34 Багатомовність середньовічної культури.

Багатомовність середньовічної культури. Крім української, в Україні функціонували мови етнічних меншин: польська, німецька, єврейська. Євреї в Україні спершу розмовляли мовою місцевого населення, але після вигнання в XII — XV ст. євреїв з Центральної та Західної Європи виникли також громади, що розмовляли мовою ідиш, сформованою на базі німецьких діалектів.Незважаючи на те, що в Україну прибували і євреї, які розмовляли іншими мовами ідиш став спільною розмовною мовою євреїв України. З часом тут витворилися характерні риси специфічно українського діалекту ідиш. Таким чином, на українських землях, крім українсько-білоруської ("руської") писемної мови, були поширені мови церковнослов’янська, латинська, польська, а в певних регіонах також німецька, гебрайська та ін. Церковнослов’янська мова вживалася (переважно у літургічних книгах, церковно-богословських текстах і в літературній творчості "високого стилю") . Те, що "високою" у всіх православних слов’янських народів була саме церковнослов’янська мова, пояснюється їхнім прагненням спертися на давні традиції вітчизняної культури.

35«Проста» та літературна мова.

Розгортання національно-культурного руху позначилося на зростанні суспільного значення літературної мови, яка ставала в цей час важливим засобом у боротьбі українського народу проти соціального, національного та релігійного гніту з боку шляхетської Польщі.В українській літературній мові цього часу співіснували два її типи: слов’яноруська і так звана «проста» мова. Проста мова утворилася шляхом зближення церковнослов’янської та тогочасної української розмовної мови. Найвиразніше відбилася жива мова українців у Пересопницькому Євангелії (1556-1561). Це була спроба перекладу церковної книги «простою» мовою. Проте панівною мовою друкування того часу була слов’яноруська, якою користувалися в школах, якою писалися наукові та художні твори. Актуальним питанням розвитку літературної мови в цей час було створення шкільних і літературних граматикЯк бачимо, українська культура, попри вкрай несприятливі соціально-політичні умови, усе ж розвивалася як європейська, збагачуючись загальносвітовими надбаннями й розвиваючи власні, особливі, напрями.Полемічна література виникла на ґрунті релігійно-політичної боротьби у зв’язку із запровадженням Брестської унії. Полемічна література означає сукупність художньо-публіцистичних творів (трактатів, листів, послань, диспутів, памфлетів), у яких точилася суперечка (полеміка) між католицькими і православними публіцистамиСеред діячів цього періоду особливо яскраво виділяється постать Івана Вишенського.

36. Мова друкованих видань. Добре відомо, яке велике значення мало впровадження друкарства для стандартизації більшості літературних мов. Не була в цьому відношенні винятком і Україна, але тут простежувались особливості. Становище України між Заходом і Сходом відбилося і в тому факті, що перша відома друкована книга автора, який походив з України, вийшла в Італії латинською мовою, а перші видання, значна частина тиражу яких призначалася для України, видані церковнослов’янською мовою у Польщі друкарем-німцем. Йдеться про астрологічний трактат Юрія Дрогобича "ludicium pronosticon anni currentis" (Рим, 1483) 26 та богослужбові книги, видрукувані у Кракові Швайпольтом Фіолем (дві з датою 1491 р., дві без дати). Текстологічно досліджувалися обидві надруковані Фіолем Тріоді. Встановлено, що вони репрезентують найпоширеніший у південних і східних слов’ян тип письма, що відображає вимоги Єрусалимського уставу і включає правку, здійснену в XIV ст. болгарськими монахами-книж Мова як важливий чинник єдності українських земель.никами на Афоні та в Болгарії за Євфимія Тирновського