55. Звукова потужність джерела звуку

Звукова потужність джерела - це загальна кількість звукової енергії, яка випромінюється джерелом шуму в оточуючий простір за одиницю часу.

За походженням розрізняють такі види шуму:

-          аеродинамічний, виникає при русі повітря, газів;

-          механічний, виникає під час тертя, ударів, коливань окремих дета-лей, обладнання загалом;

-          гідравлічний, виникає при русі води та інших рідин.

За часом дії шум може бути постійним і непостійним, а останній, у свою чергу, поділяється на коливний, переривчастий та імпульсивний.

Якщо максимум рівня звукового тиску спостерігається в інтервалі частот до 300 Гц, то такий шум називається низькочастотним, якщо в діа-пазоні 300-800 Гц – середньочастотним, а при частоті понад 800 Гц – ви-сокочастотним.

За характером спектра шуми слід поділяти на:

- широкосмугові, з безперервним спектром шириною більш ніж одна октава;

- вузькосмужні або тональні, в спектрі яких є виражені дискретні тони. Тональний характер шуму встановлюється вимірюванням випромінювання у третинооктавних смугах частот по перевищенню рівня шуму в одній смузі над сусідніми не менш ніж на 10 дБ.

За часовими характеристиками шуми слід поділяти на:

- постійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється не більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях на часовій характеристиці "повільно" шумоміра по шкалі "А";

- непостійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях за часовою характеристикою "повільно" шумоміра по шкалі "А".

Непостійні шуми поділяються на:

- мінливі, рівень яких безперервно змінюється у часі;

- переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше при вимірюваннях на часовій характеристиці "повільно" шумоміра по шкалі "А", при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить 1 с і більше;

- імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с, при цьому, рівні шуму у дБ(А1) і дБ(А), виміряні на часових характеристиках "імпульс" та "повільно" шумоміра, відрізняються не менш ніж на 7 дБ.

56. Нормування шумів

 Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях у приміщеннях, на території підприємств, на промислових спорудах та машинах (в кабінах, на пультах управління і т. п.).

Результати вимірювань повинні характеризувати шумовий вплив за час робочої зміни (робочого дня).

 Встановлюється така тривалість вимірювання непостійного шуму:

- для переривчастого шуму, за час повного робочого циклу з урахуванням сумарної тривалості перерв з рівнем фонового шуму;

- для шуму, що коливається у часі, допускається загальна тривалість вимірювання - 30 хвилин безперервно або вимірювання складається з трьох циклів, по 10 хв. кожний;

- для імпульсного шуму тривалість вимірювання - 30 хвилин.

Вимірювання шуму в октавних смугах або рівня шуму проводиться за допомогою шумоміра, який відповідає діючим вимогам Держстандарту України і має посвідчення про перевірку.

Вимірювання еквівалентних рівнів шуму слід проводити інтегруючими шумомірами та шумоінтеграторами.

Допускається використовувати індивідуальні дозиметри шуму з параметром еквівалентності q = 3 - число децибел, що додаються до рівня шуму, при зменшенні часу його дії у 2 рази для збереження тієї ж дози шуму.

Прилади повинні бути перевірені в органах Держстандарту.\

В Україні І в міжнародній організації зі стандартизації застосовуєтьс принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (граничні допустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах частот.

Граничні величини шуму на робочих місцях регламентуються ГОСЇ 12.1.003-86. В ньому закладено принцип встановлення певни параметрів шуму, виходячи з класифікації приміщень за їх використання для трудової діяльності різних видів.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот т еквівалентні рівні звуку на робочих місцях слід вибирати згідно з табл. 2.8

В нормах передбачаються диференційовані вимоги до допустимії рівнів шуму в приміщеннях різного призначення в залежності від характер праці в них. Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звуковоН тиску у всіх октавних смугах частот нормованого діапазону (63—8000 Ft будуть нижчі, ніж значення, котрі визначаються граничним спектром.  ]

Використовується також принцип нормування, котрий базується на регламентуванні рівня звуку в дБА, котрий вимірюється npj ввімкненні коректованої частотної характеристики А шумоміра В цьоЦ випадку здійснюється інтегральна оцінка всього шуму, на відміну вії спектральної.

Нормування рівня звуку в дБА суттєво скорочує об'єм вимірювань і спрощує обробку результатів. Однак цей принцип не дозволяє визначити частотну характеристику необхідного шумоглушіння у випадку перевищення норми. В той же час саме ці дані необхідні при проектуванні заходів щодо зниження шуму.

Нормування шуму за рівнями звуку в дБА та за граничними спектрами застосовуються для оцінки постійного шуму. Для оцінки непостійних шумів використовується еквівалентний рівень, котрий рівний рівню постійного звуку, широкосмугового, неімпульсного шуму, котрий справляє такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум.

4. 57.Ультразвук - це коливання пружного середовища з частотою понад 20 000 Гц. Ультразвуковий діапазон частот поділяється на:

5. 1. Низькочастотні коливання (від 1,2 - 104 до 1,0 - 106 Гц), що розповсюджуються повітряним і контактним шляхом.

6. 2. Високочастотні коливання (від 1,0 – 105 до 1,0 – 109 Гц), що розповсюджуються тільки контактним шляхом.

7. При розповсюдженні в різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища. Ступінь його біологічного впливу при контакті з рідким середовищем, в якому поширюються ультразвукові коливання, залежить від часу контакту, інтенсивності, частоти і характеру ультразвукових коливань.

8. Джерелами ультразвуку є різні акустичні перетворювачі, найпоширеніший з них - магнітострикційний перетворювач, що працює від змінного струму і генерує механічні коливання з частотою понад 20 кГц.

9. Інфразвук - це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц. У повітрі інфразвук поглинається незначно. У зв'язку з цим він здатний поширюватися на великі відстані.

10. Інфразвук поділяють на:

11. 1. Постійний. Де рівень звукового тиску змінюється не більше 10 дБ за 1 хвилину.

12. 2. Непостійний. Де рівень звукового тиску змінюється понад 10 дБ за 1 хвилину.

13. Інфразвук характеризується:

14. 1. Інфразвуковим тиском (Па).

15. 2. Інтенсивністю (Вт/м²).

16. 3. Частотою коливань (Гц).

Основними джерелами інфразвуку на виробництві є тихо-хідні масивні установки та механізми (вентилятори, поршневі компресори, турбіни, електроприводи), що здійснюють оберто-ві та зворотно-поступальні рухи з повторенням циклу менше, ніж 20 разів за секунду (інфразвук механічного походження). Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин.

4. Багато природних явищ - землетруси, виверження вулканів, морські бурі - супроводжуються випромінюванням інфразвукових коливань.

5. 58.

6. При розповсюдженні в різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища. Ступінь його біологічного впливу при контакті з рідким середовищем, в якому поширюються ультразвукові коливання, залежить від часу контакту, інтенсивності, частоти і характеру ультразвукових коливань.

Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості для інтенсифікації процесів хімічного травлення, нанесення металевого покриття, очищення, змивання та знежирення деталей і виробів, дефектоскопії (оцінка якості зварних швів, структури сплаву) та ін.

4. Ультразвук орган слуху людини не сприймає. Однак у людей, що працюють з ультразвуковими установками, він може спричиняти біль голови, загальну втому, нерідко спостерігаються функціональні порушення нервової, серцево-судинної систем, зміна кров'яного тиску, складу і властивостей крові, швидка втомлюваність.

5. Джерелами ультразвуку є різні акустичні перетворювачі, найпоширеніший з них - магнітострикційний перетворювач, що працює від змінного струму і генерує механічні коливання з частотою понад 20 кГц.

6. З метою підвищення безпеки людини слід застосовувати ультразвук більш високих частот, які більш безпечні, передбачати дистанційне управління і системи блокування. Ультразвукові установки повинні мати кожухи або екрани із органічного скла або сталевих листів, що оброблені проти шумною мастикою, гумовим покриттям.

7. При обслуговуванні установок, що випромінюють ультразвук, слід застосовувати спеціальні рукавички з багатошарового матеріалу (гума, тканина) та захоплювачі-маніпулятори, що виключають безпосередній контакт людини з вібруючим обладнанням. Як засоби індивідуального захисту використовують протишумові навушники (дія через повітря) та двошарові рукавички із зовнішнім гумовим шаром (контактна дія).

8. Для унеможливлення впливу контактного ультразвуку роботи з коливними рідинними середовищами (завантаження, вивантаження) необхідно проводити при вимкненому джерелі ультразвуку. Хоча людина і не чує інфразвуку, він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху, знижуючи його рівень чутності практично на всьому частотному діапазоні звукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, що зумовлює передчасне стомлення, запаморочення, біль голови, порушення функції вестибулярного апарату, зниження гостроти зору та слуху, появу відчуття страху, загальну немічність. Медики виявили, що інфразвук може також впливати і на психіку людини. Несприятливий вплив інфразвуку суттєво залежить від рівня звукового тиску, тривалості впливу та діапазону частот. Низькочастотні коливання з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150 дБ, людина не в змозі перенести. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з частотою 2... 15 Гц у зв'язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини. Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з ритмом біотоків мозку і може спричинити резонансні явища. Традиційні методи боротьби з шумом, засновані на звукоізоляції та звукопоглинанні, є малоефективними щодо інфразвуку, оскільки останній має значно вищу проникну здатність. Найбільш ефективним і практично єдиним засобом боротьби з інфразвуком є зниження його у джерелі виникнення. У боротьбі з інфразвуком на шляхах його розповсюдження відповідним ефектом володіють глушники інтерференційного типу, переважно при наявності дискретних складових у спектрі інфразвуку. Велике значення мають конструктивні рішення щодо звукопоглинаючих панелей, кожухів для області низьких частот. Серед інших заходів потрібно використовувати засоби індивідуального захисту. Рекомендуються навушники, вкладиші, що захищають вухо від несприятливої дії супутнього шуму.

59

Хвильові процеси надзвичайно широко поширені в природі. У природі існує два види хвиль: механічні і електромагнітні. Механічні хвилі поширюються в речовині: газі, рідині або твердому тілі. Електромагнітні хвилі не потребують будь-яких речовині для свого розповсюдження, до яких, зокрема, відносяться радіохвилі і світло. Електромагнітне поле може існувати у вакуумі, тобто в просторі, не містить атомів. Незважаючи на істотну відмінність електромагнітних хвиль від механічних, електромагнітні хвилі при своєму поширенні поводяться подібно механічним.

Серед різних фізичних факторів навколишнього середовища, які можуть надавати несприятливий вплив на людину та біологічні об'єкти, велику складність представляють електромагнітні поля неіонізуючої природи, особливо пов'язані з радіочастотним випромінюванням. Електромагнітні поля - це особлива форма існування матерії, що характеризується сукупністю електричних і магнітних властивостей. Основними параметрами, що характеризують електромагнітне поле, є: частота, довжина хвилі і швидкість розповсюдження. Електромагнітні поля оточують нас всюди, але ми не можемо їх відчути і взагалі по-мітити, - тому ми не бачимо випромінювань міліцейського радара, не бачимо променів, що надходять від телевізійної вежі або лінії електропередачі.

Джерела електромагнітних випромінювань діляться на:

1. Природні джерела електромагнітних випромінювань. Вони діляться на дві групи:

Перша група - поле Землі, постійне електричне та постійне магнітне поле. Природне електричне поле Землі створюється надлишковим негативним зарядом на поверхні; його напруженість зазвичай від 100 до 500 В/м. Грозові хмари можуть збільшувати напруженість поля до десятків, а то й сотень кВ/м.

Друга група – радіохвилі. Генеруються космічними джерелами (Сонце, зірки і т.д.), атмосферними процесами - розряди блискавок і т.д. Характеризується широким діапазоном частот.

2. Антропогенні джерела електромагнітних полів. Діляться на дві групи:

Перша група - джерела низькочастотних випромінювань (0 - 3 кГц). Включає в себе всі системи виробництва, передача і розподіл електроенергії (лінії електропередачі, трансформаторні підстанції, електростанції, різні кабельні системи), домашня та офісна електро-і електронна техніка, в тому числі і монітори ПК, транспорт на електроприводі, ж/д транспорт і його інфра-структура, а також метро, ​​тролейбусний і трамвайний транс-порт.

3. Випромінювання побутових приладів

60.

Дія електромагнітного випромінювання на організм людини в основному визначається поглинутої в ньому енергією. Випромінювання, що потрапляє на тіло людини, частково відбивається і частково поглинається в ньому. Поглинена частина енергії електромагнітного поля перетворюється в теплову енергію. Ця частина випромінювання проходить через шкіру і поширюється в організмі людини в залежності від електричних властивостей тканин (абсолютної діелектричної проникності, абсолютної магнітної проникності, питомої провідністю) і частоти коливань електромагнітного поля. Хвилі міліметрового діапазону поглинаються поверхневими шарами шкіри, сантиметрового - шкірою і підшкірною клітковиною, дециметрового - внутрішніми органами.

Крім теплової дії електромагнітні випромінювання викликають поляризацію молекул тканин тіла людини, переміщення іонів, резонанс макромолекул і біологічних структур, нервові реакції і інші ефекти. Якщо опромінення людей перевищує зазначені гранично допустимі рівні, то необхідно застосовувати захисні засоби.

Захист людини від небезпечного впливу електромагнітних випромінювань здійснюється рядом заходів, основними з яких є:

1. Організаційні заходи.

А) Вибір режимів роботи устаткування, що забезпечує рівень випромінювання.

Б) Вибір режимів роботи устаткування, що не перевищує гранично допустимий рівень випромінювання.

В) Позначення і огородження зон з підвищеним рівнем елек-тромагнітних випромінювань.

Г) Захист відстанню.

Д) Обмеження місця і часу перебування в зоні небезпечного впливу електромагнітних випромінювань.

Захист часом застосовується, коли немає можливості знизити інтенсивність випромінювання у цій точці до гранично допустимого рівня.

Норми допустимого опромінення встановлюються для забезпечення безпечних умов праці обслуговуючого персоналу і всіх присутніх осіб.

Напруженість електромагнітних полів на робочих місцях не повинна перевищувати:

А) По електричній складовій:

- в діапазоні частот 60 кГц - 3 МГц - 50 В/м.

- в діапазоні частот 3 - 30 МГц - 20 В/м.

- в діапазоні частот 30 - 50 МГц - 10 В/м.

- в діапазоні частот 50 - 300 МГц - 5 В/м.

Б) За магнітної складової:

- в діапазоні частот 60 кГц - 1, 5 МГц - 5 А/м.

- в діапазоні частот 30 МГц - 50 МГц - 0, 3 А/м.

Гранично допустима щільність потоку енергії електромагнітних полів у діапазоні частот 300 МГц - 300 ГГц і час перебування на робочих місцях і в місцях можливого перебування персоналу, пов'язаного професійно з впливом полів, взаємопов'язані наступним чином:

- перебування в протягом робочого дня - до 0,1 Вт/м².

- перебування не більше 2ч - 0,1 - 1 Вт м².

- перебування не більше 20 хв – 1 - 10 Вт/м² за умови користування захисними окулярами.

- в інший робочий час щільність потоку енергії не повинна перевищувати 0,1 Вт/м².

Напруженість електричного поля промислової частоти (50 Гц) в електроустановках напругою 400 кВ і вище для персоналу, систематично (протягом кожного робочого дня) обслуговуючого їх, не повинна перевищувати при перебуванні людини в електричному полі:

А) Без обмеження часу - до 5 кВ/м.

Б) Не більше 180 хв протягом однієї доби 5 - 10 кВ/м.

В) Не більше 90 хв протягом однієї доби 10 - 15 кВ/м.

Г) Не більше 10 хв. протягом однієї доби 15 - 30 кВ/м.

Д) Не більше 5 хв протягом доби 20 - 25 кВ/м.

Решту часу доби людина повинна перебувати в місцях, де напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м.

Якщо опромінення людей перевищує зазначені гранично допустимі рівні, то необхідно застосовувати захисні засоби.

2. Інженерно-технічні заходи.

А) Зменшення випромінювання безпосередньо від самого джерела.

Б) Екранування джерела випромінювання.

В) Екранування робочого місця.

Г) Поглинання електромагнітної енергії.

Д) Застосування індивідуальних засобів захисту.

Для реалізації цих способів застосовуються: екрани, поглинальні матеріали, атенюатори, еквівалентні навантаження та індивідуальні засоби.

61.

У промисловості і побуті набули масового застосування прилади та обладнання, робота яких пов'язана з використанням або утворенням в процесі роботи електромагнітних випромінювань оптичного діапазону, до яких належать електромагнітні коливання з довжиною хвиль від 0,2 мкм до 1000 мкм.

Залежно від довжини хвилі ці випромінювання поділяються на:

1. Випромінювання видимого діапазону. Це електромагнітні хвилі, що сприймаються людським оком, які займають ділянку спектра з довжиною хвилі приблизно від 380 (фіолетовий) до 740 нм (червоний). Такі хвилі займають частотний діапазон від 400 до 790 терагерц. Електромагнітне випромінювання з таки-ми довжинами хвиль також називається видимим світлом, або просто світлом (у вузькому сенсі цього слова). Найбільшу чутли-вість до світла людське око має в області 555 нм (540 ТГц), в зеленої частини спектру.

2. Інфрачервоне випромінювання - оптичне випромінювання з довжиною хвилі більшою, ніж у видимого випромінювання, що відповідає довжині хвилі, більшій від приблизно 750 нм. Людське око не бачить інфрачервоного випромінювання. У ряді випромінювань воно розташовується, з одного боку, після видимого світла, з іншого боку, з мікрохвилями.У зв'язку із залежністю спектру та інтенсивності інфрачервоного випромінювання від температури його часто називають тепловим випромінюванням. Будь-який об’єкт у тому числі і людина, температура якого вища від абсолютного нуля, є джерелом інфрачервоного випромінювання. Організм людини має максимум випромінювання в діапазоні 9.3 - 9.53 мкн.

Джерела інфрачервоного випромінювання бувають:

А) Природні. До них відносять випромінювання Сонця, дію-чі вулкани, термальні води, процеси тепломасопереносу в ат-мосфері, лісові пожежі, всі нагріті тіла.

Б) Техногенні. До них належать газорозрядні лампи, вугіль-ні та електричні приладами для дуги, електричні плити зі спі-раллю, електронагрівальні прилади, плазмові установки, печі, двигуни, генератори, атомні реактори, інфрачервоні лазери.

Інфрачервоне випромінювання - це діючий на людський організм чинник довкілля. Його дія обумовлена тепловим ефектом.

Захист від інфрачервоного випромінювання. Основні захо-ди, спрямовані на зниження небезпеки впливу інфрачервоного випромінювання, полягають у наступному:

А) Зниження інтенсивності випромінювання джерела (замі-на застарілих технологій сучасними, теплоізоляція джерела випромінювання, обмеження перебування людини в зоні інф-рачервоного випромінювання).

Б) Захисне екранування джерела або робочого місця (ство-рення екранів з металевих сіток і ланцюгів, облицювання аз-бестом відкритих прорізів печей).

В) Використання засобів індивідуального захисту (викорис-тання для захисту очей і обличчя щитків та окулярів з світло-фільтрами, захист поверхні тіла спецодягом з лляної і напив лляної просоченої парусини).

Г) Лікувально-профілактичні заходи (організація раціональ-ного режиму праці і відпочинку, організація періодичних мед-оглядів та ін.)

3. Ультрафіолетове випромінювання.

Ультрафіолетове випромінювання - це невидиме оком людини електромагнітне випромінювання, що займає спектральну область між видимим і рентгенівським випромінюваннями в межах довжин хвиль 400-10 нм (1 нм = 10^-9 м).

Джерела ультрафіолетового випромінювання діляться на:

А) Природні джерела. Сонце, зірки, туманності й інші космічні об'єкти. Б) Штучні джерела. Газорозрядні джерела світла, електричні дуги (дугові електропечі, зварювальні роботи), лазери.

УФ-випромінювання має благотворний та негативний характер. На людину і тварин малі дози УФ-випромінювання впливають благотворно - сприяють утворенню вітамінів групи D, покращують імунобіологічні властивості організму. Дія ультрафіолетового опромінення на шкіру, що перевищує природну захисну здатність шкіри (засмага) призводить до опіків. Тривала дія ультрафіолету сприяє розвитку меланоми, різних видів раку шкіри, прискорює старіння і поява зморшок.

Підвищені дози УФ-випромінюван-ня впливають і на центральну нервову систему, відхилення від норми виявляються у вигляді нудоти, головного болю, підвищеної стомлюваності, підвищення температури тіла.

Для захисту від надлишку УФ-випромінювання застосовують протисонячні екрани, які можуть бути:

А) Хімічними - хімічні речовини і покривні креми, що міс-тять інгредієнти, що поглинають УФ-випромінювання.

Б) Фізичними - різні перешкоди, що відображають, що пог-линають або розсіюють промені.

Хорошим засобом захисту є спеціальний одяг, виготовлений з тканин, найменш пропускають УФ-випромінювання. Для захисту очей у виробничих умовах використовують світлофільтри (окуляри, шоломи) з темно-зеленого скла.

4. Лазерне випромінювання. Лазер - пристрій, призначений для вироблення і посилення електромагнітної енергії оптичного діапазону частот з використанням процесу керованої індукційної емісії.

62.

Основні заходи, спрямовані на зниження небезпеки впливу інфрачервоного випромінювання, полягають у наступному:

А) Зниження інтенсивності випромінювання джерела (заміна застарілих технологій сучасними, теплоізоляція джерела випромінювання, обмеження перебування людини в зоні інфрачервоного випромінювання).

Б) Захисне екранування джерела або робочого місця (створення екранів з металевих сіток і ланцюгів, облицювання азбестом відкритих прорізів печей).

В) Використання засобів індивідуального захисту (використання для захисту очей і обличчя щитків та окулярів з світлофільтрами, захист поверхні тіла спецодягом з лляної і напив лляної просоченої парусини).

Г) Лікувально-профілактичні заходи (організація раціонального режиму праці і відпочинку, організація періодичних медоглядів та ін.)

Для захисту від надлиш-ку УФ-випромінювання застосовують протисонячні екрани, які можуть бути:

А) Хімічними - хімічні речовини і покривні креми, що міс-тять інгредієнти, що поглинають УФ-випромінювання.

Б) Фізичними - різні перешкоди, що відображають, що пог-линають або розсіюють промені.

Хорошим засобом захисту є спеціальний одяг, виготовлений з тканин, найменш пропускають УФ-випромінювання. Для за-хисту очей у виробничих умовах використовують світлофіль-три (окуляри, шоломи) з темно-зеленого скла. Повний захист від УФ-випромінювання всіх довжин хвиль забезпечує флінт-глас (скло, що містить окис свинцю) товщиною 2 мм.

При влаштуванні приміщень необхідно враховувати, що відображає здатність різних оздоблювальних матеріалів для УФ-випромінювання інша, ніж для видимого світла. Добре ві-дображають УФ-випромінювання полірований алюміній і медо-ва побілка, в той час як оксиди цинку і титану, фарби на мас-ляній основі - погано.

З організаційних заходів має значення раціональний режим праці та відпочинку, відповідне розташування робочих місць та віддалення працівників від потужних джерел УФ-випромінювання.

Попередження поразок лазерним випромінюванням включає систему заходів інженерно-технічного, планувального, організаційного, санітарно-гігієнічного характеру.

Клас лазера	Вихідні випромінювання лазера
I	Не представляє небезпеки для очей і шкіри.
II	Становить небезпеку при опроміненні очей прямим або дзеркальним відображенням випромінювання.
III	Становить небезпеку при опроміненні очей прямим, дзеркальним відображенням випромінювання, а також дифузне відбитим випромінюванням на відстані 10 см від дифузне відбиваємої поверхні і (або) при опроміненні шкіри прямим або дзеркальним відображенням випромінювання.
IV	Становить небезпеку при опроміненні шкіри дифузне відбитим випромінюванням на відстані 10 см від дифузне відбиваємої поверхні.

При використанні лазерів II - III класів небезпеки з метою виключення опромінення персоналу необхідно здійснювати огорожу лазерної зони, екранування пучка випромінювання. Екрани й огородження повинні виготовлятися з матеріалів з найменшим коефіцієнтом відображення, бути вогнестійкими і не виділяти токсичних речовин при впливі на них лазерного випромінювання.

Лазери IV класу небезпеки розміщуються в окремих ізольованих приміщеннях і забезпечуються дистанційним управлінням їх роботою.

При розміщенні в одному приміщенні декількох лазерів слід виключити можливість взаємного опромінення операторів, що працюють на різних установках. Не допускаються до приміщень, де розміщені лазери, особи, які не мають відношення до їх експлуатації. Забороняється використання лазерів без засобів захисту.

До організаційних захисних заходів відносяться:

А) Організація робочих місць з визначенням всіх необхідних захисних заходів та урахуванням специфіки конкретних обставин використання лазерних установок.

Б) Навчання персоналу та контроль знань правил техніки безпеки.

В) Організація медичного контролю.

До технічних заходів відносяться:

А) Колективні засоби захисту:

- засоби нормалізації зовнішнього середовища;

- автоматичні системи управління технологічним процесом;

- використання запобіжних пристроїв, приладів, різних огорож лазерне - небезпечної зони;

- використання телеметричних і телевізійних систем спостереження;

- застосування заземлення, занулення, блокування.

Б) Індивідуальні засоби захисту. Забезпечують безпечні умови праці при роботі з лазерами, знижують опромінення очей до гранично допустимих умов - спеціальні окуляри, щитки, маски. Засоби індивідуального захисту застосовуються тільки в тому випадку, коли колективні засоби захисту не дозволяють забезпечити вимоги санітарних правил.

63.

Особливу загрозу для здоров’я людей та існуванню природних біоценозів становить забруднення біосфери радіоактивними речовинами, які небезпечні своїм іонізуючим випромінюванням.

Іонізуючим випромінюванням називають випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Джерела цих випромінювань широко використовуються в техніці, хімії, медицині, сільському господарстві та інших галузях народного господарства. Під їх впливом у людини виникає променева хвороба.

Іонізуюче випромінювання розрізняють:

А) Природного походження. До недавнього часу (середини ХХ ст.), основним джерелом іонізуючого випромінювання були природні джерела – Космос, гірські породи та вулканічна діяльність. У різних регіонах Землі рівень природної радіації сильно різниться, збільшуючись у десятки й сотні разів у районах родовищ уранових руд, радіоактивних сланців тощо. Б) Антропогенного походження. Джерелами радіоактивного забруднення біосфери є: уранова промисловість, ядерні реактори різних типів, радіохімічна промисловість, місця переробки та захоронення радіоактивних відходів, використання радіонуклідів у народному господарстві у вигляді закритих радіоактивних джерел невеликої потужності у промисловості, медицині, геології, сільському господарстві, випробовування ядерної зброї, аварії на атомних електростанціях, підводних човнах та виробництвах радіоактивних матеріалів. Існує два види іонізуючих випромінювань:

1. Електромагнітне іонізуюче випромінювання з дуже малою довжиною хвилі.

А) Гамма-випромінювання. Являє собою електромагнітне випромінювання з високою енергією і з малою довжиною хвилі. Воно випускається при ядерних перетвореннях або взаємодії частинок. Б) Рентгенівське випромінювання. Може бути отримано в спеціальних рентгенівських трубах, в прискорювачах електронів, в середовищі, що оточує джерело бета-випромінювання. В) Ультрафіолетове випромінювання.

2. Корпускулярне іонізуюче випромінювання. Складається з частинок з масою спокою, відмінною від нуля.

А) Альфа-випромінювання. Являє собою потік ядер гелію, які мають велику швидкість. Вони утворюються при радіоактивному розпаді ядер або при ядерних реакціях.

Б) Бета-випромінювання. Являє собою потік електронів або позитронів, що виникають при радіоактивному розпаді. В даний час відомо близько 900 бета - радіоактивних ізотопів. Маса бета-частинок у кілька десятків тисяч разів менше маси альфа-часток. В) Нейтронне випромінювання (нейтрони, протони). Являє собою потік ядерних частинок, що не мають електричного заряду. Маса нейтрона приблизно в 4 рази менше маси альфа-часток. У залежності від енергії розрізняють повільні нейтрони, нейтрони проміжних енергій і швидкі нейтрони.

64.

Основними засобами захисту є:

А) Стаціонарні та пересувні захисні екрани. Призначені для зниження рівня випромінювання на робочому місці до допустимої величини.

Б) Контейнери для транспортування та зберігання джерел іонізуючих випромінювань.

В) Контейнери для збору і транспортування радіоактивних відходів.

Г) Захисні сейфи і бокси. Сейфи застосовують для зберігання джерел гамма-випромінювання. Вони виготовляються зі свинцю і сталі. Бокси - для роботи з радіоактивними речовинами, що володіють альфа-і бета-активністю.

При проведенні робіт з джерелами іонізуючих випромінювань небезпечна зона повинна бути обмежена попереджувальними написами.

До засобів індивідуального захисту від іонізуючих випромінювань відноситься спецодяг - халати, комбінезони, напівкомбінезони, шапочки, виготовлені з бавовняної тканини.

У тих випадках, коли доводиться працювати в умовах значного радіаційного забруднення, для захисту персоналу використовують пневмокостюми (скафандри) з пластмасових матеріалів з піддувом по гнучким шлангам повітря або оснащені кисневим апаратом.

Для захисту органів зору від випромінювання застосовують окуляри зі склом, що містять спеціальні добавки (фосфат вольфраму або свинець), а при роботі з джерелами альфа-і бета-випромінювань очі захищають щитками з органічного скла.

65.

Санітарно-захисна зона - територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів.

Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової за-будови.

Ширина зони залежить від характеру і потужності виробництва, досконалості технологічних процесів, рівня несприятливих чинників, рози вітрів, застосування газо- і пилоочисних пристроїв, наявності протишумових, противібраційних і інших захисних заходів.

Відповідно з санітарною класифікацією підприємств, ви-робництв і об’єктів встановлені такі розміри санітарно-захис-них зон для підприємств:

Клас підприємства	I	II	III	IV	V
Розмір, м	1000	500	300	100	50

Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, якщо за результатами розрахунків та лабораторних досліджень буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об’єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, негативних чинників виробництва не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.

Величину зони визначають залежно від концентрації шкід-ливих речовин в атмосферному повітрі. Вони мають дві межі:

1. Внутрішня межа. Граничить з виробничим майданчиком.

2. Зовнішня межа. Встановлюється на такій відстані від ви-робничого майданчика, яка забезпечує гранично допустиму концентрацію та гранично допустимий рівень шкідливих чин-ників в атмосферному повітрі.

У межах санітарно-захисних зон не можна допускати розмі-щення:

А) Житлових будинків з придомовими територіями, гурто-житків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ.

Б) Дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лі-кувально-профілактичних та оздоровлювальних установ зага-льного і спеціального призначення зі стаціонарами, наркологіч-них диспансерів.

В) Спортивних споруд, парків, садівницьких товариств.

Г) Охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати:

А) Пожежні депо, пральні, гаражі, склади (крім громадських та спеціалізованих продовольчих).

Б) Будівлі управлінь, конструкторських бюро, учбових зак-ладів.

В) Виробничо-технічні училища без гуртожитків, магазини, підприємства громадського харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов’язані з обслуговуванням даного та прилеглих підприємств.

Г) Приміщення для чергового персоналу аварійної та охо-ронної служби підприємств.

Д) Стоянки громадського та індивідуального транспорту.

Є) Місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, електростанції, нафто - і газопроводи.

Ж) Свердловини для технічного водопостачання, водоохо-лоджувальні споруди, споруди для підготовки технічної води.

З) Каналізаційні насосні станції, споруди оборотного водо-постачання.

І) Розсадники рослин для озеленення підприємств та сані-тарно-захисної зони.

Територія зони повинна має бути розпланованою, упоряд-кованою та озеленена, що сприяє зменшенню атмосферних забруднень, кращому захисту навколишнього середовища від шуму газів, виробничого пилу тощо. Мінімальна площа озеле-нення залежить від ширини зони, та повинна складати: до 300 м – 60%, від 300 до 1000 м – 50%, понад 1000 м – 40%.

виробничих об’єктів з новими тех-нологіями затверджуються З боку сельбищної території необхідно передбачати смугу дерево-чагарникових насаджень шириною не менше 50 м, а при ширині зони до 100 м – не менше 20 м.

66. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до виробничих та допоміжних примішень.

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

Обираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням), великого значення слід надавати переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розміщують на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30 % ГДК для повітря робочої зони виробництв. При орієнтуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями, що розташовані навпроти, повинна бути не менше за висоту найвищої з цих будівель (щоб вони не затіняли одна одну).

Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними чинниками, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір СЗЗ визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені - через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані - відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для зберігання промислових відходів.

Об'єм виробничих приміщень на одного працівника згідно з санітарними нормами повинен складати не менше 15 м3, а площа приміщень - не менше 4,5 м2.

Приміщення, де розташовані електрощитове, вентиляційне, компресорне та інші види обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно зачиненими на ключ, з тим, щоб в них не потрапили сторонні працівники. З метою запобігання травматизму у виробничих приміщеннях необхідно застосовувати попереджувальне пофарбування будівельних конструкцій та знаки безпеки (ТОСТ 12.4.026-76 „Цвета сигнальньїе й знаки безопасности").

67.основні вимоги чинного законодавства до розміщення комунікацій :енерго- та водопостачання, каналізація, транспортні комунікації.

Технічна експлуатація систем водопостачання та каналізації здійснюється виробниками згідно із Законами України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" ( 4004-12 ), "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ),"Про охорону праці" ( 2964-12 ), Водним кодексом України ( 213/95-ВР ), відповідними розділами Будівельних норм і правил. Санітарних правил і норм, Державними стандартами, міжвідомчими та відомчими нормативами і керівними документами галузі водопостачання та каналізації та іншими нормативними документами. { Пункт 2.1.1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України N 191 ( z0830-08 ) від 27.06.2008 }

У випадку розміщення на одній території кількох промислових підприємств, які скидають стоки у міську мережу водовідведення, виробник при видачі технічних умов передбачає встановлення контрольних колодязів на внутрішньомайданчикових мережах для кожного з підприємств. У приміщеннях вузла обліку забороняється розміщення стояків і випусків.

68.вимоги охорони праці до розташування виробничого і офісного обладнання та організації робочих місць менеджера підприємства.

Одним з важливих питань організації робочих місць є раціональне їх планування. Під плануванням робочого місця мається на увазі раціональне просторове розміщення всіх матеріальних елементів виробництва: устаткування, технологічного й організаційного оснащення, інвентаря, що забезпечують ощадливе використання виробничої площі, високопродуктивну і безпечну працю робітника.

Розрізняють зовнішнє і внутрішнє планування робочих місць.

Внутрішнє планування розподіляється на дві зони: зону праці (безпосередньо робоче місце) і зону підходу (стелажі, шухляди, шафи тощо).

Зовнішнє планування - розміщення робочого місця відносно інших робочих місць - визначається характером і кількістю його оснащення, характером виконуваних робіт. Крім того, до комплектації робочого місця входять предмети догляду за ним, засоби індивідуального захисту. Таким чином, організація робочого місця - це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної та безпечної праці з урахуванням його місця в технологічному процесі, виконання умов планування і оснащення всіма необхідними засобами і предметами праці відповідно до проекту організації робочих місць і трудового процесу.

Основні вимоги до раціонального зовнішнього планування:

o забезпечення мінімальних траєкторій переміщення предметів праці у вертикальній і горизонтальній площинах;

o скорочення зайвих трудових рухів;

o зменшення до мінімуму кількості нахилів і поворотів корпуса робітника;

o ощадливе використання виробничої площі.

69.загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів. Безпека під час експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки.

Безпечність виробничого обладнання при монтажі, демонтажі, транспортуванні, експлуатації. Безпечність технологічного процесу, як сума безпечності технологічного обладнання, використовуваних сировини та матеріалів, безпечності технологічних схем і операцій, безпечності організації технологічного процесу. Основними складовими безпеки праці на виробництві є:безпечне виробниче обладнання; безпечні технологічні процеси; організація безпечного виконання робіт. ГОСТ 12.2.003-91. ССБТ. «Оборудование производственное. Общие требования безопасности» - основний нормативний документ з загальних вимог безпеки до виробничого обладнання за виключенням обладнання, яке є джерелом іонізуючих випромінювань. Вимоги безпеки до виробничого обладнання конкретних груп, видів, моделей розробляються відповідно до вимог ГОСТ 12.2.003-91 з урахуванням призначення, виконання та умов його експлуатації.

Посудини, що працюють під тиском, представляють потенційну небезпеку тому внаслідок порушення режиму експлуатації і дефектів можуть відбуватися вибухи з руйнуванням будівель, споруд, обладнання та загибелі людей через вивільнення при руйнуванні судини величезної енергії.

До судинах, що працюють під тиском, відносяться герметично закриті ємності, які призначені для здійснення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і перевезення стиснених, зріджених газів і рідин.

Основні вимоги до пристрою, монтажу, ремонту та експлуатації посудин, що працюють під тиском, викладені у ДНАОП 0.00-1.07-94 "Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском".

У промисловості широко застосовуються установки з кріогенними продуктами - речовинами або сумішами речовин, що знаходяться при кріогенних температурах 0-120 ˚ До (-273 - 153 ˚ С). Це продукти низькотемпературного поділу: кисень, азот, водень, гелій, аргон, неон, криптон, ксенон, озон, фтор, метан та ін

Кисень - найпоширеніший елемент земної кори, входить до складу атмосферного повітря, у зв'язаному стані входить до складу води, мінералів, гірських порід, і всіх речовин, з яких побудовані організми рослин і тварин (загальна кількість кисню в земній корі близько 47%). = 1,43 г/см ^{3 (} воздуха, 1,293 г/см ³ ), хорошо растворим в воде. Кисень - безбарвний газ, який не має запаху, він трохи важчий за повітря j = 1,43 г / см ^{3 (повітря,} 1,293 г / см ^3), добре розчинний у воді. Кисень - сильний окислювач. Отримують чистий кисень поділом (реактіфікаціей) рідкого повітря, при температурі - 140 ˚ С і тиску близько 4 МПа, повітря конденсується в безбарвну прозору рідину. Рідкий повітря використовується, головним чином, для одержання кисню, азоту і шляхетних газів. Оскільки температура кипіння кисню (- 183 ˚ С), лежить вище, ніж температура кипіння азоту (-195,8 ˚ С), то кисень легше перетворити в рідину, ніж азот.

Кріогенне устаткування повинно бути обов'язково зареєстрована в органах Держнагляду і проходити під час запуску в роботу, а також і періодично, технічний огляд. Працювати з криогенним устаткуванням допускаються особи не молодше 18 років після проходження навчання та атестації комісією з видачею посвідчення на право виконання робіт. Періодична перевірка знань проводиться не рідше 1 разу на рік.

70.безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт

Пожежна безпека на підприємствах і в місцях вантажно-розвантажувальних робіт забезпечується згідно з вимогами ДНАОП 0.01-1.01-95 Правила пожежної безпеки в Україні, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 22.06.95, N 400 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції 14.07.95 за N 219/755.

Рух транспортних засобів в місцях виконання вантажно-розвантажувальних робіт здійснюється відповідно до вимог Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.93 N 1094. Схема руху на території затверджується роботодавцем.

Вантажно-розвантажувальні роботи можуть виконуватись з такими видами вантажів:

великовагові вантажі, вага однієї одиниці яких становить понад 500 кг;

довгомірні вантажі, довжина однієї одиниці яких становить більше 1680 мм;

негабаритні вантажі, розміри яких перевищують установлені Правилами дорожнього руху України.

Складні вантажно-розвантажувальні роботи - це роботи: на відстані менше 30 м від крайнього проводу ліній електропередачі напругою вище 42 В, у відповідності до вимог Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.97 N 209, та ДНАОП 0.1.03-93 Правила будови та безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 16.12.93 N 128; піднімання вантажів, на які відсутні схеми стропування; переміщення вантажів декількома кранами; переміщення вантажів над перекриттями, під якими перебувають люди.

Необхідно підготувати робоче місце, прибрати зайві предмети, які заважають виконанню роботи; звільнити проходи; переконатися, що в небезпечній зоні відсутні сторонні особи.

Узимку вантажно-розвантажувальні майданчики слід регулярно та своєчасно очищати від снігу, льоду, а також посипати піском або іншими матеріалами.

71.дія електричного струму на організм людини. Електричні травми. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.

Електричний струм – це спрямоване переміщення електричних зарядів усередині провідної речовини (усередині металів, рідких провідників і т. д.). Електричний струм, проходячи через тіло людини, обумовлює перетворення електричної енергії в інші види і спричиняє термічну, електролітичну та біологічну дії.

Термічна дія полягає в тому, що струм, проходячи через тіло людини, нагріває його, як і будь-який провідник, через який він проходить. Для використання цієї властивості електричного струму працюють електронагрівальні прилади. Таким чином, проходячи через органи людського тіла, електричний струм може викликати їхні опіки, обвуглювання тканин і всього тіла. Електролітична дія полягає в тому, що електричний струм має властивість розщеплювати кислотні, лужні й інші провідні рідкі розчини на складові частини.

Проходячи через тіло людини, що, як відомо, складається на 70 % із води (протоплазма клітин, кров і т. д.), він справляє подібну електролітичну дію, розщеплюючи протоплазму і кров. У результаті клітини втрачають спроможність до нормального існування, обміну речовин і т. д. Біологічна дія електричного струму полягає в тому, що при його проходженні відбувається подразнення і збудження живих тканин організму і порушення внутрішніх біологічних процесів. У результаті можуть відбуватися мимовільні рухи кінцівок, голови, інших органів; може змінитися ритм биття серця (настає так звана фібриляція, некерована вібрація серця); порушується робота легень. Механічна дія електричного струму може призводити до розриву тканин внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові; до вивихів, переломів. Дія електричного струму може призвести як до травм, так і до летальних наслідків.Електротравми – опіки, електричні знаки (специфічне ураження тканин); металізація шкіри (частина розплавленого металу); електрофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей під дією ультрафіолетових променів електричної дуги); механічні ушкодження (розірвання шкіри, вивихи, переломи і т. д., викликані мимовільним скороченням м’язів).

Варто пам’ятати, що однією з особливостей небезпеки електричного струму є те, що частини устаткування, які знаходяться під напругою, найчастіше нерухомі, не мають високої температури, видимого випромінювання і т. д. Тому аналізатори людини не фіксують небезпеку, що насправді існує. Наслідок враження людини електричним струмом залежить від багатьох факторів: опору тіла, тривалості протікання струму, шляху струму, роду і частоти струму, напруги.

72.класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом

З метою забезпечення електробезпеки всі виробничі приміщення підрозділяють за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом на три класи: Приміщення без підвищеної небезпеки – це сухі приміщення з відносною вологістю не більше 75 % і температурою повітря в межах + 5…+ 250 С, з неструмопровідними підлогами (дерев'яними, пластмасовими), з повітряним середовищем без струмопровідного пилу. Приміщення з підвищеною небезпекою – це приміщення, що характеризуються наявністю однієї з таких ознак:

- вогкість з постійною відносною вологістю повітря більше 75 %; - струмопровідний пил; - струмопровідні підлоги (земляні, металеві, залізобетонні, цегельні); - висока температура повітря (вище 35 0С); - можливість одночасного дотику людини до металевих конструкцій будинків, технологічних апаратів, механізмів і до металевих корпусів електроустаткування. Приміщення особливо небезпечні – це приміщення, в яких наявною є одна з наступних ознак: - відносна вологість повітря постійно близька до 100 %, внаслідок чого стіни, стеля таких приміщень покриті конденсатом вологи;

- приміщення з постійною наявністю їдких газів чи пари відносно матеріалу ізоляції струмоведучих частин; - приміщення, для яких характерні дві чи більше ознак, що відносяться до класу приміщень з підвищеною небезпекою, наприклад, приміщення з струмопровідним пилом і сирою струмопровідною підлогою.

73. При технічній експлуатації електроустаткування промислових підприємств електротравми можуть виникати з таких причин:

- дотик безпосередній до струмопровідних частин електроустановок, які діють під напругою. Це може статися через несправність огороджувальних пристроїв електроустановок, помилкові дії персоналу, коли роботи виконуються поблизу чи безпосередньо на струмопровідних елементах, що знаходяться під напругою, а також з появою напруги (в результаті помилкової подачі) на раніше вимкнених електроустановках і ділянках мережі;

- важкі і смертельні нещасні випадки (понад 200), проаналізовані В.Е.Манойловим, показали, що на випадковий дотик, не викликаний виробничою необхідністю і помилковою подачею напруги, в процесі ремонтів і оглядів електроустановок, припадає близько 53 % усіх електротравм;

- дотик до металевих конструктивних частин електроустановок, які не повинні знаходитися під напругою, але на корпусах, кожухах і огороджувальних пристроях може з'явитися напруга в результаті електричного пробою чи природного старіння ізоляції електроустановок, а також при замиканні оголених проводів через обрив і падіння на конструктивні частини електроустановок і при відсутності захисного заземлення, ці причини складають близько 22 % усіх травм;

- дотик інструментом і предметами, що мають малий опір, до ізоляції, до струмопровідних частин, а також до неметалевих частин електроустановок, які виявилися під напругою через заводські дефекти в конструкції, під час монтажу і виготовлення. На ці причини припадає 14 % електротравм;

- дотик до стін, підлог, будівельних конструкцій, які виявилися під кроковою напругою. Крокова напруга виникає при розтіканні електричного струму від трубопроводів, будівельних конструкцій, рейкових шляхів, на які перейшов електричний струм в результаті падіння проводів чи погіршення ізоляції. Такі причини складають 2-3 %;

- дія дуги при операціях із відмикальними пристроями та інші причини. Вони складають близько 6 %.

Напруга дотику — це напруга між двома точками ланки струму, яких одночасно торкається людина. Чисельно вона дорівнює різниці потенціалів корпуса та точок ґрунту, в яких знаходяться ноги людини.

Напруга дотику зростає зі збільшенням віддалі від заземлювача, і за межами зони розтікання струму вона дорівнює напрузі на корпусі обладнання, Струм, що протікає через людину Крокова напруга — це напруга між двома точками ланки струму, які знаходяться одна від одної на віддалі кроку і на яких одночасно стоїть людина.

Чисельно крокова напруга дорівнює різниці потенціалів точок, на яких знаходяться ноги людини.

Напруга дотику максимальна біля заземлювача і зменшується з віддаленням від заземлювача. Поза межами поля розтікання вона рівна нулю. Крокова напруга також зростає зі збільшенням ширини кроку.

Умови ураження людини напругою дотику та кроковою напругою різні, оскільки струм протікає різними шляхами. При напрузі дотику — через грудну клітку, а при кроковій напрузі — по нижній петлі. Значна крокове напруга викликає судоми в ногах, людина падає, потім ланка струму замикається вздовж всього тіла людини.

74. Робота щодо забезпечення безпечної експлуатації електроустановок здійснюється згідно з обов'язковими, для всіх споживачів електроенергії, незалежно від їх відомчої приналежності, правилами технічної експлуатації' електроустановок споживачів та правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів. Обслуговування діючих електроустановок, проведення в них оперативних переключень, організація та виконання ремонтних, монтажних, налагоджувальних робіт і випробувань здійснюються спеціально підготовленим електротехнічним персоналом. Роботи в діючих електроустановках з врахуванням заходів безпеки поділяються на виконувані: зі зняттям напруги, без зняття напруги на струмоведучих частинах і поблизу них, бе_з зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. До робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться роботи, котрі виконуються в електроустановці, в котрій зі всіх струмоведучих частин знята напруга і вхід в приміщення сусідньої електроустановки, котра знаходиться під напругою, закритий. До робіт, виконуваних без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них, відносяться роботи, котрі проводяться безпосередньо на цих частинах. Роботою без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, вважається робота, при котрій виключається випадкове наближення працюючих людей та використовуваного ними ремонтного обладнання і інструменту до струмоведучих частин на віддаль менше встановленої і не вимагається вжиття технічних або організаційних заходів (безперервного нагляду) для запобігання такому наближенню. При виконанні робіт зі зняттям напруги та без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них повинні виконуватись організаційні та технічні заходи.До організаційних заходів відносяться:—  оформлення роботи по наряду-допуску, розпорядженню або за переліком робіт, виконуваних в порядку поточної експлуатації;—  допуск до роботи;—  нагляд під час роботи;—  оформлення перерви під час роботи;—  переводи на інше робоче місце. Наряд-допуск — це завдання на безпечне виконання роботи, оформлене на спеціальному бланку встановленої форми. Він визначає зміст, місце виконання роботи, час її початку та закінчення, умови її безпечного виконання, склад бригади та осіб, відповідальних за безпечне виконання роботи. Відповідальними за безпечне виконання робіт є: особа, що видала наряд; котра дає розпорядження; особа, що допускає до роботи; керівник роботи; виконавець роботи; спостережник; член бригади. Всі роботи, котрі виконуються в електроустановках без наряду,— за розпорядженням осіб, уповноважених на це, з оформленням в оперативному журналі; — в порядку поточної експлуатації з подальшим записом в оперативному журналі Розпорядження — це завдання на виконання роботи, що визначає її зміст, місце, час, заходи безпеки. Воно має разовий характер, видається на один вид роботи і діє протягом однієї зміни. За розпорядженням можуть виконуватись:— позапланові роботи, викликані виробничою необхідністю, тривалістю до 1 год.; — роботи без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою, тривалістю не більше однієї зміни; — роботи зі зняттям напруги з електроустановок напругою до 1000 В тривалістю не більше однієї зміни. Поточна експлуатація — це проведення оперативним персоналом самостійно на закріпленій за ним ділянці протягом однієї зміни робіт за спеціальним переліком. До організаційних заходів в цьому випадку відноситься складання, відповідальним за електрогосподарство, переліку робіт стосовно конкретних умов. До технічних заходів, що забезпечують безпеку робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться:— необхідні вимкнення та вжиття заходів, котрі запобігають подачі напруги до місця роботи внаслідок помилкового або довільного ввімкнення комутаційної апаратури;— вивішування на приводах ручного та на ключах дистанційного керування комунікаційної апаратури (автомати, рубильники, вимикачі)забороняючих плакатів; перевірка відсутності напруги на гтрумоведучих частинах;—  накладання заземлення;—  вивішування попереджувальних та приписувальних плакатів, огородження, при необхідності, робочих місць та струмоведучих частин, які залишились під напругою.

Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому знаходиться потерпший після звільнення від електричного струму. Після звільнення потерпілого від дії електричного струму необхідно оцінити його стан. У всіх випадках ураження електричним струмом необхідно обов'язково викликати лікаря незалежно від стану потерпілого.

Якщо потерпілий при свідомості та стійке дихання і є пульсом, але до цього втрачав свідомість, його слід покласти на підстилку з одягу, розстебнути одяг, котрий затруднює дихання, забезпечити приплив свіжого повітря, розтерти і зігріти тіло та забезпечити повний спокій, дати понюхати нашатирний спирт, сполоснути обличчя холодною водою. Якщо потерпілий, котрий знаходиться без свідомості, прийде до тями, слід дати йому випити 15—20 краплин настоянки валеріани і гарячого чаю.

Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися, а тим більше продовжувати роботу, оскільки відсутність важких симптомів після ураження не виключає можливості подальшого погіршення стану. Лише лікар може робити висновок про стан здоров'я потерпілого. Якщо потерпший дихає рідко і судорожно, але у нього не намацується пульсу необхідно відразу зробити йому штучне дихання.

За відсутності дихання та пульсу у потерпілого внаслідок різкого погіршення кровообігу мозку розширюються зіниці, зростає синюшність шкіри та слизових оболонок. У таких випадках допомога повинна бути спрямована на відновлення життєвих функцій шляхом проведення штучного дихання та зовнішнього (непрямого) масажу серця.

Потерпілого слід переносити в інше місце лише в тих випадках, коли йому та особі, що надає допомогу, продовжує загрожувати небезпека або коли надання допомоги на місці не можливе. Для того, щоб не втрачати час, не слід роздягати потерпілого. Не обов'язково, щоб при проведенні штучного дихання потерпілий знаходився в горизонтальному положенні. Якщо потерпілий знаходиться на висоті, необхідно перед спуском на землю зробити штучне дихання безпосередньо в люльці, на щоглі і на опорі.

Опустивши потерпілого на землю, необхідно відразу розпочати проведення штучного дихання та масажу серця і робити це до появи самостійного дихання і відновлення діяльності серця або передачі потерпшого медичному персоналу.

75. Горючість (спалимість) - це здатність речовини або матеріалу до горіння. За показником горючості всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі

Негорючі - речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції

Важкогорючі - це речовини не здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини . Наприклад, асфальтобетон, фіброліт

Горючі - матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення

До них належать всі органічні матеріали В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання

Температура спалаху - найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння За температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) - рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61°С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

- горючі рідини (ГР) - рідини, які мають температуру спалаху понад 61°С . у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін)

Займання - початок горіння під дією джерела запалювання Температура займання - найменша температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.

Температура спалахування - найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння

Температура спалаху - найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин

Температура у вогнищі пожежі досягає 700-900°С . Особливістю пожеж, що розпочинаються у приміщенні з закритими дверима та вікнами, є порівняно повільний розвиток горіння протягом перших 30-40 хвилин через недостатню кількість повітря в зоні горіння

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість (рис 3 55)

Вогнестійкість - це здатність конструкцій, матеріалів затримувати поширення вогню, виражена в

годинах Усі будови і споруди за вогнестійкістю поділяються на 5 ступенів Ступінь вогнестійкості залежить від вогнетривкості та займистості будівельних конструкцій, а також від межі поширення вогню по цих конструкціях

У будівлях 1-го ступеню вогнестійкості всі конструктивні елементи неспалимі, з високою межею вогнестійкості (1,5-3 години)

2-го ступеню - також негорючі, але з меншою межею вогнестійкості (0,5-2,5 год . ) .

3-го ступеню - будови, які мають основні несучі конструкції негорючі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) - важкогорючі (0,25-2 год . ) .4-го ступеню - будови, які мають всі конструкції важко спалимі (0,25-0,5 год )5-го ступеню - всі конструкції горючі .

Багато неорганічних матеріалів хоч і не горять, але мають порівняно невелику термічну стійкість Наприклад, вапняки і мармур руйнуються при температурі 300-400°С, а шифер і азбоцементні вироби при температурі 300°С втрачають воду, стають крихкими, а при температурі 600°С при попаданні на них води - розтріскуються

Межа вогнестійкості - це час (у годинах) від початку вогневого стандартного випробування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій (втрата несучої та теплоізолюючої спроможності, щільності)

Межа поширення вогню - максимальний розмір пошкоджень, см, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу, що визначається візуально, а також оплавлюванням термопластичних матеріалів.

76. Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішень промислових об'єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою. 77.Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості. Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д).

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. В основу розрахункового методу визначення категорій вибухопожежної та пожежної небезпеки виробничих приміщень покладено енергетичний підхід, що полягає в оцінці розрахункового надлишкового тиску вибуху в порівнянні з допустимим. Розрахунковий максимально можливий надмірний тиск, що виникає при згоранні вибухонебезпечного середовища в приміщенні.

77. Окрім вибухопожежної класифікації приміщень існують вибухонебезпе-чні і пожежонебезпечні зони в приміщеннях.

Вибухонебезпечна зона – це обмежений простір у приміщенні або за його межами, де існують чи можуть утворюватись вибухонебезпечні суміші.

Класифікація вибухонебезпечних зон здійснюється у відповідності з ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок».

Газо-, пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибу-хонебезпечні зони класів 0,1,2, а пилоповітряні-вибухонебезпечні зони класів 20,21,22.

Вибухонебезпечна зона класу О – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вона може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.

Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпеч-не середовище може утворитися під час нормальної роботи, тобто ситуа-ції, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових парамет-рів, але виділені горючі гази і пари горючих речовин можуть створити з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно ви-никає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормаль

ної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній по-стійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної конце-нтрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватись пилові шари непередбаченої або надмірної товщини.

Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормаль-ної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достат-ній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпеч-ний пил у завислому стані може з’являтися нечасто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворюва-ти вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Класифікація пожежонебезпечних зон виконується відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ).

Пожежонебезпечна зона – це обмежений простір всередині або по-за приміщенням, в межах якого постійно або періодично знаходяться го-рючі речовини. У такому приміщенні вони можуть перебувати як при нормальному технологічному процесі, так і в разі його порушення. По-жежонебезпечні зони поділяються на чотири класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.

Клас П-І - зони приміщень, в яких зберігаються (використовуються) горючі рідини з температурою спалаху вище 61°С.

Клас П-ІІ - зони приміщень, де можливе утворення горючого пилу або волокон з нижньою концентраційною межею межу поширення полу-м'я понад 65 г/м3 до об’єму повітря.

Клас П-ІІа - зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини. Горючий пил і волокна відсутні.

Клас П-ІІІ - зовнішні установи та ззовні розташовані зони, де зберігаються або використовуються горючі рідини з температурою спа-лаху понад 61°С, а також тверді горючі речовини.

Згідно п 4.2.7. Правил пожежної безпеки в Україні для всіх будівель та приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій пови-нна бути визначена категорія щодо вибухопожежної та пожежної небез-пеки, а також класи зон, які необхідно позначати на вхідних дверях до приміщення, а також на межах зон всередині приміщень та із зовні, при цьому на полі вказівного знака зверху позначена категорія пожежної не-безпеки згідно з НАПБ Б.07.005 – 86 ОНТП 24-86, а під нею – клас зони.

78,80 Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта складається із відповідних систем, кожна з яких поділяється на підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня. Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.