20. Класифікація витрат для прийняття рішень: релевантні та не релевантні.

Релевантними називаються ті витрати, які змінюються в результаті прийняття рішення, а нерелевантними, відповідно, витрати, що не залежать від прийняття управлінського рішення.

До нерелевантних витрат відносять: витрати, які вже мали місце в минулому. Так, якщо розглядати можливість заміни старого обладнання новим, то вартість старого обладнання не є релевантною, оскільки кошти на його придбання були використані раніше; витрати, які є однаковими для всіх альтернативних варіантів реалізації фінансового рішення. Так, у випадку, коли обґрунтовується доцільність купівлі чи оренди персонального комп'ютера, витрати на придбання ПЕОМ і орендну плату будуть релевантними, а вартість програмного забезпечення — нерелевантною, оскільки вона однакова для обох альтернативних варіантів рішення. Витрати, які складають різницю між альтернативними рішеннями в практиці фінансового менеджменту прийнято називати диференціальними. Тобто релевантні витрати — це майбутні диференціальні витрати.

Релевантні витрати враховуються при розрахунку, а не релевантні не враховуються. Релевантні витрати = 0 при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативних, а не релевантні витрати при цьому залишаються незмінними, тому тільки релевантні витрати повинні враховув при прийнятті рішень.

Різниця між витратами, які виникають при прийнятті альтернативних рішень наз диференційними витратами (диференційні витрати – це різниця між вар-тю верстата і сумою орендної плати за період його експлуатації).

23. Хар-ка інвентарного методу обліку затрат. Основні елементи повної соб-ті продукції.

Сировина і основні матеріали становлять речову основу вироблюваної продукції. Їх відпустку з центрального складу у виробництво може здійснюватися безпосередньо або через комори цехів. Подача сировини і основних матеріалів комори цеху являє собою їх внутрішнє переміщення і тому не є витратою на виробництво. Під витратою розуміється їх споживання безпосередньо в процесі виробництва.

Відпустка сировини та основних матеріалів у виробництво здійснюється в суворій відповідності з виробничою програмою підприємства, з дотриманням рецептур і діючих норм їх витрат і оформляється лімітно-забірними картами, вимогами, накладними.

Норма витрати матеріалів встановлюється технічними службами на основі технології виробництва, креслень, специфікацій, рецептур на одиницю виробу або напівфабрикату і вказується в технологічних картах.

Для зниження матеріаломісткості виробів велике значення має організація контролю за раціональним використанням сировини і матеріалів у виробництві. Для цих ціле використовують інвентарний метод обліку витрат.

Інвентарний метод обліку та контролю за використанням матеріалів в вир-ві засто-совують у тих випадках, коли в цехах постійно залиш невикористанні мат-ли на початок та кінець місяця. При цьому щомісяця проводять інвентаризацію матеріалів, отриманих зі складу, але не витрачених на вир-во, тобто виводять залишки матеріалів. Фактичну витрату за місяць визначають з розрахунку: наявність невитраченого матеріалу на початок місяця плюс отриманий з місяць мінус залишок матеріалу на кінець місяця.

При цьому методі фактичні витрати сировини і матеріалів до кожної кальку-ляційної групі порівнюють з нормативним і виявляють відхилення від встановлених норм, які потім розподіляються за відповідними об'єктами обліку витрат пропорційно їх нормативам. За виявленими відхиленнями визначають їх причину і винуватців.

Повна соб-ть – це виробнича соб-ть, збільшена на суму нерозподілених загальновиробничих витрат та витрат періоду (адмін. витрати, на збут, ін. операційні витрати, які відповідно до чинного зак-ва не включ до соб-ті продукції, а списуються безпосередньо на ФР дія-ті під-ва).

Згідно з методом «калькулювання за повними витратами (ще наз абзорпшинг-костинг)» до повної соб-ті об’єкта обліку включаються всі витрати, пов’язані з вир-вом і реалізацією продукції незалежно від їх поділу на постійні та змінні, прямі та непрямі.