12. Прийняття довгострокових упр-х рішень. Методи оцінки інвестицій.

Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності.

Довгострокові або стратегічні рішення пов'язані з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об'єктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, буд-ва нових виробничих приміщень, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.

Для цих рішень характерним є високий ступінь ризику, який зумовлений високою вар-тю і значною тривалістю реалізації інвестиційних проектів (ІП). Тому ухвалення рішення пов'язане насамперед з вибором тих проектів, що найбільше відповідають політиці під-ва і принесуть істотні вигоди.

Процес прийняття рішень щодо ІП називають бюджетуванням капітальних вкладень (або бюджетуванням інвестиційної дія-ті).

Бюджетування капітальних вкладень – це процес виявлення, оцінки, планування і фінансування значних інвестиційних проектів.

Бюджетування капітальних вкладень включає: – визначення потенційних проектів капітальних вкладень; – калькулювання витрат і доходів, зв'язаних зі здійсненням проектів; – оцінка запропонованих проектів; – складання бюджету капітальних вкладень; – переоцінка вже прийнятих проектів.

При доборі проектів капітальних вкладень необхідною умовою є відшкодування інвестицій за рахунок вигод, отриманих від їх використання.

Вигода від використання об'єктів капітальних вкладень звичайно виступає у виді економії чи витрат додаткового прибутку. Якщо нове обладнання придбане для автоматизації ручних операцій, то його застосування приведе до економії витрат унаслідок зниження витрат на експлуатацію.

У свою чергу придбання нового обладнання для нарощування виробничої потужності забезпечує додатковий прибуток від реалізації продукції внаслідок збільшення обсягу продажів.

Цей додатковий прибуток є різницею між додатковими надходженнями від реалізації продукції і додаткових витрат на її виготовлення.

Найчастіше для оцінки проектів капітальних вкладень використовують показник чистих грошових потоків, тобто чистих грошових надходжень і чистих інвестицій.

Чисті грошові надходження – це сума, на яку грошові надходження від реалізації ІП за певний період часу перевищують пов’язані з ними витрати.

Чисті інвестиції – сума ГК, спрямованих на здійснення ІП. Вони здійсн не лише у буд-во, а й у перепідготовку кадрів, у створення додаткових обсягів МЦ

Методи оцінки ефективності ІП можна розділити на 2 групи: 1. Методи дискон-тування грошових потоків. 2. Методи, що не враховують зміну вар-ті грошей у часі.

Найбільш розповсюдженими методами оцінки, що припускають дисконтування грошових потоків, є: чиста дійсна вартість і внутрішня норма прибутковості.

Чиста дійсна (теперішня) вартість – це теперішня (дисконтована) вар-ть майбутніх грош. надходжень зменшена на суму теперішньої вар-ті чистих первісних інвестицій. Якщо вона ≥ 0, то проект є ефективним і його можна реалізовувати.

Внутрішня норма прибутковості – це ставка дисконтування, за якої чиста теперішня вар-ть = 0, тобто сума теперішньої вар-ті чистих грошових надходжень = сумі первісних інвестицій в проект. V=V₀×(1+k)ⁿ , де V – майбутня вар-ть інвестицій через п-років, V₀ – початкова вар-ть інвестицій; k – норма прибутку на інвестований капітал (коефіцієнт); n – тривалість періоду (роки)

Коефіцієнт дисконтування = 1 / (1+k)ⁿ

Період окупності – це період часу, необхідний для повного відшкодування початкових інвестицій за рахунок чистих грошових надходжень від їх використання.

Період окупності розраховується як відношення суми первинних інвестицій до річної суми грошових надходжень: Т = ПІ / ГК_рік

Оцінюючи кілька ІП необхідно враховувати, що вигіднішим є той, який має менший термін окупності. Чим менший тармін окупності, тим менший ризик і вища ліквідність.

Облікова норма прибутковості – це відношення величини середнього чистого прибутку, отриманого внаслідок здійснення проекту капітальних вкладень, до середньої чи первісної вартості інвестиції в цей проект:

Облікова норма прибутковості = Середній чистий прибуток ÷ Первісні інвестиції

При порівнянні ІП найвигіднішим є проект з найвищою нормою прибутковості (рентабельності).

Для вибору оптимального варіанту капіталовкладень необхідно проаналізувати наступні показники: – прибуток на інвестований капітал; – термін окупності; – дисконтова ну вар-ть і грошові потоки.

Хар-ні особливості довгострокових вкладень: 1) капітал зв’язується на кілька років, тому його неможливо реалізувати в короткостроковому періоді з одержанням прибутку; 2) інвестиції приносять дохід протягом усього періоду використання; 3) в кінці періоду функціонування капіталовкладень ОЗ можуть мати ліквідаційну вар-ть; 4) інвестиції пов’язані із значними витратами та вигодами.

15. Соб-ть реалізованої продукції, її склад та значення. Хар-ка структури прямих матеріальних затрат.

Соб-ть продукції є одним із важливих економічних показників госп дія-ті під-ва, в яко-му відображ зростання ПП та розвиток технічного прогресу. Вона комплексно хар-є рівень витрат усіх ресурсів під-ва, а т. ч. рівень технології та організації вир-ва, є основою для формув цінової політики та визнач прибутковості під-ва.

Одним з важливих завдань УО є калькулювання, результатом якого виступає соб-ть

Собівартість продукції (робіт, послуг) –­ це грошове вираження витрат під-ва пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Соб-ть реалізованої продукції (робіт, послуг) скл з виробничої соб-ті (прямі мат-ні витрати, прямі витрати на оплату праці і відрахування, розподілені загальновиробничі витрати) продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, не-розподілених постійних загальновиробнич. витрат та наднормативних вир-чих витрат.

Собівартість реалізованої продукції обліковується на рах-ку 901: 1) вир-ча соб-ть продукції реалізованої протягом зв періоду: Д26 К23; Д901 К26; 2) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати: Д901 К91; 3) наднормативні вир-чі витрати.

Прямі матер витрати - витрати цінностей (матеріалів), використанихбезпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включаючи ті, щопов'язані з: а) підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відносяться на собівартість продукції з початку її виробництва); б) виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг; в) проведенням поточного ремонту, технічного огляду і технічного обслуговування основних виробничих засобів, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їх реконструкції і модернізації; г) забезпеченням працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний об'єкт.

17. Хар-ка структури прямих затрат на оплату праці. Хар-ка адмін. затрат.

Витрати на оплату праці включають: -основну заробітну плату; - додаткову заробітну плату; - інші нарахування

Узагальнюючим документом по нарахуванню заробітної плати є розрахунково-платіжна відомість. Розрахунково-платіжна відомість складається по кожному цеху, відділу, підрозділу. На підставі їх складається зведена розрахунково-платіжна відомість. Крім того, складається відомість розподілу заробітної плати по рахунках.

Контрольною сумою є сума по відомості, яка має співпадати з сумою по розрахунково-платіжній відомості.

Між видами продукції заробітна плата розподіляється: 1. Прямим методом - на підставі первинних документів по нарахуванню заробітної плати (рапорт, наряд на виконані роботи). 2. Методом кошторисних ставок – розраховуються кошторисні ставки витрат на одиницю продукції. 3. Пропорційно нормам (вказуються в планах або нормативах калькуляції) – спочатку на кожний вид продукції відносяться витрати в межах норм (плану), а потім додаються відхилення. Облік відхилень ведуть в окремій відомості.

Облік адміністративних витрат.

Планування та облік здійснюється за встановленими статтями витрат, методичні рекомендації №47. Ці витрати включаються в повну собівартість. До витрат, пов’язаних з адміністративною діяльністю підприємства відносяться витрати: • на службові відрядження і утримання апарату управління підприємства та іншого загальногосподарського персоналу; • на утримання основних засобів, інших необоротних активів загальногосподарського використання, в тому числі операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, комунальні послуги, охорона; • на винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, оцінка майна); • на оплату поштових, телеграфних, телефонних зв’язків, факсу і т.д.; • на амортизацію немате-ріальних активів загальногосподарського використання; • на врегулювання спорів у судових органах; • на податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості); • на оплату розрахунково-касового обслуговування та інші послуги бан-ків; • організаційні витрати (витрати на проведення річних зборів акціонерів, предс-тавницькі витрати і т.д.); • інші витрати загальногосподарського призначення.

Всі ці витрати обліковуються на рахунку №92 "Адміністративні витрати".

Між окремими видами продукції розподіляються: 1) відповідно обраної бази розподілу (основна заробітна плата виробничих робітників, прямі матеріальні витрати, обсяги виробництва); 2) поділяються на змінні та постійні аналогічно загально-виробничим витратам.