30. Взаємозв’язок уо і фо.

Управлінський облік, будучи продовженням фінансового обліку, має з ним реальний, справжній взаємозв’язок і певні відмінності.

Взаємодія управлінського і бухалтерського обліку досягається на основі наступності (послідовності) і комплексного використання первинної інформації, єдності норм і нормативів, а також єдності нормативно-довідкової інформації в цілому, доповнення інформації одного виду обліку даними другого, одноразової фіксації всієї вихідної змінної інформації в первинному обліку, взаємопроникнення методів або їх елементів, наближення облікової інформації до місць прийняття рішень, єдиного підходу до розробки задач управлінського і фінансового обліку виробництва при проектуванні. Розглянемо більш детально риси подібності управлінського та фінансового обліку:

І управлінський, і фінансовий облік грунтується на єдиній системі збирання і первинної обробки облікової інформації: цю систему називають також “первинним обліком” або “обліком першого поверху”. Саме на рівні первинного обліку відбувається реєстрація окремих господарських подій або фіксація певних чинників, пов’язаних з цими подіями. Надалі ця інформація узагальнюєтся і обробляється у системах управлінського та фінансового обліку відповідно до їх цільового призначення.

Як уже зазначалося вище, управлінський облік не керується загальноприйнятими бухгалтерськими стандартами. Але основоположні принципи, що лежать в основі цих стандартів, часто діють і щодо управлінського обліку. Наприклад, обліковий постулат “достовірність облікових даних” знаходить своє безпосереднє відобораження у фінансовому обліку, де є жорстка вимога щодо точності та перевіреності його даних. В управлінському обліку поняття точності відносне. Проте разом з тим безсумнівно, що управлінський апарат у своїй діяльності не може керуватися виключно не перевіреними і суб’єктивними даними та оцінками.сконаленні систем автоматизованого управління виробництвом. Управлінський облік може бути обмежений рамками підрозділів підприємства. Інформація міститься в звітах про окремі вироби, види діяльності, результати організаційних підрозділів, центрів відповідальності.

Мета управлінського обліку – основна (основоположна) ознака відмітної характеристики. Призначення фінансового обліку – складання фінансової звітності зовнішнім користувачам інформації. Мета вважється досягнутою, якщо документи складені і представлені (доставлені, подані) за призначенням.

9. Характеристика змінних та постійних затрат. Сутність соб-ті та завдання калькулювання соб-ті продукці.

Змінні – змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали). Під змінними затратами розуміють затрати, величина яких змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи обсягів виробництва. До них належать, наприклад, затрати на сировину й основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників та інші. Залежно від процентного співвідношення зміни затрат і зміни обсягу виробництва змінні затрати, в свою чергу, підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресівні.Напівзмінні – міняються зі зміною обсягу виробництва, але не прямо пропорційно.Напівпостійні - залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.

Постійні – незмінні в рамках звітного періоду, до них прийнято відносити такі затрати, величина яких не змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи зі зміною обсягу виробництва (наприклад, амортизація основного капіталу, що нараховується за період, орендна чи лізингова плата, відсоток на позиковий капітал і інші).Собівартість продукції з погляду економічної теорії – це сума всіх витрат, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції.

П(с)БО №16 визначає виробничу собівартість: - прямі матеріальні витрати; - прямі витрати на оплату праці; - ін прямі витрати; - загальновиробничі витрати.

Стандарти не передбачають визначення повної собівартості.

Повна соб-ть реалізованої продукції може бути розрахована за Звітом про ФР.

Виробничі підприємства складають калькуляцію виробничої собівартості продукції (додаток до методичних рекомендацій №47, галузеві методичні вказівки).

Калькуляція – це визначення соб-ті 1-ці продукції в розрізі окремих статей витрат.

Метою калькуляції є отримання інф-ї для упр-кої сис-ми про формування соб-ті продукції на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат.

Калькуляція дозволяє вирішити основні завдання: 1) на її підставі визначається ціна на продукцію; 2) дані про собівартість використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

Предмет калькуляції – соб-ть продукції по під-ву та його структурних підрозділах.

Методом калькулювання є система науково-обґрунтованих прийомів розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг).

Завд. калькулюв. – забезпеч. інф-єю апарат упр-ня про соб-ть окремих видів продукції та виробів.

Сис-ма калькулюв. передбач. виконання ряду робіт, що забезпеч. складання калькуляції: 1. Ознайомлення з нормативною та законодавчою базою. 2. Визна-чення переліку витрат, що включаються в собівартість продукції. 3. Визначення статей витрат (за видами виробництв та видами продукції) – облікова політика підприємства. 4. Обґрунтування методики відображення витрат і їх оцінка по кожній статті калькуляції. 5. Встановлення принципів розподілу витрат між готовою продук-цією та незавершеним виробництвом. 6. Розробка обґрунтованих способів розподілу непрямих витрат між виробництвами та видами продукції. 7. Оцінка незавершеного вир-ва та готової продукції. 8. Визначення переліку об’єктів калькуляції та кальку ля-ційних одиниць. 9. Розробка форми калькуляційного листа. 10. Встановлення періодичності калькулювання