- •1.Поняття світогляду. Загально-історичний характер світогляду. Історичні типи світогляду.
- •2. Місце філософії в загальнолюдській системі знання. Філософія і наука, схожість і різниця.
- •3.Становлення поняття “буття” в історії філософії. “Буття”, як філософська категорія.
- •4.Еволюція поняття матерія. Буття і матерія.
- •5. Поняття простору та часу. Особливості біологічного та соціального простору та часу.
- •6.Пізнання, як предмет філософського аналізу. Чуттєве та раціональне в пізнанні.
- •7.Проблема істини в філософії.
- •8.Особливості наукового пізнання. Емпіричний та теоретичний рівень наукового пізнання.
- •9.Проблема свідомості в філософії. Сутність та основні характеристики свідомості.
- •10.Індивідуальна свідомість та суспільна свідомість. Самосвідомість.
- •11. Проблема антропосоціогенезу. Природа і сутність людини. Філософська проблема людини.
- •12. Основні концепції походження і сутності суспільства. Соціальна структура суспільства.
- •13. Соціальна філософія про характер, джерела, рушійні сили розвитку історичного процесу. Роль особистості в історії.
- •14. Філософія стародавнього Китаю
- •15.Філософські школи Стародавньої Індії.
- •16.Особливості формування та періодизація Античної філософії.
- •17. Характеристика філософських шкіл досократичного періоду Античної філософії.
- •18. Антропологічне та етичне вчення Сократа
- •19. Філософські погляди Платона.
- •20. Філософські погляди Арістотеля.
- •21. Загальна характеристика елліністичного та римського періодів античної філософії.
- •22. Особливості, періодизація та головні риси середньовічної філософії.
- •23. Середньовічна схоластика: номіналізм і реалізм.
- •25.Головні риси філософії доби Відродження.
- •26. Філософія Нового часу. Емпіризм (Бекон, Гоббс, Локк, Берклі, Юм).
- •28. Філософські погляди і.Канта. Агностицизм філософії і. Канта
- •29. Філософія і діалектика г.Гегеля. Метод і система філософії Гегеля
- •30. Формування некласичної філософії. Шопенгауер, Кьєркегор, Ніцше.
- •31. Антропологічна філософія Фейербаха.
- •32. Філософський зміст класичного марксизму: основні ідеї та принципи.
- •33. Філософія всеєдності Вл. Соловйова.
- •34.Вчення Бердяєва про свободу та творчість.
- •35.Основні риси і особливості української філософії.
- •36.Метафізика, логіка, етика у Києво-Могилянській академії.
- •37.Антропологічне та етичне вчення г.Сковороди.
- •38.Філософські погляди п.Д. Юркевича. «Філософія Серця» п.Юркевича.
- •39.Філософія української діаспори (д.Донцов, д.Чижевський).
- •40.Екзистенціальна філософія: Ясперс, Гайдеггер, Сартр, Камю.
- •41.Комунікативна філософія: Габермас, Апель.
- •42.Філософія прагматизму: Пірс, Джемс.
- •43. Герменевтика: Гадамер
- •44.Феноменологія: Гусерль.
- •45.К. Юнг «Различие восточного и западного мышления».
- •46.М. Гайдеггер «Основные понятия метафизики».
- •47.Аврелий Августин «Исповедь». Абеляр п. История моих бедствий. «Сповідь» Августина Блаженного.
- •48.Платон «Апология Сократа».
- •49. И.Кант «Антропология с практической (прагматической) точки зрения».
- •50. Р.Декарт «Рассуждение о методе».
25.Головні риси філософії доби Відродження.
Філософія Ренесансу, або Відродження, в Європі (насамперед в Італії) займала значний історичний проміжок часу — з XIV по XVI ст. Сама назва епохи свідчить про відродження інтересу до античної філософії та культури, які стали зразками діяльності й поведінки людей. Ідеалом стає не релігійне, а світське знання. Цьому сприяли певні соціально-історичні передумови – нові наукові винаходи та відкриття, розкол християнської церкви на католицьку і православну, хрестові походи тощо. Наступала нова епоха – епоха краху феодальної системи і виникнення буржуазних суспільних відносин, котрі руйнували феодальну замкненість господарських стосунків, їхню обмеженість і вимагали простору для подальшого розвитку продуктивних сил. Якщо для середньовічного суспільства характерною рисою була локальна обмеженність спілкування між людьми в межах, певних, соціальних ієрархій, церковних організацій, то в епоху Відродження вже виник «бум спілкування» зі світом природи та іншими людьми.
Головною рисою, яка відрізняла філософію Відродження, був антропоцентризм. Центром філофських досліджень стала людина, не тільки як результат Божого творіння, а й космічного буття. Людину аналізували не на грунті її взаємодії з Богом, а з погляду проблем її земного існування. Філософи визнали безмежність Всесвіту, природи, де людина виявляє свою активність із відповідальністю за результати своєї діяльності та вчинків.
У цей період виникла нова система духовних цінностей, у якій людина сприймалася як природна істота. Ця ідея викликала ланцюгову реакцію в культурі Відродження, почався процес секуляризації — звільнення культури від впливу церкви (проблеми держави, суспільства, людини, моралі, науки перестали сприйматися через призму релігійних цінностей). Секуляризація культури, й насамперед науки, не означала, що релігійні цінності християнської культури були забуті, вони залишались актуальними, але вже не були визначальними.
Людина, а не Бог стала в центрі філософських досліджень. Репрезентували цей період такі мислителі, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонаротті, Еразм Роттердамський, Нікколо Макіавеллі, Томас Мор, Мішель де Монтень та ін. Головними питаннями у філософському осмисленні світу стали визначення місця людини у світі, її свободи, мети життя тощо. У цей час відбувалося становлення й розвиток окремих наук, які були покликані генерувати практичні знання, перевірені досвідом (роботи Миколи Коперніка, Иоганна Кеплера, Галілео Галілея, Джордано Бруно та ін.).
Тогочасні мислителі та вчені у своїх дослідженнях спиралися на розум і досвід, а не на інтуїцію та божественне одкровення, що було характерне для Середньовіччя. Дальшого розвитку набув скептицизм Мішеля де Монтеня. На ґрунті раціоналізму створювалися й розвивалися перші утопічні системи (утопічний соціалізм) Томаса Мора, Томмазо Кампанелли.
Філософію епохи Відродження поділяють на такі головні напрями: гуманістичний, неоплатонічний, натурфілософський, реформаційний, політичний, утопічно-соціалістичний.