18. Основні етапи розподілу й віднесення загальновиробничих затрат. Структура соб-ті реалізованої продукції.

Структура собівартості реалізованої продукції: 1) Виробнича соб-ть продукції (робіт, послуг),реалізована протягом звітного періоду (Згідно П сбо 16) 2) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати 3) наднормативні виробничі витрати

Загальновиробничі витрати згідно з П сбо 16 поділяються на : - змінні – витрати на обслуговування - постійні - управління виробництвом,організацією виробництвом.

Основні етапи розподілу непрямих витрат на обєкти: 1. Вибір обєкта калькулювання на який розподіляється непрямі витрати (окремий продукт ,група продуктів,центр відповідальності) 2. Вибір бази розподілу (Зарплата основних працівників, премії, матер. витрати,машиногодини) 3. Розрахунок ставки (коефіцієнт розподілу),яка обчислюється як частина від ділення загальних накладних витрат на величину базу розподілу 4. розрахунок накладних витрат що підлягають віднесеню на обєкт облікута обчислюється множенням ставки розподілу на величину бази розподілу,яка відповідає даному обєкту.

Методи розподілу непрямих витрат: 1) Спрощений його сутність у використані єдиної для підпрємства ставки розподілу,внаслідок цього непрямі витрати розподіляються на усі види продукції незалежно від тоо у якому структурному підрозділі вони були використані 2) Двуступеневий- витрати розподіляються за центрами відповідальності(основними і допоміжними цехами)- 1 етап. На 2 етапі витрати розподіляються за місцями виникнення витрат (дільницями). На 3 етапі відбувається розподіл за видами продукції обєктами калькулювання.

Послідовність віднесення накладних витрат (прямих) на обєкти калькулювання:

1. Розподіл накладних витрат між підрозділами основних і обслугових виробництв

2. Перерозподіл накладних витрат обслуговуючих підрозділів на основі виробничих підрозділів 3. Розрахунок індивідуальних ставок розподілу для кожного виробничого підрозділу 4. Розподіл накладних витрат в межах окремих підрозділів на окремі види продукції.

19. Хар-ка доданих затрат та їх значення. Зведений облік затрат на вир-во, його роль та значення.

Особливості калькулювання собівартості продукції за повними витратами

Згідно з методом обліку та калькулювання собівартості за повними витратами зо повної собівартості обєкта обліку включені всі витрати , повязані з виробництвом та реалізацією продукції, незалежно від їх поділу на постійні і змінні, прямі і непрямі.

Система обліку за повними витратами включають збір інфо про витрати, калькулювання повної собівартості продукції та видачу інформації про витрати менеджерами певного рівня. До складу повної собівартості продукції входять прямі і непрямі виробничі і невиробничі витрати. Витрати,які безпосередньо включені до собівартості продукції складаються з матеріальних і доданих витрат.

Додані витрати- Виробничі витрати неоюхідні для перетворення матеріальних ресурсів в готову продукцію. Вони включають: пряму з.п. і загальновиробничі витрати

Зведений облік витрат – це узагальнення за об’єктами обліку усіх витрат за звітний місяць з урахуванням залишків незавершеного виробництва на початок і кінець періоду. На підставі зведеного обліку витрат складаються звітні калькуляції на всі види продукції, що випускаються підприємством. Організація зведеного обліку витрат визначається підприємством. Наприклад, складаються відомості зведеного обліку за виробничими підрозділами підприємства та підрозділами, що обслуговують виробництво. На підставі даних відомостей складається зведена відомість по підприємству, журнал №5.

Зведений облік витрат на виробництво має 2 варіанти:

1.Безнапівфабрикатний- непередбачає відображення в б.о. вартості переданих у вир-во напівфабрикатів,а тільки їх оперативний рух. Напівфабрикат- продукт окремих технологічних фаз(переділів цехів,бригад).який повинен пройти одну або кілька технологічних фаз обробки,щоб стати готовою продукцією,але для певної стадії він є закінченою.

Принципи: 1. вартість сировини включають тільки в собівартість першого напівфабрикату 2. прямі витрати виробництва вкл. собівартість кожного напівфаб-рикату 3. собівартість готової продукції = сумі витрат по всіх переділах 4. собівартість проміжних напівфабрикатів не визначається 5. рух напівфабрикатів між підрозділами під-ва не відобр. на рахунках.

Напівфабрикатний- передбачає застосування рахунку 25 "напівфабрикати".

Принципи: - визначають собівартість кожного напівфабр. - обовязково використовують при реалізації напівфабрикатів.

Переваги напівфабрикатів: 1. можливість обліку залишків незавершеного вир-ва безпосередньо місцях їх використання або зберігання 2. наявність інфо про собівартість напівфАБР. КОЖНОГО ЦЕХУ АБО ПЕРЕДІЛУ ,яка є базою для формування цін приреалізації напівфабрикатів іншими під-ми 3. можливість проведення інвентаризації незавершеного вир-ва в будь-які терміни 4. можливість організації системного обліку руху і передавання напівфабрикатів іншим цехам.

21. Хар-ка сис-ми обліку та калькулювання за повними затратами. Суть методу партіонного розкрою.

Повна соб-ть – це виробнича соб-ть, збільшена на суму нерозподілених загальновиробничих витрат та витрат періоду (адмін. витрати, на збут, ін. операційні витрати, які відповідно до чинного зак-ва не включ до соб-ті продукції, а списуються безпосередньо на ФР дія-ті під-ва).

Згідно з методом «калькулювання за повними витратами (ще наз абзорпшинг-костинг)» до повної соб-ті об’єкта обліку включаються всі витрати, пов’язані з вир-вом і реалізацією продукції незалежно від їх поділу на постійні та змінні, прямі та непрямі.

Раціональне і економічне використання ресурсів у виробництві знаходиться в центрі уваги менеджерів нижчого рівня реалізується безпосередньо на робочих місцях.

На підприємствах для кожного цеху виходячи з умов вир-ва застосовують конкретний метод обліку використання на вир-во матеріалів. При цьому фактичні витрати повині бути підтверджені спец розрахунками і звітами (порівнюють фактичні і планові )відхилення від норм(понаднормативні) витрати списують не на виробничу собіварть . а на собівартість продукції. Для контролю, використання сировини, матеріалів на вир-ві застосовують метод:

1. Партіонного розкрою - передбачає виявлення відхилень від норм за кожною партією матеріалів,які підлягають розкрою застосовуються для високоякісних листових сталей , кольорових металів , шкіряних хутра.та інше. Облік здійснюється виробничими майстрами , робітниками планового – диспетчерських служб та інші посадові особицехів.

На кожну партію матеріалу застосовується облікова картка,в якій зазначають скільки і яких заготівок має бути отримано в результаті розкрою тією чи іншою партією, а також кілька відходів,а також кілька матеріалів поданих на робочі міста,факт виготовлених металів,кількість отриманих відходів та кількість невикористаних матеріалів,який підлягає поверненю на склад.

Фактично отриману кількість заготівок порівнюють з нормативною і визначають економію чи перевитрату. У картці обліку зазначені виконавців, причини і винних осіб у відхиленнях. Цей метод дає можливість:

• щодня визначати факт витрат і відхилення від норм

• виявляють недоліки технології і нормування витрат мтеріалів

• списувати витрачені матеріали за прямим призначенням

• значно поліпшувати якість обліку і забезпечувати достовірність даних