49. Література і театр українського бароко.

Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків. Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.

Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мезостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора, у другому — потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Величковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна…»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту («Аз благ всѣх глубина, // Дѣва єдина…»)

Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з’являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»).

Автори українського бароко: Лазар Баранович «Нова міра старої церкви», Іоанікій Галятовський «Фундамент» - їх ідея: проти католицизму та уніатства. Самійло Величко – історична праця в трьох томах, де описані події 1648 -1700 рр. основна ідея – відстоює справедливість Національно-визвольної війни. Григорій Грабянка «Дія презильної брані» («Події знаменної війни»). «Синопсис» - автор невідомий, перший підручник з вітчизняної історії. «Літопис Самовидця» - висвітлює події Визвольної війни українського народу. Високо оцінюється патріотизм народу, його боротьба зі шляхтою.

50. Ренесансно-бароковий синтез в українській іконі і пол. 18 ст.

Розвиток української художньої культури з кінця XVII — у XVIII столітті йшов під зна­ком бароко, набуваючи широких масштабів. Цьому сприяли нові суспільно-політичні умови, що склалися на той час в Україні. Дух бароко з його пишною святковістю та соковитими динамічними формами відповідав оп­тимістичним, життєрадісним настроям козацтва, що здобуло перемогу.

Законодавцем смаків, поширювачем нових художніх ідей виступала Києво-Печер­ська лавра, яка відновила свій статус великого культурного центру. Її вплив по­ширювався далеко за межі України: в країни православного регіону, на Балка­ни. Нові західні віяння переосмислювалися тут у звичному для православної ідеології ключі й сприймалися вже в дещо переробленому вигляді.

Бароко проникає в українську культуру, де сильними ще були середньовічні норми; схрещення різних за характером тенденцій дало виразний художній синтез. Саме цим і визначається стиль і своєрідність української ікони епохи бароко. В Національному художньому музеї зібрано найбільшу колекцію ікон Лівобе­режної України кінця XVII та XVIII століття. Українська ікона епохи бароко — явище самобутнє, унікальне за своїм художнім втіленням. Ікона поступово на­буває світської інтерпретації. Звернення до реальності змінює її художню структуру, перетворює її живописну мову. Урочистість і світлоносна сила коль­орів, їх мажорне звучання, підсилене багатством декоративного орнаменту­вання, застосування позолоченого різьбленого тла — все це поєднується у святково-піднесеному ладі ікон, вбирає нові барокові тенденції.

Ікона «Свята Анна» (1680—1685) є свідченням досить суттєвих змін у трактуванні ре­лігійного образу. Вбрана в червоний кунтуш, з квіткою в руці, свята, сповнена реальної краси і жіночності, «виліплена» з конкретного життєвого матеріалу. Але земне начало не позбавляє її поетичної ідеалізації, об'ємне світлотіньове моделювання лику і постаті поєднується з монолітним узагальненням мону­ментальної форми. Нове, світське спрямування ще виразніше проступає в іконі «Розп'яття» кінця XVII століття з ктиторським портретом лубенського полковника Леонтія Свічки. Гострота індивідуальної характеристики не поступається портретному живопису того часу. Якщо іконографічна схема композиції ще зберігає свою стабільність, то засоби живописного втілення різко змінюються. Тут нічого не залишається від умовної площинності іконописної манери: об'ємне трактування постаті надає їй матеріальної вагомості, замкнений простір проривається вглиб через реалістично відтворений краєвид. Отже, в українській іконі відбувається злам у бік світського світосприймання; художни­ки опановують засоби західноєвропейського живопису.

У першій половині XVIII століття бароко вступає в зрілу стадію свого розвитку, набу­ваючи особливої пишноти, соковитості, рафінованої витонченості форм. Найдовершенішими зразками живопису того часу можна назвати парні ікони ве­ликомучениць: Анастасії та Іулянії, Варвари та Катерини — справжні перлини музейного зібрання. Вишуканих, витончено жіночних, сповнених грації святих дів написано за новими канонами краси, де немає місця ні аскетичній су­ворості, ні умовному відчуженню образів. Усе в іконах переплелося у гар­монійній єдності: вишуканість форм, делікатне світлотіньове ліплення, краса пропорцій постатей, плавність вигнутих ліній. Та найголовніше, що надає іко­нам чарівності, — їх колорит, де барви переливаються і мерехтять, як са­моцвіти. Написані з ювелірною довершеністю візерунки й орнаменти на кош­товному вбранні (лесуванням по золотому та срібному тлу) разом із позоло­ченим різьбленням доповнюють усю колірну симфонію, розроблену з диво­вижним смаком і благородством.