190. Моделі кооперованих олігополій: картель і домінуюча фірма.

Щоб уникнути небажаних наслідків олігополістичної конкуренції, фірми часто вдаються до утворення картелю, що являє собою групу фірм, що вступають у відверту змову задля максимізації прибутків.

Я кщо між учасниками змови (всіма виробниками відповідного товару) досягається чітка домовленість, то олігополістично конкурентний ринок перетворюється в чисто монопольний. При цьому, ринковий попит D забезпечується пропозицією S продукції фірм, що входять в картель і ринкова рівновага визначається точкою А, де МС = MR. Проекція цієї точки на криву попиту D (т. А) визначає рівень монопольної ціни Р₀ і економічний прибуток картелю (площа Р₀АВС).

Важливою умовою моделі домінуючої фірми є встановлення цін фірмою, що лідирує. Домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг виробництва, а послідовники, які приймають задану ціну, встановлюють лише обсяг виробництва. Тому такий спосіб олігополістичного ціноутворення має назву лідерство у цінах.

Модель домінуючої фірми (при N + 1 фірми): а) обсяг випуску малими фірмами Q_B; б) утворення ринкової ціни Р_А домінуючою фірмою.

Перетин кривої ринкового попиту D і кривої пропозиції S_N з боку N невеликих фірм, які є конкурентним оточенням домінуючої фірми (рис. а) визначають ціну Р₀ невеликих фірм, за якою вони запропонували б стільки продукції, скільки споживачі погоджуються придбати (Q₀). Згідно рис. б за рахунок нижчих середніх витрат домінуюча фірма може продавати за нижчими цінами, ніж Р₀ такий обсяг, який потрібний для задоволення ринкового попиту. Обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати фірми-послідовники за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги А, коли вона максимізує власний прибуток, пропонуватиме обсяг Q_A за ціною Р_А. Обсяг ринкового попиту за цією ціною становить Q_С (рис. а): одну частину якого задовольняють фірми-послідовники Q_В, а другу домінуюча фірма – обсяг (Q_А = Q_С – Q_В).

Другим чинником, що сприяє появі фірми-лідера, є диференціація продукції. Домінування при цьому можна досягнути завдяки репутації фірми як постачальника бездоганно якісної продукції, чому значною мірою сприяє її рекламування.

191. Суспільна ефективність олігополії.

Олігополія за своїми ознаками досить близька до монополії та інколи на неї перетворюється. Оцінки їх економічної ефективності теж є доволі близькими.

Олігополіст завжди обирає таке співвідношення «ціна-обсяг», яке передбачає обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку.

Олігополіст отримує економічний прибуток в короткотерміновому і у довготерміновому періодах. Цьому сприяє існування досить вагомих бар’єрів для входження в галузь. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене задовольнятися обмеженим обсягом пропозиції і платити вищу ціну за продукцію.

Іноді олігополія менш бажана для суспільства, ніж монополія, оскільки діяльність монополії підлягає державному регулюванню, тоді як олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді проводити ту ж бізнесову поведінку, що й чиста монополія. Тому доцільно удосконалювати антимонопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дієвих заходів її обмеження. Це стосується господарського законодавства України, де законом «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» монопольне становище виробника визнається у випадку його частки на ринку понад 35%. Гіпотетична ситуація з трьома виробниками в олігополістичній галузі не дозволить застосувати до них антимонопольні заходи.

Серед економістів немає єдиної точки зору щодо того, чи сприяє олігополія науково-технічному прогресу. Частина фахівців вважає, що саме конкуренція забезпечує серйозні стимули для впровадження нових технологій, а олігополісти можуть бути зацікавлені у стримуванні інновацій та обмеженні технологічного прогресу. Як приклад таких галузей називають сталеливарну, алюмінієву та тютюнову промисловість.

Іншу точку зору на роль олігополії в економічній системі обґрунтували Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від функціонування олігополії в окремих галузях виробництва вони доводять, що ці втрати перекриваються виграшем від впливу олігополії на науково-технічний прогрес. На їхню думку, лише великі олігополістичні фірми мають достатньо ресурсів для фінансування наукових досліджень та дослідницько-конструкторських розробок, а стабільність ринкового становища олігополій, економічний прибуток, який вони отримують, дають змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень і гарантують їм повернення вкладених коштів. Як приклад галузей, де виробники демонструють високу зацікавленість у технологічному прогресі, наводять літакобудування, хімічну, електронну промисловість.