186. Модель дуополії Штакельберга та Бертрана.

Асиметрія дуополії Штакельберга полягає в тому, що дуополісти схильні дотримуватись різних типів поведінки і описує поведінку конкурентів, які мають неоднакову економічну силу і сильніший прагне скористатися роллю лідера ринку.. Вони або прагнуть бути лідерами, або залишатися аутсайдерами.

Олігополіст за моделлю Штакельберга дотримується припущення Курно, діє відповідно до своєї кривої реагування і приймає рішення про випуск продукції, що максимізує його прибуток, вважаючи обсяг виробництва конкурента заданим. Лідер, знаючи функцію, що описує криву реагування послідовника – аутсайдера, вводить її в свою функцію прибутку, що дає йому змогу отримувати максимальний прибуток.

Якщо бізнесова поведінка обох виробників не змінюється, один – лідер, другий – аутсайдер, то на ринку не виникає конфлікту і результат їх взаємодії стабільний, передбачуваний. Якщо ж обидва дуополісти намагаються стати лідерами, то це стане передумовою розв’язання цінової війни. Вона триватиме до тих пір, поки хоча б один з дуополістів не відмовиться від намагання стати лідером або обидва вдадуться до змови. За Штакельбергом – останній спосіб розв’язання ситуації найбільш ймовірний.

Проте стратегія олігополіста може полягати і у виборі іншого параметра, наприклад, ціни. Поведінку дуополіста при стратегічній змінній ціні описує модель цінової олігополії. Її можна аналізувати ґрунтуючись на моделі цінової олігополії Бертрана.

М одель французького економіста Жозефа Бертрана, розроблена в 1883 році передбачає, що олігополіст визначає ціну на свою продукцію за прийнятих умов щодо цін, які оберуть інші виробники. Кожний учасник ринку обирає такі ціни, які дають йому можливість отримати максимальний прибуток за даної ціни конкурента. Якщо фірми продають ідентичну продукцію, то умова рівноваги у моделі Бертрана буде збігатися з умовою конкурентної рівноваги (Р = МС). Адже, якщо ціна буде перевищувати граничні витрати (P > MC), конкуренти матимуть потужні стимули зниження своєї ціни, аби не втратити своєї ринкової квоти. Врешті-решт, за рівних граничних витрат конкурентів рівновага на ринку настане, коли граничні витрати виробників зрівняються з ринковою ціною і зникне потреба подальшого зниження ціни. Отож, за будь-якої ціни, що є вищою за граничні витрати, ринкової рівноваги існувати не може.

Обидві криві реагування є висхідними. Це означає, що ціни дуополістів Бертрана мають чітко виражену тенденцію до наближення. Якщо перший олігополіст встановить ціну, яка відповідає його намаганням одержати максимальний прибуток, другий відреагує на це встановленням своєї ціни. Це викличе реакцію пристосування першого олігополіста. Процес взаємного пристосування триватиме до тих пір, поки не встановиться рівновага, наприклад, у точці Е (Р₁^P; Р₂^P).

187. Методи ціноутворення на ринку олігополії.

Мікроекономічний аналіз олігополістичних ринків дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

• ціни олігополістичного ринку є негнучкими. Їх називають жорсткими, оскільки  вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії;

• якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найчастіше до цінових змін вдаються усі фірми одночасно. Бізнесова поведінка олігополістів передбачає існування стимулів погодження дій або таємних угод у ціноутворенні. Поведінка олігополістів стосовно ціноутворення є багатоваріантною. Вони базуються на методах таємних угод, лідерстві в цінах, ціноутворенні за принципом «витрати плюс». Застосовується, наприклад, і такий варіант цінової політики, який ґрунтується на моделі ламаної кривої попиту на товари в осередку олігополістичного ринку.

• В умовах олігополії існує декілька моделей ціноутворення:

• а) модель на основі ламаної кривої попиту (модель з жорсткими цінами);

• б) модель ринку з однією з домінуючих фірм (лідером);

• в) модель на основі змови;

• г) модель Курно на основі теорії ігор.