7. Методика проведення прокурором перевірок додержання законів у сфері захисту житлових прав громадян.

Органи прокуратури здійснюючи нагляд за додержанням та застосуванням законів в сфері захисту житлових прав осіб що потребують державної підтримки та допомоги, проводить перевірки, де з’ясовує питання щодо:

• першочергового забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочергового ремонту жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом;

• надання позик на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позик на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок;

• реалізації першочергового права на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків;

• забезпечення протягом двох років жилою площею з дня взяття на квартирний облік учасників бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов’язків військової служби;

Не встановлені гарантії щодо отримання різних видів державного кредитування та іпотечного кредитування людей з інвалідністю. Основний критерій недоступності житла – фінансові можливості.

Незважаючи на визначені чинним законодавством пріоритети захисту прав цієї категорії населення, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування не в повній мірі забезпечено створення належних умов для їх повноцінного здійснення житлових прав.

У ході перевірок прокурори повинні активно реагувати на порушення вимог законодавства щодо захисту прав осіб, які потребують державної підтримки та допомоги, ефективно використовувти представницькі повноваження в сфері захисту їх житлових, майнових, трудових та інших прав у судовому порядку

Реагуючи на виявлені порушення законодавства, прокурор використовує весь комплекс повноважень, передбачених ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»,

7. Законодавство про охорону здоров’я, як предмет прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Охорона здоров’я розглядається як cфера діяльності держави, метою якої є організація та забезпечення доступного медичного обслуговування населення. Охорона здоров’я – це ключовий елемент національної безпеки.

У ст. 1 ЗУ Основ законодавства про охорону здоров’я визначив охорону здоров’я як систему заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

У ст. 49 Конституції Укр. закріплено право кожної фізичної особи на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава відповідає за створення умов для ефективного та доступного медичного обслуговування для всіх громадян. Медична допомога надається безоплатно в державних та комунальних закладах охорони здоров’я , а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.

Надання екстреної медичної допомоги регулюється Законом України „Про екстрену медичну допомогу”.

Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти. Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

Основами законодавства про охорону здоров’я передбачена господарська діяльність у цій сфері, видом якої є і підприємницька (ст. 17). Певні її види підлягають ліцензуванню. відповідно до вимог Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.02.2011 N 49, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 09.02.2011 за № 171/18909.

Не існує спеціального законодавства про договори в галузі охорони здоров’я. На відносини між закладами охорони здоров’я та споживачами їх послуг поширюються норми ЦК України про договори. На жаль, в Україні донині відсутній спеціальний Закон про права пацієнтів. Певною мірою цю прогалину заповнюють книга 2 ЦК України, окремі норми Основ законодавства України про охорону здоров’я та Закон України „Про захист прав споживачів”.

На законодавчому рівні не вирішеним залишається і питання про обов’язкове медичне страхування. Відповідно до Закону України „Про страхування” можливе лише добровільне медичне страхування: безперервне страхування здоров’я; страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування медичних витрат (ст. 6).

В Україні створено і відкрито для публічного доступу спеціальні реєстри та бази даних у сфері охорони здоров’я. Зокрема, ведуться: Державний реєстр лікарських засобів України, Державний реєстр медичної техніки і виробів медичного призначення, Реєстр потужностей (об’єктів) та їх операторів, що здійснюють діяльність з виробництва та/або обігу харчових продуктів, Реєстр оптово-відпускних цін на лікарські засоби, Реєстр оптово-відпускних цін на вироби медичного призначення, Реєстр санітарно-епідеміологічних висновків, Державний реєстр харчових продуктів спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок, Державний реєстр небезпечних факторів хімічного та біологічного походження, Державний реєстр дезінфекційних засобів, Реєстр галузевих нововведень.

Населенню України медична допомога надається мережею амбулаторно-поліклінічних, стаціонарних та спеціалізованих закладів. В усіх лікувально-профілактичних закладах системи охорони здоров’я надається гарантований рівень медичної допомоги, який визначений постановою КМУ від 11.07.02 № 955 „Про затвердження Програми надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги”.

Надання медичної допомоги пільговим верствам населення, які визначені чинним законодавством, є пріоритетним. Категорії населення, перелік захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються на пільгових умовах, визначені Постановою КМУ від 17.08.98 № 1303 „Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення”.

Питання про направлення хворих на лікування за кордон вирішується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 р. № 991 „Про затвердження Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон”, наказом МОЗ України від 30.10.03 № 503 „Про порядок направлення громадян на лікування за кордон” та наказом МОЗ України від 06.06.2008 № 307 „Про забезпечення порядку направлення громадян на лікування за кордон”.

Відповідно до Закону України „Про Товариство Червоного Хреста України” від 28 листопада 2002 року та Статуту в Україні діє національне товариство Червоного Хреста, яке допомагає державі у наданні медичної і гуманітарної допомоги під час збройних конфліктів та в мирний час, бере участь у наданні міжнародної допомоги у разі катастроф і надзвичайних ситуацій, забезпечує медико-соціальну допомогу найменш соціально захищеним верствам населення. Вказане товариство є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією.