- •1.Поняття світогляду. Загально-історичний характер світогляду. Історичні типи світогляду.
- •2. Місце філософії в загальнолюдській системі знання. Філософія і наука, схожість і різниця.
- •3.Становлення поняття “буття” в історії філософії. “Буття”, як філософська категорія.
- •4.Еволюція поняття матерія. Буття і матерія.
- •5. Поняття простору та часу. Особливості біологічного та соціального простору та часу.
- •6.Пізнання, як предмет філософського аналізу. Чуттєве та раціональне в пізнанні.
- •7.Проблема істини в філософії.
- •8.Особливості наукового пізнання. Емпіричний та теоретичний рівень наукового пізнання.
- •9.Проблема свідомості в філософії. Сутність та основні характеристики свідомості.
- •10.Індивідуальна свідомість та суспільна свідомість. Самосвідомість.
- •11. Проблема антропосоціогенезу. Природа і сутність людини. Філософська проблема людини.
- •12. Основні концепції походження і сутності суспільства. Соціальна структура суспільства.
- •13. Соціальна філософія про характер, джерела, рушійні сили розвитку історичного процесу. Роль особистості в історії.
- •14. Філософія стародавнього Китаю
- •15.Філософські школи Стародавньої Індії.
- •16.Особливості формування та періодизація Античної філософії.
- •17. Характеристика філософських шкіл досократичного періоду Античної філософії.
- •18. Антропологічне та етичне вчення Сократа
- •19. Філософські погляди Платона.
- •20. Філософські погляди Арістотеля.
- •21. Загальна характеристика елліністичного та римського періодів античної філософії.
- •22. Особливості, періодизація та головні риси середньовічної філософії.
- •23. Середньовічна схоластика: номіналізм і реалізм.
- •25.Головні риси філософії доби Відродження.
- •26. Філософія Нового часу. Емпіризм (Бекон, Гоббс, Локк, Берклі, Юм).
- •28. Філософські погляди і.Канта. Агностицизм філософії і. Канта
- •29. Філософія і діалектика г.Гегеля. Метод і система філософії Гегеля
- •30. Формування некласичної філософії. Шопенгауер, Кьєркегор, Ніцше.
- •31. Антропологічна філософія Фейербаха.
- •32. Філософський зміст класичного марксизму: основні ідеї та принципи.
- •33. Філософія всеєдності Вл. Соловйова.
- •34.Вчення Бердяєва про свободу та творчість.
- •35.Основні риси і особливості української філософії.
- •36.Метафізика, логіка, етика у Києво-Могилянській академії.
- •37.Антропологічне та етичне вчення г.Сковороди.
- •38.Філософські погляди п.Д. Юркевича. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •39.Філософія української діаспори (д.Донцов, д.Чижевський).
- •40.Екзистенціальна філософія: Ясперс, Гайдеггер, Сартр, Камю.
- •41.Комунікативна філософія: Габермас, Апель.
- •42.Філософія прагматизму: Пірс, Джемс.
- •43. Герменевтика: Гадамер
- •44.Феноменологія: Гусерль.
- •45.К. Юнг «Различие восточного и западного мышления».
- •46.М. Гайдеггер «Основные понятия метафизики».
- •47.Аврелий Августин «Исповедь». Абеляр п. История моих бедствий. «Сповідь» Августина Блаженного.
- •48.Платон «Апология Сократа».
- •49. И.Кант «Антропология с практической (прагматической) точки зрения».
- •50. Р.Декарт «Рассуждение о методе».
37.Антропологічне та етичне вчення г.Сковороди.
Григорій Савич Сковорода (1722-1794рр.), здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Роздуми Г.Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, основні грані людської діяльності.
Г.Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, Сковорода віддає перевагу Вічності, Богу. Людина не може існувати у світі поза єдністю віри і любові.
Але є й інший аспект проблеми. Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного “Я”. Новим у Г.Сковороди є те, що він вказує на необхідність пізнання природи людини у таких її виявах як віра, надія і любов. Антиподами любові та віри у Г.Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху. Вони роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров’я.
На ґрунті об’єднання любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія “щастя”. Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі от римують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку. Вони отримують не щастя, а його привид, мни й у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г.Сковорода своїм цілісним життям підтверджує, що заклик “Пізнай себе” — це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.
Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.
Людина як мікрокосм містить у собі два начала — тлінне і нетлінне, які поєднуються: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього й зводив Сковорода сутність життя. Плоть не має істинного значення для людини. Філософ вважає, що плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка — це головна точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.