47. Філософія та поетика українського бароко у творчості г. С. Сковороди.

У своїй творчості Сковорода постійно проголошував ідеї демократизму і гуманітаризму, любов до рідного народу і ненависть до його гнобителів, провіщав світле майбутне своїй батьківщині. І тому не випадково кращі твори письменника не втратили свого значення й сьогодні.

Літературна спадщина Григорія Сковороди досить різноманітна і багатогранна. Це філософські й педагогічні трактати, проповіді, притчі, байки, оригінальна і перекладна поезія. Дуже важливо те, що майже в кожному з цих творів щасливо поєднується Сковорода-філософ і Сковорода-художник слова водночас: взагалі неможливо відрізнити в Сковороді письменника від філософа і навіть людини, бо все це в нього було з*єднано воєдино.

Дуже важливою віхою в житті Григорія Сковороди був Переяславський період, коли письменник повернувся із своїх закордонних мандрів; твори, написані в цей період він об"єднав у збірку "Сад божественних пісень". В цих поезіях ми знайдемо морально-філософські роздуми про смисл життя, про істене щастя, добро, чесність; однією з провідних тем лірика-поета в цей період є тема шукання щастя, морального удосконалення. "Пісня21" з цієї збірки так і починається:"Щастя, де ти живеш?" Іноді письменник сумнівається в можливості людиною знайти щастя, а часом впевнений у тому, що воно доступне кожній людині. Один із шляхів в досягненні щастя Сковорода бачить у тому, щоб поєднатися з природою. В поезії "Весна люба,ах, прийшла!Зима люта,ах,пройшла!" він виявляє свій філософський погляд на ідею необхідності пізнання природи, єднання людини з природою, жити в злагоді з нею, бо, лише зріднившись з природою, людина зможе виявити свої духовні якості.

Одною з провідних ідей у філософській системі Сковороди була ідея вільної особистості, її він проголошує в поезії "ДЕ ЛІБЕРТАТЕ", будучи сам вільною людиною, він цінував свободу понад усе; порівнюючи її з золотом, він називає останнє болотом. У цьому ж вірші славить "отця вольності" Богдана Хмельницького, що боровся за свободу і незалежність України проти польської шляхти.

Григорій Сковорода заперечував деспотію будь-яку, зневажав царів будь-яких. Кажуть що йому належить такий вислів:" Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів", бути вільним для нього означало позбавитися не лише від соціальних оков, але й духовних.

Вільна людина є вільною в усьому: вона не залежить від багатства, від іншої конкретної людини, вона розкріпачена взагалі.

48. Архітектура українського бароко.

Попри складні умови розвитку тогочасного суспільства, доба останніх десятиліть 17 - першої половини 18 ст. залишила яскравий слід у мистецькому житті Україні. Європейську архітектуру другої половини 17-18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно.

Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева. Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. Українську традицію хрещатих п’яти-дільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658). Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672-1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Виду-бицького монастиря в Києві (1696-1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). Муровані п’яти-дільні храми відтворювали в цеглі звичні прийоми народного дерев’яного будівництва.

Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи. Вже йшлося про те, що коштом гетьмана спорудили до десяти храмів. За І. Мазепи барокових рис набули споруджені іще за часів Київської Русі собори - Софійський та Михайлівський Золотоверхий, які було відновлено за сприяння гетьмана. Перебудовано в стилі бароко й Успенський собор та Троїцьку надбрамну церкву Печерської лаври. Власне, у такому бароковому вигляді ці храми й зберігаються нині.

На Правобережжі та західноукраїнських землях, попри кількісну перевагу дерев’яних церков активно поширюється церковна архітектура латинського зразка.

Останні десятиліття 17 - перша половина 18 ст. в українській архітектурі прикметні й тим, що зросла увага до цивільних споруд. За тогочасними мистецькими законами будували колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Визначною спорудою став корпус Київської академії. Кошти на його будівництво надав І. Мазепа. Тоді було зведено перший поверх академії. Упродовж 1732-1740 рр. за проектом архітектора Й. Шеделя було надбудовано другий поверх з церквою. Наприкінці 17 ст. у Чернігові постали будівля колегіуму та будинок полкової канцелярії.