19 Законодавство про соціальне та пенсійне забезпечення як предмет прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів

Основні нормативні акти, що регламентують пенсійне забезпечення в Україні:

КУ

Конституцією України визначені права громадян на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 конституції України). Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до ст.92 Конституції України виключно законами визначаються засади соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення.

ЗУ Про пенсійне забезпечення

гарантує всім непрацездатним громадянам право на матеріальне забезпечення за рахунок громадських фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій (так званий закон України про пенсії за віком);

Порядок підтвердження такого, що має трудовий стаж для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою КМУ № 637 від12 серпня 1993р.;

Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України N 18-1 від 10.11.2006 р. (Порядок № 18-1);

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України N 22-1 від 25.11.05 р. (Порядок № 22-1).

ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування

визначає принципи, засади та механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду, які формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду фінансування за рахунок його коштів витрат на оплату договорів страхування пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їх сімей та іншим особам;

ЗУ Основи законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування N 16/98-ВР 14 січня 1998 року

визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні;

Залежно від страхового випадку згідно зі ст. 4 Закону виділяють такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

• медичне страхування;

• страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

• страхування на випадок безробіття.

Проте система пенсійного забезпечення перебуває у стадії розвитку та переходу з солідарної на накопичувальну систему пенсійного страхування, а система медичного страхування лише розробляється.

Кошти фондів соціального страхування відмежовані від бюджетної системи. До них належать: Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Основними умовами належного соціального забезпечення громадян є:

- надання роботодавцями працівникам так званого «соціального пакета», внаслідок чого особа набуває статусу застрахованої;

- нарахування та сплата страхових внесків;

- забезпечення Пенсійним фондом України та його територіальними органами сплати страхових внесків;

- забезпечення фондами соціального страхування своєчасної сплати відшкодування в разі настання страхових випадків, а також здійснення ними за рахунок коштів фондів інших належних виплат;

- надання застрахованим особам матеріального забезпечення та інших послуг при настанні страхових випадків;

- контроль фондами цільового використання виділених ними коштів.

Законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування складається з Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 року № 16/98 та прийнятих відповідно до нього законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування. До них, зокрема, належать:

• Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464;

• Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII;

• Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року №1533-III;

• Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV;

• Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року №2240-III;

• Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV;

• Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року № 966-IV;

• Податковий кодекс України;

• Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та інші.

Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї, смерті громадянина та членів його сім’ї тощо.