Екзаменаційні питання з дисципліни «Актуальні питання цивільного права і процесу».

1. Проблема співвідношення публічного та приватного права.

Всі існуючі в державі правові норми утворють правову систему з основних положень теорії права э висновок про поділ усієї системи права на публічне і приватне,які в свою чергу поділяються на галузі права.

В основу розмежування приватного і публічного права покладено категорію інтересу. Коли мова йде про забезпечення загального-державного інтересу (правове становище держави), і ще 1 із сторін обов’язково виступає державний орган – це сфера публічного права, а коли мова йде про забезпечення приватного інтересу будь-яких суб’єктів ц.п.- це сфера приватного права.

2. Цивільний та Господарський кодекси України – колізія норм.

Таких суперечностей (колізій) норм обох кодексів чимало, наведемо лише деякі з них. Так у статті 63 ГК вводиться поняття змішаної форми власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Разом з тим Конституція України, ЦК щодо власності визначають лише приватну, державну та комунальну власність і не виділяють змішану форму власності. Крім того, зазначений термін вказує лише на участь у заснуванні підприємства засновників різних форм власності. Поряд із правом власності ГК закріплює інститут права господарського відання та права оперативного управління, на відміну від ЦК, який виділяє лише право власності та інші речові права на чужі речі.

Статті 189 і 198 ГК України передбачають, що грошові зобов’язання можуть виражатися тільки в національній валюті України, а згідно зі ст. 524 ЦК України – також в іноземній валюті. За загальним правилом Цивільного кодексу за порушення зобов’язання неустойка підлягає стягненню у повному розмірінезалежно від відшкодування збитків. Згідно загального правила ГКзбитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями. Як бачимо, одне правило прямо суперечить іншому. Але на цьому колізії не закінчуються. Так, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. ГКне передбачає останнього варіанта. Навпаки, у п. 2. ст. 224 ГК вказано, що законом щодо окремих видів господарських зобов’язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань. За п. 1 ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно ж із п. 1 ст. 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Серед термінологічних неузгодженостей можна навести наступні: ГК застосовує поняття «відсотки», а ЦК – «проценти»; ГК містить поняття «угода», а ЦК – «правочин»; ГК передбачає «недійсність зобов’язання», а ЦК – «недійсність правочину»; ГК застосовує поняття «статутний фонд», а ЦК – «статутний капітал», тощо.

Статтею 1 ЦК встановлено, що предметом його регулювання є особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У відповідності до ч. 1 ст. 4 ГК, яка визначає порядок розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, передбачено, що «предметом регулювання ГК не є майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК…».

На наш погляд можна запропонувати такі варіанти вирішення зазначених колізій: 1) розмежування сфер регулювання: залишити за ГК відносини в сфері публічного права стосовно державного регулювання підприємництва, а за ЦК – у сфері приватних відносин. Тобто відносини, які регулюються переважно на приватних засадах, позбавлених будь–якого публічного впливу, повинні повністю регулюватися ЦК, а ГК регулюватиме ті відносини, де немає приватної ініціативи сторін; 2) узгодження норм двох кодексів із відповідним відсиланням кожного з них до іншого стосовно тих чи інших аспектів регулювання, усунення дублювання, розбіжностей, а також узгодження термінології, 3) застосовувати норми ЦК у випадку виникнення колізій між нормами спеціальних законів (у тому числі ГК) та нормами ЦК. Такі норми можуть встановлювати правовий режим, відмінний від ЦК, лише у двох випадках: 1. за відсутностіякого-небудь регулювання цих відносин у ЦК, 2. коли таке відступлення передбачено у самому ЦК. Однак необхідно зазначити, що мова іде про особливості, а не про інший, відмінний механізм правового регулювання приватних відносин у підприємницькому середовищі.