3. Система методів дослідження.???????????

3. Структура методології юриспруденції

Важливе місце в структурі методології юридичної науки займають її теорії і понятійно-категоріальний апарат. Правова теорія, якщо її використовують для дослідження державно-правових явищ, перетворюється в науковий метод, особливості застосування якого визначаються особливостями теорії, її призначенням, функціями понятійного апарату тощо. Теорія, виступаючи в ролі методу наукового пізнання, дає змогу пояснювати державно-правові явища, виявляти і досліджувати їхні нові властивості, прогнозувати розви­ток явищ, є доказом і критерієм істинності їх. Подібно й поняття та категорії юриспруденції, зафіксовані у відповідних термінах і визначеннях, є одним із головних "інструментів" наукового правового дослідження, оскільки ста­новлять узагальнені результати пізнання суттєвих властивостей, зв'язків і відношень державно-правових явищ.

Необхідність розвитку методології сучасної юриспруденції зумовлена як ускладненням і динамізмом об'єкта пізнання — державно-правової дійсності, так і самого процесу пізнання і його засобів. Поява нових і удосконалення наявних наукових правових методів зумовлено необхідністю точного й адекватного відображення всього різноманіття правової реальності. Вимога різно­бічності й точності результатів конкретного юридичного дослідження зумов­лює необхідність комплексного використання низки методів у їх єдності та взаємодоповненні, методологічній зумовленості, визначення правильного співвідношення між методами, "традиційними" для юриспруденції, і нови­ми, якісними і кількісними, соціологічними, філософськими, політологіч­ними і психологічними підходами до права і держави, емпіричними і теоре­тичними прийомами їх пізнання.

Серед арсеналу методів, використовуваних юридичною наукою, практич­но немає жодного, який би не застосовувався в інших галузях знання (навіть формально-логічний метод дослідження права, який багато вчених вважа­ють "суто" юридичним, ґрунтується на законах і методах формальної логі­ки). Водночас проникнення в юридичну науку способів, прийомів і процедур дослідження, притаманних іншим наукам, не є суто формальним, механіч­ним процесом, а супроводжується відповідною перебудовою, трансформацією їх, пристосуванням до специфіки об'єктів державно-правової дійсності.

У пізнавальній і практичній діяльності використовують різноманітні ме­тоди, які можна класифікувати за формами діяльності на пізнавальні (повсякденні й наукові) та практичні, а за формами мислення — на раціональні й ірраціональні (інтуїтивні). Проте можливі й інші класифікації складової методології юриспруденції, коли за різними критеріями та підставами виділяють:

• вертикальну (ієрархічну) і горизонтальну (однорівневу) структуру;

• методи організації (формування) наукового знання і здійснення на­укових досліджень дійсності;

• загальні, загальнонаукові, приватнонаукові, спеціальні методи;

• теоретичні й емпіричні частини методології, причому й в одному, і в другому випадках можна виділити методи відображення та перетворення.

Всі ці класифікації методології правознавства не є ізольованими, а взаємопроникають і взаємодіють, збагачують одна одну. Тому побудова різнома­нітних класифікацій або виділення різноманітних структур методології правознавства — не самоціль, а зумовлені необхідністю встановлення взаємозв'язків між компонентами методології, установлення їх підпорядкованості (ієрархічна структура) або зв'язків координації (горизонтальна структура) для правильного вибору, упорядкування "арсеналу", "інструментарію" ме­тодологічних принципів, прийомів, правил, засобів юридичних досліджень відповідно до природи об'єкта й особливостей певної системи наукового правового знання. Первинними і основними в цьому плані є вертикальна і горизонтальна структури методології юриспруденції.

Горизонтальну структуру утворюють види методів певного рівня, на­приклад, до загальнонаукових методів належать структурний, функціональний, системний, історичний, логічний і т. ін., а до конкретно-наукових — соціологічні, психологічні, математичні та інші методи цього рівня.

Вертикальну (ієрархічну) структуру методології становлять її рівні, утворені в напрямку від вищого до нижчого шляхом виділення компонентів за ступенем їх ієрархічної залежності (підпорядкованості). У цьому разі виділяють:

• домінуючий світогляд — цілісна сукупність домінуючих уявлень про світ, роль у ньому людини, а також похідних від них переконань, установлень, ідеалів, принципів, ціннісних орієнтацій пізнавальної і практичної діяльності людей, їхньої життєдіяльності в цілому;

• тип правового мислення — "ансамбль", сукупність взаємозалежних і взаємозумовлених наукових ідей, принципів, форм відображення і пізнання дійсності, її істотних зв'язків і відношень, напрямів розвитку;

• парадигми — сукупності загальновизнаних на певному етапі розвитку науки взаємозалежних наукових досягнень, наукових теорій і відповідних їм правил, стандартів, методів наукових досліджень;

• методологічні підходи — об'єднані загальними принципами взаємоза­лежні методи досліджень;

• методи — у найзагальнішому значенні — це способи досягнення мети, певним чином упорядкована наукова діяльність або сукупність принципів, правил, прийомів, способів і засобів наукових досліджень;

• процедури — системи конкретизованих, формалізованих принципів наукового дослідження, сукупність дослідницьких методик, техніки і методів збирання й опрацювання даних.

Методи структурують за ієрархією не тільки на рівні загальної методо­логії, а й на рівні окремої науки або окремої наукової дисципліни, тобто ви­діляють систему і структуру методів юриспруденції і структуру методів певної юридичної наукової дисципліни.