Натурфілософський період античної філософії. Досократики.

Натурфілософія (від латів. natura - природа) - філософія природи, умоглядне тлумачення природи, що розглядається в її цілісності, що спирається на абстрактні поняття, що виробляються в ході виникнення і розвитку філософії. Натурфілософія є першим етапом в розвитку усієї грецької філософії. Стихійно-матеріалістичні тенденції прадавньої філософської думки, що прагнула до витіснення міфології і до заміни її поняттями загальнолюдського досвіду і природознавства, придбали форму натурфілософії. Усередині нерозчленованої єдності первинних філософських понять і понять наукових, переконання, що відносяться до природи, грають роль у багатьох відношеннях вирішальну.Філософи, що діяли в 6-5 ст. до н.е. - Фалес, Анаксимен, Гераклит, Ксенофан - при усіх відмінностях між ними вважали, що усі речі, що виникають різним способом і що різним способом гинуть, повинні були статися з якогось одного і причому речового початку. Така "вода" Фалеса, "повітря" Анаксимена, "вогонь" Гераклита, "земля" Ксенофана. В цілому для натурфилософских шукань характерні емпіризм, інтерес до конкретного різноманіття чуттєвого світу, переважна орієнтація на матеріально-речовий аспект світу, другорядність антропологічної і етичної проблематики.

При вивченні досократичної філософії доцільно виділити дві школи: мілетську і елеатську.

Засновником мілетської школи був Фалес (УІІ-УІ ст. дод.е.), а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають всі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим; вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, існуючою завжди.

Якщо представники мілетської школи клали в основу світу якусь матеріальну стихію (воду, вогонь і т.д.), то в елеатській філософії перше виділяється в якості такої основи неконкретне і нематеріальне начало, яке позначається поняттям «буття». Найбільш випукло ідеї цієї філософії були розроблені Парменідом (УІ-У ст. до н.е.) і Зеконом (V ст. до н.е.). Парменід поділяє світ на істинний і не-істинний. Істинним є буття, оскільки воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі. Світ конкретних речей є неістинним буттям, адже речі постійно змінюються, сьогодні вони інакші, ніж вчора, а завтра і зовсім зникають. Одним з відомих представників античної натурфілософії був Демокріт (V ст. до н.е.). Він також намагався розв'язати питання про можливість руху. Для цього він запровадив іншу,Передумову: існує не тільки буття, але й небуття. При цьому він уявляв буття як атоми, а небуття як порожнечу.

Наш зір заважає нам бачити першоначало — атоми — тверді і гранично малі згустки матерії, які осягаються лише розумом і відрізняються неподільністю, формою, величиною і порядком розміщення. Немає ніякої надприродної сили, яка управляє атомами і світом в цілому. У світі діють тільки механічні закони. Розуміння світобудови, яке запропонував Демокріт, виявилося найпослідовнішим матеріалістичним вченням, яке тільки знала антична думка.