схемы, символы, знаки, язык и др. Опора на культурные средства характеризует такую особенность мышления, как его опосредованность.

Таким образом, традиционные определения мышления, которые можно встретить в большинстве учебников по психологии, обычно фиксируют два его признака: обобщенность и опосредованность.

Мышление — процесс обобщенного и опосредованного отражения действительности в ее существенных связях и отношениях.

Важно отметить еще две особенности мышления:

Для описания проявлений мышления в психологии применяется определение мышления в широком смысле как активной познавательной деятельности субъекта, необходимой для его полноценной ориентации в окружающем природном и социальном мире. Для изучения конкретных механизмов мышления в психологической науке говорят о мышлении в узком смысле как процессе решения задач.

Любая задача имеет объективную (предметную) и субъективную (психологическую) структуры. Объективно задача включает в себя:

Набор определенных условий;

Требование, которого нужно достичь.

С психологической стороны требованию задачи соответствует субъективно поставленная цель, а условиям — средства ее достижения. Таким образом, задача — это цель, заданная в определенных условиях, а решение задачи — процесс достижения поставленной цели, поиск необходимых для этого средств. Бели в прошлом опыте субъекта имеются готовые средства достижения цели, то решение задачи фактически сводится к использованию сформированного мыслительного действия, воспроизводству готового знания. Такой вид мышления называют репродуктивным.

Отсутствие готовых средств решения характеризует особый вид интеллектуальных задач — проблему. То, что является проблемой для одного человека, для другого может ею и не быть.

Решение проблемной ситуации осуществляется в несколько этапов:

Первый этап связан с осознанием проблемной ситуации;

На втором этапе происходит анализ условий, выделение того, что известно, и того, что неизвестно, в результате чего проблема превращается в задачу;

На третьем этапе осуществляется ограничение зоны поиска исходя из прошлого опыта субъекта;

На четвертом этапе появляются гипотезы как предположения о способах решения задачи;

Пятый этап представляет собой реализацию гипотезы; а шестой — ее проверку, в которой гипотеза соотносится с исходными условиями. Если проверка подтверждает гипотезу, то осуществляется реализация решения. Если нет — то процесс решения продолжается снова и происходит до тех пор, пока решение не будет окончательно согласовано с условиями задачи.

№41 Мислення як діяльність і вирішення розумових завдань

Мышление и решение задач - Мышление - это неразрывно связанный с речью социально обусловленный целенаправленный психический процесс самостоятельного искания и открытия существенно нового, т. е. опосредствованного и обобщенного отражения действительности в ходе ее анализа и синтеза, возникающий на основе практической деятельности из чувственного познания и далеко выходящий за его пределы. Необходимость в мышлении возникает тогда, когда в ходе жизни и практики у человека появляется новая цель, новая проблема, новые обстоятельства и условия деятельности. 

Мышление и решение задач тесно связаны друг с другом. Но их нельзя отождествлять, сводя мышление к решению задач. Решение задачи осуществляется только с помощью мышления. Но мыслительная деятельность необходима не только для решения уже поставленных задач. Она необходима и для самой постановки задач, для выявления и осознания новых проблем. Мышление нужно также для усвоения знаний, для понимания текста в процессе чтения и во многих других случаях, отнюдь не тождественных решению задач.

Однако лучше всего формировать мышление именно в ходе решения задач, когда человек сам наталкивается на посильные для него проблемы и вопросы, формулирует их и затем решает. Психологическая наука давно пришла к выводу, что не нужно устранять всех трудностей на пути мыслительной деятельности ученика, ибо лишь в ходе их преодоления он сможет развить свои умственные способности. Помощь и руководство со стороны учителя должны состоять не в устранении этих трудностей, а в том, чтобы готовить ученика к их преодолению.