40. Сутність і природа соціальних конфліктів

Конфлікт - це характерний тип взаємодії людей, що вимагає пильної уваги управлінських кадрів. Конфлікт являє зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил, сторін, думок (цілей, інтересів, позицій) з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Конфлікт являє собою форму вираження суперечності між взаємодіючими суб'єктами. У конфлікті зіштовхуються протилежні інтереси, думки та погляди. Він виникає в результаті зіткнення, протистояння різноманітних об'єктивних і суб'єктивних тенденцій в діяльності особистостей, груп, соціальних владних структур.

Соціальний конфлікт - це форма взаємодії його суб'єктів, обумовлена ​​відмінністю інтересів, цілей і цінностей, боротьбою за перерозподіл різних благ і ресурсів між соціальними суб'єктами. Висловлюючи протиріччя між взаємодіючими суб'єктами, соціальний конфлікт є зіткненням різноспрямованих сил, інтересів і поглядів з приводу ресурсів життєзабезпечення. Суб'єктами соціального конфлікту виступають як індивіди, так і окремі групи людей, громадські об'єднання, органи влади і управління.

Грунтовне уявлення про природу конфліктів можна отримати, аналізуючи різні концепції соціальних конфліктів.

Теорія конфлікту виходить з того, що соціальний конфлікт - це нормальне явище. Його виявлення, профілактика, створення організаційних, правових, психологічних та інших механізмів для регулювання і вирішення конфліктів - один з найважливіших напрямків дослідження соціальних технологій, діяльності структур управління, державної служби.

Сучасні проблеми соціального конфлікту розроблені в працях багатьох російських вчених. Суть їх концептуальних уявлень про конфлікт зводиться до того, що суспільство зберігається як єдине ціле саме зважаючи властивих йому внутрішніх соціальних конфліктів. Багато вчених вважають, що конфлікт є одним з головних двигунів суспільного прогресу, що в парі з конфліктом виступають "згода", "стабільність", "порядок", "спокій". Згода є нормальним станом суспільства, а соціальний конфлікт - тимчасовим.

Історичні початки теорії конфлікту містяться в трактаті "Політика", що належить Аристотелю (384-322 рр.. До н.е.). У вирішенні питання про співвідношення суспільства і індивіда пріоритет тут належить громадському початку. Аналогічний підхід до проблеми суспільства, держави і особистості зустрічається у Платона (427-347 рр.. До н.е.) - одного з основоположників соціалістичної орієнтації. Виникнення і розробка ліберальних соціальних та економічних теорій викликали до життя нові погляди на природу суспільства і людини. Найбільш чітким їх проявом став трактат англійського вченого Томаса Гоббса (1588-1679 рр..). Згідно позиції Гоббса людина є якась самість, індивід, для якого інші люди представляють середовище її проживання, ворогів або партнерів, тому він прагне до досягнення своїх цілей будь-якими можливими шляхами.

 Для пізнання природи конфлікту слід розглянути рушійні сили і мотивацію конфліктів. Причини соціальних конфліктів виділити в такі групи: об'єктивні, організаційно-управлінські та суб'єктивні.

У сфері економіки конфлікти представляються як сполучені з ресурсним забезпеченням, розподілом і вибором економічних імперативів розвитку. У політичній сфері конфлікти розгортаються навколо шляхів соціального розвитку, устрою суспільства, характеру державного управління. Конфлікти, що відносяться до духовного життя, пов'язані з внутрішнім світом людини, її уявленнями про культурні цінності та традиції. Кожна з представлених варіативних позицій може бути джерелом протидій і конфліктних ситуацій.

Мотиви конфлікту - це спонукальні сили, які підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфліктної ситуації. Мотиви виступають у формі цілей, ідеалів, потреб, інтересів, переконань.