198. Зовнішні ефекти та їх корекція. Теорема Коуза.

Зовнішні ефекти (екстерналії)- витрати або вигоди від ринкових операцій, що не отримали відображення в цінах (побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб).

Залежно від сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти функціонування мікроекономічних суб’єктів:

• у сфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого;

•у сфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого;

• між виробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів;

• між споживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм.

Якщо діяльність економічного агента призвела до витрат у інших виробників чи споживачів товарів і послуг, то в цьому разі

має місце негативний зовнішній ефект(шум аеродрому, дим із заводських чи фабричних труб, забруднення річок стічними водами).

Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного економічного агента принесла вигоду іншим(освітянська діяльність, приватний квітник чи газон).

Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між суспільними витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):

MSC = MPC + MEC,

де MSC - граничні суспільні витрати; MPC - граничні індивідуальні витрати; MEC - граничні зовнішні витрати.

Варто звернути увагу на те, що позитивні зовнішні ефекти обертаються недовиробництвом (для тих, хто обумовлює їх своєю діяльністю, результати стають неадекватними затратам), а негативні зовнішні ефекти –перевиробництвом (тенденція до надмірного витрачання ресурсів).

Основні підходи до корекції зовнішніх ефектів функціонування мікроекономічних суб’єктів:

1. Адміністративне регулювання – встановлення з боку держави заборони чи різних обмежень на випуск продукції з негативними зовнішніми

ефектами;

2. Економічні заходи, що ведуть до оптимального вирішення проблеми

(введення державою податків чи інших платежів (ліцензій, штрафів), а також субсидій на виробництво благ (податки і субсидії Пігу); встановлення права приватної власності на зовнішні ефекти (теорема Коуза);

3. Економічні заходи, що ведуть до квазіоптимального вирішення проблеми; вони зводяться до регулювання державою чи самими господарськими суб’єктами цін на інших ринках, а не на тому, де спостерігаються зовнішні ефекти: шляхом введення податку чи надання субсидії на благо, що формально відновить оптимальну пропорцію цін на ринках; шляхом встановлення монополії на ринку, що призведе до зміни ціни і може формально відновити оптимальність економіки.

У випадку визначеності прав власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Коли приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза.

Економічний механізм інтерналізації зовнішніх ефектів, що пропонується теоремою Коуза, може виявитися дієвим лише за певних умов: незначна кількість сторін, що мають справу з зовнішнім ефектом, та чітка визначеність їхніх ролей (хто виробляє зовнішній ефект і хто зазнає втрат); незначні трансакційні кошти (витрати часу та грошей на ведення переговорів). Теорема Коуза підкреслює значення встановлення приватної власності на локальні природні блага, відсутність якої спричиняє неефективність їх використання внаслідок появи “ефекту витискання”.