51. Наука як соціальний інститут, його структура, функції і роль.

Наука по самій своїй суті явище соціальне. Вона створюється співтовариством вчених протягом вже більше двох тисячоліть і являє собою, звичайно, не лише ставлення вченого до пізнаваною їм дійсності, але і певну систему взаємозв'язків між членами наукового співтовариства. У науці існує свій специфічний спосіб життя, регульований системою, як правило, неписаних, але переданих за традицією норм, своя система цінностей.

Наука як соціальний інститут за час свого існування зазнала величезних змін. Від діяльності десятків давньогрецьких вчених, що збиралися в філософських школах, займаються дослідженнями за своїм власним бажанням, аж до сучасного п'ятимільйонного міжнародного наукового співтовариства, об'єднаного професійно, що організовує свою діяльність як на національному, так і на міжнародному рівні, в дослідницьких групах, лабораторіях, інститутах. Сьогодні наука по суті являє собою потужну галузь але виробництву знань з величезною матеріальною базою, з розвиненою системою комунікацій.

Мета і призначення науки як соціального інституту - виробництво і розповсюдження наукового знання, розробка засобів і методів дослідження, відтворення вчених і забезпечення виконання ними своїх соціальних функцій.

Будучи продуктом соціуму, наука одночасно має відносно самостійне соціальне явище і розвивається за власними закономірностями. До них належать спадкоємність, чергування порівняно спокійних етапів розвитку і періодів наукових революцій, поєднання процесів диференціації (виділення нових наук і інтеграції, об'єднання ряду наук), математизація, комп'ютеризація, посилення соціальних функцій. На сучасному етапі розвитку суспільства наука становить такий фактор, без урахування якого не вирішуються соціальні проблеми практично в усіх сферах. Наука, отже, продукт розвитку суспільства, здійснює на нього зворотний вплив, тобто виконує соціальні функції. Провідна соціальна функція науки - пояснювальна. Наука пояснює устрій світу, розкриває основні закономірності розвитку. Можливості науки тут великі, але обмежені конкретно-історичною суспільною практикою людини. Пізнавальна функція науки націлена на збагнення об'єктивної істини про речі, властивості, відносини дійсності. Суть практично діючої функції в розробці методу, тобто системи правил,' норм, практичних способів поводження з раніше пізнаними речами і явищами. Прогностична функція проявляється в розробці перспектив економічного, соціального, екологічного та інших аспектів майбутнього розвитку суспільства. Світоглядна функція науки простежується в тому, що наука забезпечує світогляду об'єктивність, логічність, інформаційну основу, визначає спосіб побудови загальної картини світу, системність і глибину, без чого неможливий дійсний науковий світогляд. Наука виконує функцію соціальної пам'яті, тобто закріплює у книгах, кресленнях, технологіях, обладнанні, дискетах тощо знання, досягнуті людиною, і транслює їх новому поколінню людей.

1. 19. Необхідність розробки нового мультипарадигмального образу теоретичної соціології

Класичні соціологічні концепції сформульовано переважно в першій третині XX ст. Вони були спробою дати системну відповідь на деякі проблеми та суперечності суспільного розвитку. Зрозуміло, що такі відповіді з часом втрачають евристичну цінність, адже суспільство безперервно змінюється, виникають нові суперечності, починають діяти незнані досі сили та чинники. Звідси потреба в соціальній теорії, яка була б адекватною сучасним соціальним, політичним та економічним реаліям. З цією метою переосмислюються традиційні соціологічні напрями, розробляються оригінальні підходи. Поступово складається новий, мультипарадигмальний образ теоретичної соціології.

Загальна згода сучасних соціологів полягає, як уявляється, в тому, що соціологія в цілому і загальна соціологічна теорія на сучасному рівні можуть бути тільки мультипарадигмальними, тобто можуть допускати всередині себе наявність кількох рівноправних парадигм, кожна з яких дає лише певний кут розгляду соціальної дійсності і не може претендувати на абсолютність і самодостатність. Саме поняття «загальна соціологічна теорія »зовсім не тотожне поняттю« єдина

соціологічна теорія ». Очевидно, що соціальний статус у суспільстві

такий мультипарадигмальній соціології значно складніше, він

породжує безліч нових питань і проблем гносеологічного і

соціального характеру, яких раніше не було.