
- •Передмова
- •Розділ 1. Фізичні процеси в електроізоляційних матеріалах
- •1.1. Будова речовини. Класифікація електроізоляційних матеріалів
- •1.2. Загальні поняття про електротехнічні матеріали
- •1.2. Фізична суть провідності діелектриків
- •1.4. Поляризація діелектриків
- •1.5. Діелектрична проникність
- •Якщо то
- •1.6. Діелектричні втрати
- •Для паралельної схеми:
- •1.7. Пробій діелектриків
- •1.8. Теплові властивості ізоляційних матеріалів
- •1.9. Запитання до самоконтролю
- •Розділ 2. Діелектричні матеріали
- •Рідкі діелектрики
- •2.2. Електроізоляційні полімери
- •2.3. Експлуатаційні властивості основних полімерів
- •2.4. Смоли. Воскоподібні діелектрики
- •2.5. Електроізоляційні лаки і компаунди
- •2.6. Волокнисті та паперові діелектрики
- •2.7. Шарові пластики
- •2.8. Cкло, як ізоляційний матеріал
- •2.9. Керамічні діелектричні матеріали
- •2.10. Слюда як діелектрик
- •3.2. Визначення температурного режиму обмоток
- •3.3. Старіння, дефекти і пошкодження ізоляції обмоток
- •3.4. Діагностика обмоток електричних машин
- •3.5. Вимірювання опорів обмоток постійному струмові
- •3.6. Вимірювання опорів ізоляції
- •3.7. Діагностика корпусної і міжфазної ізоляції обмоток
- •3.8. Діагностування міжвиткової ізоляції обмоток
- •3.9. Випробування ізоляції обмоток підвищеною напругою
- •3.10. Запитання до самоконтролю
- •Розділ 4. Провідникові матеріали
- •4.1. Електропровідність та теплопровідність металів
- •4.2. Матеріали високої провідності
- •4.3. Сплави міді та сплави алюмінію
- •4.4. Сплави високого опору, їх властивості і призначення
- •4.5. Контактні матеріали
- •4.6. Надпровідники і кріопровідники
- •4.7. Тугоплавкі провідникові матеріали
- •4.8. Неметалічні провідники
- •4.9. Запитання для самоконтролю
- •Розділ 5. Напівпровідникові матеріали.
- •5.1. Загальні відомості про напівпровідники
- •5.2. Власна і домішкова провідності напівпровідників
- •5.3. Електропровідність напівпровідників
- •5.4. Прості напівпровідники
- •5.5. Електронно-дірковий перехід (p-n перехід)
- •5.6. Запитання до самоконтролю
- •1. Поясніть, які матеріали називаються напівпровідниковими.
- •Розділ 6. Магнітні матеріали
- •6.1. Основні характеристики магнітних матеріалів
- •6.1. Криві залежності намагніченості від напруженості магнітного поля.
- •6.2. Феромагнетики. Процеси при намагнічуванні феромагнетиків
- •6.3. Магнітні втрати
- •6.4. Магнітом’які й магнітотверді матеріали
- •6.5. Запитання до самоконтролю:
4.7. Тугоплавкі провідникові матеріали
Метали з температурою плавлення більше 1700°С відносять до тугоплавких. Характерно, що ці метали як правило хімічно стійкі при низьких температурах, але при підвищених температурах активно взаємодіють з атмосферою. Тому вироби з них (електроди, нагрівачі, катоди) експлуатують у вакуумі або в середовищі інертних газів. Механічна обробка тугоплавких металів затруднююча, оскільки в них підвищена твердість і крихкість.
Вольфрам – важкий і твердий метал сірого кольору. Із всіх металів він володіє найбільш високою температурою плавлення. Вольфрам отримують з руд різного складу. Проміжним продуктом є вольфрамова кислота М2WO4, з якої “відновленням” воднем при нагріві до 900°С отримується металічний вольфрам у виді дрібного порошку. З цього порошку при високому тиску пресують стержні, які піддають складній термічній обробці в атмосфері водню (для уникнення впливу кисню). Для вольфраму характерна слабка зв’язаність окремих кристалів, тому при зернистій будові порівняно товсті вольфрамові вироби крихкі і легко ламаються.
При механічній обробці вольфрам набуває волокнисту структуру, цим пояснюється гнучкість тонких вольфрамових ниток. Із зменшенням товщини вольфрамової проволоки сильно збільшується і її границя міцності при розтягу (від 500 – 600 МПа) для стержнів діаметром 5 мм, до 3000 – 4000 МПа для тонких ниток, відносне видовження перед розривом 4 %. Вольфрам є одним з важливих матеріалів для електровакуумної техніки.
Завдяки тугоплавкості і великій механічній міцності при підвищених температурах вольфрам може працювати при високій температурі (більше 2000 °С), але лише у вакуумі чи в інертному газі (азом, аргон), так як вже при нагріві до температури декілька сот градусів Цельсія в присутності кисню він сильно окислюється.
Рис.4.12. Температурні залежності теплоємності с, коефіцієнта електропровідності γT, коефіцієнта лінійного розширення αl, питомого опору ρ для вольфраму.
Вольфрам застосовують також для виготовлення контактів, які є стійкими в роботі, мають малий механічний знос завдяки високій твердості матеріалу, здатні протистояти дій дуги, стійкі до корозії. Недоліками вольфраму як контактного матеріалу є: утворення оксидних плівок, необхідність застосування високого тиску для забезпечення малого опору контакту. Вольфрам порівняно дорогий і тому застосовується тільки там, де його не можна замінити.
Молібден широко застосовують в електровакуумній техніці при менш високих температурах, ніж вольфрам; накалюючі деталі з молібдену повинні працювати у вакуумі чи в інертному газі. Має найменший питомий опір із всіх термоплавких матеріалів (металів). Структура кованого молібдену така ж як і вольфраму. Однак нагрітий у високій температурі дрібнозернистий молібден характеризується хорошою пластичністю і його механічна обробка не викликає особливих забруднень.
Механічні властивості молібдену в значній мірі залежать від термічної і механічної обробки матеріалу, виду і розрізу виробу. Для потреб електровакуумного виробництва промисловість випускає особливо чистий молібден (ОЧМ) із вмістом домішок не більше 0,02%, чистий молібден (МЧ) і молібден з присадкою окисі кремнію (МК). Марка МК відрізняється від інших підвищеною механічною міцністю при високих температурах. Це кращий матеріал для виготовлення деталей складної конфігурації (електроди, нагрівачі електропечей і т.д.). Значення ТКε молібдену близьке з ТКε кремнію і германію, що дає змогу використовувати його разом з вольфрамом в корпусах потужних ВЧ і СВЧ – напівпровідникових пристроїв для тепловідводу. В парі з вольфрамом молібден використовують для виготовлення термопар. Основні електрофізичні властивості тугоплавких металів наведені в додатках.