11​ Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е. Тоффлера.

Цивілізаційні теорії досить різноманітні. Е. Тоффлер стверджує, що через факт нерівномірного розвитку країн світу різні типи цивілізацій змушені співіснувати між собою. Більш прогресивні цивілізації потребують простору і витісняють відсталіші. Зокрема, сільськогосподарські цивілізації витіснили кочові, індустріальні — сільськогосподарські. Виникнення нової цивілізації, за твердженням Е. Тоффлера, супроводжуватиметься внутрішньою "суперборотьбою", де прихильники нової цивілізації виступатимуть під гаслами: демасифікації, транснаціоналізму, екологізації та фундаментальних перетворень політичної влади. На його думку, в найближчі десятиріччя людство стане свідком і учасником "титанічної боротьби за владу між прихильниками глобальної та національної концепцій економіки, битви за інститути регулювання на світовому ринку капіталу. Ця боротьба відобразить протиріччя між помираючим індустріальним порядком і новою глобальною системою створення матеріальних цінностей".Підйом економіки нового типу несе з собою не лише позитивний заряд. Нові економічні стосунки несуть загрозу для багатьох людей, вимагаючи швидких змін у методах роботи, стилі життя, звичках і часто викликають у більшої кількості людей, що страшаться майбутнього, напади консервативної реакції. Це призводить до трансформації суспільних настроїв, якими поспішають скористатися фанатики й екстремістські групи. В зв’язку з цим Елвін Тоффлер розглядає таке поняття, як «вирішальна меншість». Оскільки політичне життя втрачає риси масовості з’являється велика кількість різних партій, рухів і груп, що істотним чином знижує можливість прогнозування політичної ситуації. В процесі цього використання сучасних інформаційних технології, можливостей оперативної концентрації фінансових коштів і їх переміщення через національні межі можуть дозволити незначній групі стати «вирішальною меншиною», яка здатна порушити хистке статус-кво в суспільстві.

12 Що таке «Схід» та «Захід» для української культури

Взаємовиключні поняття «Схід» і «Захід» ввійшли в обіг ще за кілька століть до того, як Україна прилучилася до цивілізованого світу. В літературі, оминаючи Гомера, ці поняття уперше зустрічаємо в Геродота, що описував конфлікт між греками (Заходом) і персами (Сходом). Входження цих понять в історичну свідомість доби пізньої античності зумовлене адміністративним поділом пізньої Римської імперії на східну й західну частини Вклинення слов’ян у Балканський півострів у VI ст. ще більше розмежувало Схід і Захід. Церковна адміністрація, організована за світською схемою, теж відрізняла західні церковні спільноти від східних. Цей поділ, однак, не мав «антисхідної» спрямованості — навпаки, ранні християни Середземномор’я ставилися до Сходу з особливою повагою, як до землі, що породила Спасителя. Все це було зрозумілим з географічної точки зору і з перспективи головних політичних центрів того часу.Після нападу на Візантію хрестоносців, справи погіршилися, оскільки відтоді поняття «Схід» набрало в очах Заходу негативного забарвлення, а самі візантійці та народи, що залишилися під їхнім культурним верховенством, пройнялися нехіттю до католицького Заходу. Якщо поняття «Схід» вимагає уточнення, то саме поняття «Захід» уточнювати немає потреби, оскільки його географічний і культурний смисли збігаються. Це поняття пов‘язують в першу чергу з насильним ополяченням. Йому протиставляється полемічній літературі й створенні Острозької академії та Могилянської колегії, а також інших шкіл, створених за їх зразками. Офіційно боротьбу зі, здавалося б, нездоланним Заходом українські еліти вели за грецьку віру своїх предків, на ділі вдаючись до тієї ж зброї, яка забезпечила Заходові його перевагу — до єзуїтської педагогіки, католицької ученості та католицького письменства. Хоча почалося все значно раніше – з походів Ізяслава та Ярополка до Риму, активної позиції на міжнародній арені княгині Ольги, шлюбів між слов‘янськими та західними аристократами.