19 Яке саме християнство потрапило на територію Східної Європи через Карпати.

Розглянемо питання, яке ж саме християнство (візантійське чи римське) проникло на територію Східної Європи через Карпати, адже у X ст. Чехія вже остаточно переорієнтувалася на Рим. Саме тому висловлюється припущення щодо західного варіанту християнської релігії в Русі. Однак проти такої гіпотези висуваються серйозні контрарґументи. X. Ловмянський в одній із своїх праць навів досить цікавий історичний епізод: коли на початку 997 р. празький єпископ Войцех по дорозі з Угорщини в Гнєзно прибув до Кракова, що належав у той час до його єпархії, то побачив, що в церквах священики виконували відправу за православним обрядом. У цьому він вбачав утиск власних прав як глави єпископства. Ще більш обурило майбутнього польського святого те, що церковники в Кракові були поставлені із Болгарії, підвласній константинопольській патріархії. Справа дійшла до розправи над обрядом, але не за його слов'янство, а у зв'язку із забороненим послушаниям східній церкві. Вчений припускав навіть наявність слов'янської єпископії у X ст. на території Малої Польщі. Це підтверджується й деякими археологічними та архітектурними даними з малопольської території.

Вважаємо цілком можливим, що у X ст., як і у IX, карпатський регіон більш цікавив чеських зверхників у економічному, а не в ідеологічному плані. За такої ситуації Візантія могла суперничати з конкурентами на релігійній ниві і зберігати свій "плацдарм" на західній території Карпат аж до вищезгаданих подій кінця X ст. Тому можна висловити припущення, що протягом всього раннього періоду християнства в прикарпатський регіон проникав переважно візантійський напрям, хоч не виключені й спроби Риму втрутитися в перебіг подій. З початку II тис. н. е., коли Карпати остаточно увійшли до складу Київської Русі, питання щодо пріоритету православ'я або католицтва остаточно вирішилося на користь першого. Посередньо це підтверджується і поховальними пам'ятками: якщо на території Польщі після введення католицтва кургани практично повністю зникають, то на Русі візантійське православ'я знайшло компроміс із язичництвом.Тому можна припустити й існування західного шляху проникнення християнства на землі східних слов'ян. Археологічними підтвердженнями цього є західноволинські ямні підкурганні поховання X—XI ст. Враховуючи те, що поховальний обряд відображає стосунки в реальному житті із запізненням на два-три покоління, можна говорити, що цей процес християнізації розпочався тут у IX—X ст., тобто з часів діяльності в Великій Моравії Кирила та Мефодія.Проникнення християнських ідей з великоморавського регіону на схід підтверджується й тим, що на Русі знали не тільки житіє В'ячеслава, а й деякі інші старослов'янські пам'ятки великоморавського або давньочеського походження. Зокрема, деякі дослідники до кінця IX — початку X ст. відносять будівництво в літописному Перемишлі білокам'яної церкви — ротондам з круглою алтарною абсидою. За будівельним планом вона повністю тотожна ротондам кінця IX ст. у Лівому Градці (Чехія) і Старому Місті в м. Угерське Градіште (Моравія). Тому навіть якщо датувати будівництво перемишльської ротонди пізнішим часом, то, однак, є всі підстави вбачати в ній, як і в аналогічних чеських і польських ротондах XI ст., відображення великоморавських традицій .

20 Події, які відбувалися під час офіційного введення православ’я в Києві та ін. східнослов’янських територіях.

Навесні 988 року шеститисячне військо Володимира та армія Василія розгромили заколотників. Проте Василій та Константин не хотіли відправляти «багрянородну» Анну до Володимира, якого вони вважали варваром. Тоді Володимир вирушив до Криму, захопив Корсунь (тобто, Херсонес), що належав Візантії, і надіслав братам листа з погрозою взяти і Константинополь. Врешті-решт Анна прибула до Корсуня, і там Володимир, перед тим охрестившись під іменем Василія, обвінчався з нею. Взявши мощі святого Климента, подружжя вирушило до Києва.Тут Володимир наказав зруйнувати зведений за його наказом язичницький пантеон на Старокиївській горі. А 14 серпня кияни були охрещені на Подолі на березі правого рукава Дніпра – Почайни.

«Ранком зійшов Володимир із царициними та корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі – до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву».

Упродовж наступного століття християнство поширилося зі столиці по всій Київській державі – аж до Новгорода на півночі та Ростова на сході.Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. Але трохи згодом Володимир переконався, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством .

Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову.